Алеї вул. Підвальної – Винниченка (колишніх Губернаторських валів)

ID: 2005

Алеї, закладені між вулицями Підвальною і Винниченка, утворюють зелений тракт на місці східної частини фортифікацій Львова. Насадження на розрівняних валах насадили 1821 р. за ініціативи Вільгельма Райценгайма. Після бурі у 1850-их рр. що повалила тут найстаріші дерева, озеленення відновлювали за проектом міського садівника Карла Бауера.

Історія

Плантації Губернаторських валів виросли на місці східної частини оборонних мурів — найбільш укріпленої, найпотужнішої ланки в системі давніх фортифікацій Львова. Наприкінці ХVІІІ ст. матеріали укріплень використали, як і на Гетьманських валах, для заповнення фортечних ровів і розрівнювання території, але до сьогодні тут збереглися т. зв. Порохова вежа, міський та королівський арсенали).

До перших років ХІХ ст. "зі східного боку за Босацькою брамою простір знесених валів стирчав наметом сміття, руїн, повний дір і проваль". Цю територію почали впорядковувати у 1816 p. у зв'язку з приїздом до Львова цісаря Франца І. "На честь прибуття цісаря Франца  у 1816 р. засаджено (splantowano) і вирівняно поруч з вулицею Панською (сучасна Винниченка) ту площу, яка сьогодні оздоблює будинок Намісництва" (Stankiewicz, 1928, 64, 65). Свою назву Губернаторські вали отримали, коли до нового будинку державної адміністрації, спорудженого поруч, вселився губернатор Франц фон Гауер (Franz von Hauer).

За даними передвоєнних публікацій, плантації (озеленення) Губернаторських валів, насаджені на розрівняних валах, створили у 1821 р. з ініціативи губернаторського радника Вільгельма Райценгайма (Reitzenheim). У Львові його згадували як великого ентузіаста садівництва, фанатично відданого справі озеленення міста. Локальний топонім "Райценгаймівка" (Reitzenheimówka), яким львів'яни колись охрестили терен Губернаторських валів, походив від його імені (Jaworski, 1911, 256). На літографії Карла Ауера (Karl Auer), датованій 1830-ми роками, бачимо ідилічний, типовий для бідермаєру вид тогочасних Губернаторських валів.

Після великої бурі, яка у 1850-ті роки повалила найстаріші дерева, зелені насадження  "східних валів" відновлювали за проектом директора міських садів Карла Бауера (Karl Bauer). Основна вісь прокладеної тут алеї проходила вздовж валів, насипаних вище рівня вулиці Підвалля (вул. Підвальна). Звідси відкривалися чудові панорами середмістя.

В останній третині ХІХ ст., із спорудженням нового будинку канцелярій намісництва і прокладанням трамвайних ліній, Губернаторські вали набули більш модернізованого вигляду.

Цю затишну алею на початку ХХ століття залюбки відвідували "ветерани бюр" – урядники-пенсіонери, які мали на Губернаторських валах щоденне місце зустрічей і відпочинку, на лавках поруч зі своїм колишнім місцем служби, канцеляріями намісництва. На відміну від Гетьманських валів, які набули функцій рухливої магістралі, на взірець Рінґштрасе – Губернаторські вали тривалий час зберігали затишок, який вони мали у першій половині ХІХ ст.

Після парку ім. І. Франка, озеленені території вулиць Підвальної – Винниченка вважаються другою за віком садово-парковою зоною міста.

Пов'язані історії

Архітектура

На сучасній мапі Львова алеї колишніх Губернаторських валів виглядають  зеленою смугою між вулицями Підвальною і Винниченка, що йдуть паралельно одна до одної. Цей озеленений тракт тягнеться з півдня на північ, з підйомом у бік Замкової гори.

Озеленення Губернаторських валів насаджувалися на розрівняних валах, у зоні колишніх потужних фортифікацій, яка включала так званий "Королівський белюар". Рельєф цієї озелененої території до сьогодні зберіг сліди своєї фортечної історії. На терені алей знаходиться Порохова вежа, поруч — міський арсенал. Посеред зелені стоїть старий шкільний будинок — колишня німецька гімназія (сучасна середня школа № 8).

В архітектурному обрамуванні домінують виразні силуети історичних храмів – Волоської церкви, домініканського костелу, костелу кармелітів босих. Губернаторські вали набули більш модернізованого вигляду під кінець ХІХ ст., зі спорудженням будинків канцелярій намісництва і прокладанням трамвайних ліній по вул. Валовій.

Завдяки раднику Вільгельму Райценгайму — засновнику алей на "східних валах" — вже на початок ХХ ст. "італійські тополі, каштани й інша зелень вкрила корону валів, розрослася і перетворилася сьогодні на майже столітню алею..." (Jaworski, 1911, 256). За іншим описом, паркова зона Губернаторських валів, площею 3,05 га, мала "прямі алеї, висаджені липами, каштанами і кленами" (Kowalczuk, 1896, 319).

На початку 1940-х рр. Олена Степанів писала: "На терені, що поступово підноситься... ростуть тепер старі дерева, як липи, каштани, ясені, клени, акації" (Степанів, 1992, 48).

Губернаторські вали — зелень теперішніх вулиць Підвальної та Винниченка, разом з алеями Гетьманських валів (просп. Свободи) формують перше, внутрішнє кільце паркових зон Львова. Друге кільце утворюють Парк ім. Івана Франка, парки "Високий Замок", "Знесіння", Личаківський, "Погулянка", "Залізна Вода"; Стрийський

Персоналії

Карл Ауер (Karl Auer) — художник, літограф.
Карл Бауер (Karl Bauer— ландшафтний архітектор, проектант парків.
Франц фон Гауер (Franz von Hauer) — губернатор.
Вільгельм Райценгайм (Wilhelm Reitzenheim) — урядник.
Олена  Степанів — історикиня, географка, громадська діячка.
Франц І (Franz I) — австрійський імператор.
Францішек  Яворський (Franciszek Jaworski) — історик.

Джерела

1. Іваночко Уляна, Ковальчук Христина, Максим'юк Тетяна, Петришин Галина, "Архітектура кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.", Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008), 170–237.
2. Крип'якевич Іван, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
3. Степанів Олена, Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
4. Barański Franciszek, Przewodnik po Lwowie: Z planem i widokami Lwowa (Lwów, [1902]).
5. Jaworski Franciszek, Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
6. Kowalczuk Michał, "Rozwόj terytoryalny miasta", Miasto Lwów w okresie samorządu 1870–1895 (Lwów, 1896), 299–351.
7. Orłowicz Mieczysław, Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
8. Stankiewicz Z. "Ogrody i plantacje miejskie", Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcją Bohdana Janusza (Lwów, 1928), 62–71.


Автор запису — Ігор Жук, 2012 р.
Літературна редакторка — Ольга Михайлович

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення