Роман Давид
Інтерв’ю з працівником системи кінопрокату з багаторічним професійним стажем. Воно охоплює низку тем, присвячених як кінотеатрам, так і значно ширшому контексту їхнього функціонування, наприклад, виконанню фінансових планів чи технічному забезпеченню показів. Розповідь респондента містить безліч цікавих деталей та проілюстрована прикладами з радянської та пострадянської кіноісторії Львова. Запис зроблено 1 листопада 2012 року.
Мову респондента у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.
Мову респондента у вибірковому транскрипті інтерв’ю відтворено без змін.
(1) Система кінопрокату
Колись кінопрокат це наше було, кінопрокат це було монополісти на все фільм, ніхто більше права не мав, скажімо. Ніхто, це була державна монополія, однозначно. (…) В Радянському Союзі кінопрокату фільму отримувалися, ну, держава давала це, знаєте, ми знали, як скажімо от, був такий специфічний журнал «Новые фильмы», він, його копія робилася, перекладала на українську мову, виходила українською мовою, такі тільки для України, і російською, вони виходили, ми знали по репертуару, що має вийти, скажімо там, от сьогодні, скажімо, або що має в листопаді вийти, навіть по ходу жара, а ми вже знали, що буде йти, припустимо, навіть в грудні. В них швидше проходили, і там могло бути фільмів десять, десять радянських і десять, може п'ятнадцять чи скільки, чи навпаки, як там, плюс-мінус, туди-сюди, зарубіжних. Зарубіжних фільмів. Серед радянських були всі, як правило, республіки писали, Мосфільм основне, Ленфільм, були, один може бути Довженка, там, ну, кожна республіка, яка представляла, деякі через раз. Такі республіки, маленькі, як Прибалтійські, вони через раз давали, Азіатські якісь республіки, як більше фільмів в основному йшло – це московські студії.
Була при цьому репертуарна комісія, знаєте, там, знаєте, люди вже бачили, ми вже знали той фільм, ми фільми переглядали до того всього, ми знали. Приходили фільми деколи за місяць, за два скоріше. І кожного вівторка в кінопрокаті були перегляди. Чотири фільми йшло, як правило, односерійних. Це кінотеатри приїжджали з районів, дивилися, до цих директорів кінотеатрів приходили і художники, і так само, і фільми дивилися. Ото буде каса, і звідси вже визначалося. Ті, які на фільм приводили, ми самі дивилися ті фільми, після обіду завжди дивилися директор, ну, фільми переглядалися. Ми мали анотацію, по них орієнтувалися: по режисері, по жанру, по акторах. І так відповідно це все планувалося. Потім була репертуарна комісія, начальник репертуару, знаєте, я на тій комісії завжди протоколи писав, і плани свої показував, так-так розприділяли, то – тому, то – тому. На тиждень фільми йшли. І так воно, так робилося всюди по тому. А план, звичайно, фінансовий з Києва скидався. І за то виконання того плану, а там їм, відповідно, з Москви скидалося, відповідали, ну, звітувалися перед Києвом з одного боку, перед тут, місцеві компартії, щось таке, тут тоже дивилися, тут тебе пильнували з усіх боків, розумієте, так що тут і фінансове виконаннятого плану – то було дуже важливо.
(2) Виконання планів
Виконувати його треба було, звичайно, він виконувався і перевиконувався. В шістдесяті, сімдесяті роки, Ви знаєте, все і прапори давали, Львівська область була прапороносець в тому плані. Плани перевиконувались, а потім вже, коли, десь вісімдесяті роки, я знаю, на початку, десь вісімдесят третій, пішли проблеми вже з виконанням плану. (…) Брали фільми старі, з кінофонду, виручали нас ті завжди «Анжеліки», «Фантомаси», вони давалися як план. Ну, бувало так, от скажімо, я пригадую вісімдесят четвертий рік. Там поміняли одного директора кінофікації, він пішов був в прокаті, пішов начальником кінофікації, ну, фактично, він мав всю область. Він прийшов, каже, «я доб’юся виконання плану», бо були проблеми з виконанням плану. Він мав виконати до кінця року, скажімо, дати, скажімо, навіть сто тисяч зверху, обіцяв дати. Це тоді карбованці, були великі гроші, то не тепер, що такі тисячами можна. Тоді це були гроші. І то з кінофонду взяли це, то привезли, допомагай, то витягуй, скажімо. А ми в вісімдесят четвертому році в жовтні, середина, взяли дві серії - першу і третю такі виходили - «Анжеліки». Було таке тоді. І четверту кинули в театр «Галичину», «Жовтень». План іде, прекрасно, люди валять, ну все. Навіть настільки була там штовханина, що вітрина така була, шкло у фойє, видавили, розбили, так. Потім цей фільм, дві серії перекидають на «Мир», аншлаги, аншлаги! Квитки, ми самі, щоб попасти, то йшли просто подивитися ще раз, там когось завести, знаєте, хоча там нам пропуски давали, але деколи треба було квитки брати, то ми, ну, через касирів нам передзвонили туди, в кінотеатр, взяли зайшли, тому що на черзі стояли. І підходило, скажімо, сьоме, восьме листопада, сьоме восьме листопада – це радянські свята. Зарубіжні фільми, як правило, не мають бути на екранах. Можуть бути тільки радянські, ну, там Леніна десь давали в таких, то все. Радянські, в кращому випадку соціалістичних країн, Ви розумієте, зараз капкраїн – Англія, Франція, Італія, це все, США – викидалося, не мало. Потім вже після цього мало. Був так, такі були закони. Ми знімаємо, знаєте, це з «Миру» і даємо, а якраз тоді підійшов фільм «Жорстокий романс». Він також іде прекрасно в «Мирі», все-все. Після того в нас там тиждень проходить чи два, знімаємо, знов даємо «Анжеліку», знаєте, вона доопрацьовує своє, а на цілий грудень закидаємо дві серії «Фантомаса». План йде прекрасно, Ви розумієте, все, народ йде. Я пригадую, ми ходили дивитися фільм цей тридцять першого грудня. Новий Рік. Ми йшли десь на першу годину з друзями, в п’ятій годині вийшли, о на тому сеансі аншлаг був, Ви розумієте, і то, що новий Рік на носі, і все. І після нас ще сеанс був та ще один, знаєте, був, люди йшли дивитися. І так план виконався. Тоді ми навіть план виконували, але ж потім я пригадую, навіть вже, з кожним роком вже пішло.
Тому що фільми робилися, треба їх прокатувати, Ви розумієте, це була політика, ідеологія. Потім десь 25%, навіть 30, скажімо, мало бути репертуару соцкраїн. І 20 лишалося, можливо, там капкраїни. Але ж було оті 20 капкраїн витягували, а план було 100%, витягували, можливо 60% фінансового плану, розумієте, витягували, навіть деколи 70. От, розумієте, ще яка була тенденція, зараз скажу, така була форма існувала «Два ПР», можете навіть записати, давно вже її немає, це ще були радянські часи. Звітувалися ми тоді в Головне управління кінофікації, ну, скажем, міністерство, про те, кожного місяця скільки і які фільми обслужено – радянських фільмів, соцкраїн, і коли в тебе більше було радянських фільмів і соц, відповідно, тоді ти отримував премію, знаєте, о за це, а кап мало бути менше. Чи ухитрилися, скажімо, бувало з капфільмів, які набирали з капкраїн, великі показники капіталістичних країн, та ж «Анжеліка» і «Фантомас», глядачів брали і перекидали на радянський фільм. І витягували. Звичайно, були і радянські фільми, які самі за себе працювали, знаєте, набирали, там чи Гайдаївськікомедії, а такі були, ну, перекидали, знаєте, ну, слабенькі фільми, якийсь «Таджик», кинули туди, щоб отримати премію. Ви розумієте, це, щоб отримати цю премію. І було, нам мусово, приходила одна копія фільму, Монголфільм. Країна дружня тоді була, соціалістична, фільми були, ну, хто їх там дивився, нікуди, одна копія, але ж це закуплялось, спеціально Союз закупляв, щоб підтримати ту братську кінематографію, все таке.
(3) Фінансовий аспект
При чому в кіно системі крутилися великі гроші. Та кіно система, вона давала зарплату, скажімо, от гроші від нас йшли, такі суми знімалися, в освіту отримувалися, в культуру, медицину, це ж тоді все ж треба було, і заводи працювали, і все, і це от йшло, на поповнення того. Кажуть, що кіно, алкоголь, і тютюн, вони державі дуже велику…- Годували державу. - Годували державу, знаєте. А нам це дуже мало. Хто собі мав можливість десь злизати, потягнути, потягнув, цей мав гроші, а хто не мав, той тільки. Той тільки жив, знаєте, одно задоволення від кіно, бо кіно було престижно.
Ціни на квитки наші, дитячі – 10 копійок, а потім, вдень були квитки такі знаєте перші 25 копійок, а так, 30 копійок були, 35, 50 максимум, і то в неділю було, в тих кінотеатрах. «Мир» кінотеатр, він мав також по 25 копійок потім, але ж в неділю він мав 50 і 70, там якась, но ряди, перші там ті - 50 копійок, а задні ряди, всі дальше, то вони так, скажімо так, в «Кінопалаці» трошки по-іншому, 70 копійок. Якщо йшов широкоформатний фільм, на семидесятиміліметровій плівці, на семидесяти, відповідно, все, квитки тільки по 50 і 70. А от такі прості фільми йшли на, не на такій плівці, не в стерео, то могли бути і 50, і 35 навіть знаєте, і 25, навіть в тому ж «Мирі», зранку було по 10копійок. Потім, це вже з часом все змінювалося, план, план, і за рахунок підвищення цін на квитки значить також.
(4) Кінотеатри
Як правило, високі, такі касові фільми, які вважалися, що на них глядач піде, давалися великим кінотеатрам Великі кінотеатри – це «Мир», колишній це «Клекіт», тепер «Мілленіум». (…) «Львів» кінотеатр, той же «Жовтень», потім «Галичина» був – це основні там зали. «Мир» колись мав 1200 місць. І були всі, знаєте, аншлаги. Так що, ще що тоді, «Україна» ця колись була Галицький центр. Потім йшло такий другий ешалон, такі як Галана, «Дружба», «Київ», «Маяк», знаєте, їм давали. «Дніпро», «Дніпро» ще мав великий зал от тоді, все їм давали. А потім все-таки ті дрібненькі, вже там Короленка, «Орлятко», «Орлятко» був спеціалізований, ну, такий ще, там десь Чкалова,Марченко, цей, «Карпати». Такі ті, що менші зали, відповідно мали менше плану, знаєте, їм це вже давали, вони доопрацьовували, все так от йшло, знаєте, по цьому. Було три спеціалізованих дитячих кінотеатри – це «Піонер», тепер театр «Воскресіння», «Левеня», спочатку Зої Космодем’янської, потім на «Левеня» переіменовали, тепер там банк забрав на вулиці Січових Стрільців, і «Орлятко», «Орльонок», потім його «Сокіл» зробили, це, ну знаєте, він ще мав філіал невеличкий «Літак», літак справжній був, там дітям показували кіно. Потім це ліквідували.
Причина популярності – місце розташування, в середині саме обладнання, яке було, який показ був, от розумієте, це найпопулярніші були, кінотеатр той же «Мир», «Львів», «Жовтень», потім, Довженка, там і буфети були, світліше все було, зали великі були. І там демонструвалися широкоформатні фільми, тобто, як? Ну, не тільки, і такі і такі, але як правило, йшли такі переважаючі, що фільм виходив на семидесяти міліметровій плівці. Там було якісне зображення, скажімо, в тому плані, і звук був стерео. Стерео звук. Якщо екраном, і великий екран, десять метрів скажімо, на двадцять два метри, десять метрів у висоту, і десять, двадцять два метри в ширину, це в кінотеатрі «Мир». Це було видовище (…) І от, і це був ефект, як ти сідав собі, на весь екран тобі розповсталось, якусь комедію дивився, чи це, я пригадую, на п’ятнадцятому ряді сидів, кілька разів дивився фільм «Золото Маккени», як там стріляють в одному кінці, там в другому. Чи якусь комедію, дивитися комедію у залі, де є тисячу двісті місць, де всі заповнені, де один якийсь «гех» вискакує, всі сміяться, гал, це, знаєте, це присутність, це ефект масовості в кінотеатрі, це неповторимо. Це його ніколи не зрівняєш з телевізором, коли ти сам дивишся по телебаченню, сам на сам, розумієте? Чи в малому залі на п’ятдесят, шістдесят чоловік, це ніколи не буде, навіть на двісті, це треба ефект маси. Оце було, знаєте, тільки в кінотеатрі. І там, було престижно, ви розумієте, що, що кінотеатр «Мир», що кінотеатр Богдана Хмельницького. Хоча там до нього люди також йшли і все було. Но кінотеатр Богдана Хмельницького, як правило, вже з роками незалежності, він перейшов так, звузився, перейшов на вузько, на індійське кіно, і там публіка така, скажімо, малозабезпечена ходила, а там ще поряд і цигани живуть, знаєте, і все. Вони, як правило, там відвідували, поки вони DVD не мали. А от «Мир», був «Україна » був престижний, та всі кінотеатри в принципі, мали такі, но кожен по-своєму, Франка був повторного фільму, Коперніка тоже соціалістичних країн, так старалися дотримуватися, але ж. Ну, бачите, і люди ще добиралися, Ви думаєте, так от просто спеціально хтось так от поїхав, як у нас, в Ашан поїхав, і все. Своя публіка ходила з свого регіону в «Жовтень», своя у «Львів» ходила, в «Мир» як правило, всюди ходили, ну залежно де, які фільми йшли. Якщо там фільм швидше йде, скажімо, десь, то тоді йшли, люди так мігрували, знаєте, між цим по Львову, досить йшли такі фільми, хто хотів де подивитися тоді на це. Головне тільки квиток дістати. Але ж для багатьох, скажімо, ну, я не знаю, от «Мир», це все ж таки був найкращий кінотеатр.
Оце як я вже називав як приклад, що неофіційна назва, це в сімдесят другому році кінотеатр «Дружба», був прекрасний, там два місяці демонструвався фільм «Звуки музики», знаєте, такий мюзикл є? Там, один з цих героїв, є капітан фон Трап. Цей кінотеатр назвали «Кінотеатр імені капітана фон Трапа». «Звуки музики» два місяці не сходили там зі сцени. Хоча ті «Золото Маккени» демонструвалося, знаєте, у кінотеатрі «Львів» на форматі два місяці теж, в літній період, коли люди ще, ну, тоді так люди може так не виїжджали, а все-одно відпуски були. Ну людей, було маса, Ви розумієте, у Львові і два місяці трималися на «Золото Маккени», і все. Десь там, неофіційно кінотеатр індійського кіно – це Хмельницького вже потім, в дев’яності роки став таким вже, це вже для нього придумав, «Кінотеатр індійського кіно», таке неофіційно, хоча він був імені Богдана Хмельницького, неофіційна назва, ще таку пригадую. Ну, клуб, скажімо, той же клуб зв’язку, оце “клуб елітарного кіно”так завжди казали, клубне, клубне кіно десь йшло, він таку назву поза очі мав. Потім наш кіноклубний кінотеатр, вважалися базою кіноклубу, це «Київ» кінотеатр, йому дали таку назву.
(5) Кадрова політика
От, визначальним було з кадрами - це вже по кінотеатрах, начальник управління кінотеатрів, і вот кінотеатри це, директор кінотеатру,особливо великих таких, та навіть всіх практично. А у великих це особливо, це, таких середніх – це райком партії обов’язково давав свої, навіть обком партії міг давати, це, бо казали, що це є ідеологічна установа, розумієте. Як правило йшли. На початках були ще навіть досить довго – це фронтовики колишні, знаєте, там хто, знаєте, десь там прославився, потім відставники військові, профспілкові діячі, партійні, з райкому переходили.(…) Так просто навіть, якщо тебе хотів, тебе, скажімо, бачив начальник кінофікації, що ти такий, можеш то все дати, то все, тебе десь рекомендують, ти все одно мав ще отримати рекомендації десь, заслугу чи заслужити, тому що це все контролювалось.
Була відома така адміністратор кінотеатру «Україна», весь час, скільки я знаю, ну, я тоді, її знає прекрасно пані Ірина Котлобулатова, бо була там, Алла Шулімовна Гвандер. Також вона з наших місцевих євреїв була, десь Кам’янко-Бузького району, знаєте, оцей. В час війни, коли відступали вже, вона пішла, в Радянську армію вступила, і там десь працювала ад’ютантом, якогось, я точно не знаю, якогось нашого маршала, знаєте. Потім прийшла сюди вже тут, вона працювала, вона сім'ї вроді як не мала, але ж також вона була знаменита. Вона дуже футбол любила, знаєте, підтримувала львівську команду «Карпати», фільми для них брала, і то все. Вона жила в тому кінотеатрі, прекрасно про неї завжди всі знали. В «Інтуристі» її знали, вона там завжди, на каву туди ходила, вона курила, ходила на каву. І коли навіть потім, після того як вона померла, то поминки робили в «Інтуристі» саме там, для всіх бажаючих. Відома була.
В кінотеатрі «Вокзал» була директриса, знаю, що прізвище Марія Перепелиця, ну, по батькові, не пам’ятаю. Вона, здається, кажу, була членом КПЗУ, тоді ще, до війни. Також така потім, собі фронтовичка, і все було. І відома була. І так, і відставники працювали, і такі, знаєте, ну, різні працювали, знаєте, люди, директорами, і жінки. Ну, як правило, це була прерогатива, кадрова політика тоді була, кадри вирішували все. Казали, що це було, так просто потрапити не можна було. Треба було пройти певне, знаєте, таке от чистилище, і відповідно, і мати рекомендацію, десь не бути. Як правило, це райкоми партії рекомендували, обком.
(6) Екстраординарні події
Навіть пригадую була одна ситуація, в суботу, ми показували «Амадей», зал – аншлаг, шістсот чоловік, біля каси крутяться ще сто чоловік, не можуть потрапити, студентів, ну, студенти, як правило, куди, тоді ще «Кінопалацу» не було, студенти. Ми стоїмо контролем, ну, що випускати, ми навіть теоретично навіть не мали права пускати, тому що велике накопичення людей в залі, протипожежна, знаєте, виходи посідають, там перекриють, а раптом щось там, знаєте. Ну, тут, на балкон також підуть всі, балкон може не витримати, багато таки небезпечно. І куда? Вони вже просяться, «Давай нам», пхають гроші, і потім я бачу інженер такий старенький, головний інженер кінотеатру, старша людина вже тоді була, він так розчулився тим, що, аж сльози йому потекли наскільки люди хочуть йти в кіно, такий період, що в кіно вже не ходять, і він тоді дав таку команду: «А я під свою відповідальність», то була субота, нікого вже не було, «Запускайте всіх безкоштовно», і сто чоловік пішли. Ну, там посідали десь там, там якісь лавки їм дали, на сходах, ну, дивилися це все. Ну, ще сіли, чоловік сімсот, оце було, тільки це раз так було. Хоча ми пускали, ну, ми не мали, от нема місць, ну, куди ти їх впустиш вже більше, розумієте.
Інтерв'юер – Наталія Отріщенко