Передісторія
Перший з'їзд техніків на
території Австро-Угорщини відбувся 1880 року у Відні. Його ініціювало львівське
Товариство
політехнічне, що звернулося з ідеєю до своїх столичних колег. Товариство,
засноване 1876 року, об'єднало випускників реформованої Політехніки аби змагатися
за свої права і статус у державі. На той час повноцінна технічна освіта вже
була запроваджена і фінансувалася державою, однак здобуття її не гарантувало ні
можливостей працевлаштування, ні підвищення у суспільному статусі. Промисловість
у краю не була розвинутою. Вакансії у адміністративних службах були обмеженими.
Як правило, перевагу у них надавали випускникам університетів. Аби зарадити цій
ситуації, молоді галицькі техніки подали петицію до Крайового сейму, яка, як і
ще кілька подальших спроб, не увінчалася успіхом.
Товариство взялося нав'язувати
контакти із віденським технічним середовищем аби просувати справу на
загальнодержавному рівні, винести її на розгляд Державної ради та змінити
відповідні закони. Саме для цього був скликаний Перший з'їзд австрійських
інженерів та архітекторів (названий відповідно до імені віденського Товариства).
Він відбувся у вересні 1880 року, а участь у ньому взяли 15 технічних товариств
із Цислейтанії. З'їзд очолив керівник віденського Товариства — відомий
архітектор Фрідріх Шмідт (Friedrich Schmidt), а одним із його заступників обрали львів'янина Юліана
Захарієвича (Julian Zachariewicz). Названі зусилля призвели до того, що закон був
змінений: 1883 року Державна рада прийняла значні зміни до імператорського
патенту про промисловість від 1859 року. Впроваджені зміни, однак, мали не зовсім
ту форму і не той результат, на який сподівалися техніки. Як свідчать подальші
дискусії у технічних часописах, це сталося зокрема через те, що парламентарями
були здебільшого представники титулованої знаті, землевласників, і тільки в
одиничних випадках — люди з технічною освітою. Таким чином, депутати мало
розуміли специфіку технічної сфери з одного боку, а з іншого — свідомо
стримували її розвиток, не бажаючи ділитися своїм привілейованим суспільним
становищем. Відтак питання порушені 1880-го року залишалися на порядку денному
наступних з'їздів у Відні — у 1883 (2-й), 1891 (3-й), 1900 (4-й), 1907 (5-й) та
1911 роках (6-й).
За ініціативою
львівського Товариства політехнічного вже 1881 року відбувся перший аналогічний
з'їзд у Галичині. Основними питаннями що обговорювалися, були можлива реорганізація освіти,
насамперед середньої школи, промислових шкіл, політехнік, а також вироблення польської
технічної термінології і літератури, окреслення потреб локального будівництва. Учасниками
події стали техніки із трьох частин колишньої Речі Посполитої, розділених
кордонами імперій — Російської, Австро-Угорської та Німецької. Це свідчило у
тому числі про присутність у заході національно-політичної складової. З'їзд
відбувався у Кракові (Pamiętnik, 1884). Другий і третій вже
відбувалися у Львові (у 1886 та 1894 роках), а четвертий — знову у Кракові
(1899). Основні теми з'їздів залишалися по суті незмінними: все пов'язане із суспільним статусом техніка: освіта
(середня і вища), титул (науковий, професійний), можливості працевлаштування та
державної підтримки промисловості.
V З'їзд техніків у Львові мав велике символічне значення. Організатори й
учасники сприймали його важливою
складовою польської національної справи. Прапори національних кольорів, відбір учасників та запрошених
політиків (представників "Кола польського"), як і те, що організатори
під час урочистого відкриття зачитували письмові вітання виключно
римо-католицьких ієрархів (архієпископа Більчевського та
єпископа Бандурського) є яскравим цьому доказом. Організатори наголошували, що
у 1899 році, на попередньому з'їзді у Кракові, була досягнута домовленість, що
наступний, п'ятий з'їзд, проведуть у Варшаві. Проте революційні події 1905 року
в Російській імперії, а потім російсько-японська війна порушили ці плани.
Очікуючи нормалізації політичної ситуації, техніки вичікували ще кілька років,
але зрештою перенесли подію до Львова, і знову обрали невипадковий рік. На 1910
рік припадала 500 річниця битви під Ґрюнвальдом. З'їзд приурочили саме до цієї
дати.
Від заснування Товариства
політехнічного у 1876 році та першого з'їзду у Відні у 1880, статус техніків в
суспільстві змінився. Після десяти років складання петицій техніки отримали право
голосувати і бути обраними до Крайового сейму на підставі "особистої
кваліфікації", тобто вищої освіти. Таким чином вони отримали змогу "розбавити"
собою середовище законодавців, в якому переважали юристи та представники
багатих курій. Вища технічна освіта розвивалася, а імперська і крайова влада,
як і муніципальні уряди, все більше підтримували її фінансово. В уявленні
"простого народу" техніка переставала вважатися чимось меншовартісним,
або як щось таке, що суперечить вченню християнської церкви. Політехніка
повільно зрівнювалася у своєму статусі з Університетом. Вже з 1901 року її
ректор автоматично потрапляв до Крайового сейму (ставав вірилістом). Тоді ж був
визнаний її науковий статус: запроваджені титул "доктор технічних
наук" і можливість захищати тут дисертації (а не тільки на філософських
факультетах університетів).
Безпосереднім організатором
V з'їзду була делегація, обрана на попередньому IV
з'їзді у Кракові (Stała delegacya IV-go Zjazdu). Її очолив
професор Ян Непомуцен Франке (Jan Nepomucen Franke), а в комітет увійшли ряд професорів Політехніки та керівників промислових
підприємств.
Перебіг події
З'їзд розпочався у четвер 8 вересня, з неформальної
"товариської зустрічі" увечері у Літературно-мистецькому колі у
приміщенні Міського
касино. Газети повідомляли про участь від кількадесят до 200 людей.
Офіційна частина
проводилася наступного дня, у п'ятницю 9
вересня, у головній будівлі Політехніки.
Вхід на територію оформили тріумфальною аркою. Аттик будівлі прикрасили "штандартами в національних кольорах"
(білого й червоного), а простору сходову клітку — зеленню, квітами та
драперіями. Засідання проводилися у актовій залі, де поруч із портретом
імператора Франца Йосифа (який з оказії теж прикрасили зеленню) встановили
президію, а по боках — столики для преси.
О 9:30 зала була вже
"тісно заповнена" учасниками, які мали спеціальні значки вдягнуті у
бутоньєрки сюртуків. В президії розмістилися організатори. Вітальні промови виголосили:
надвірний радник, професор і в минулому ректор Політехніки Ян Непомуцен Франке,
професор Леон Сирочинський (Leon Syroczyński) від
організаційного комітету, крайовий маршалок Станіслав Бадені (Stanisław Badeni), тогочасний ректор Броніслав Павлевський (Bronisław Pawłewski), і представник Технічного товариства у Варшаві Казімєж
Обрембович (Kazimierz Obrębowicz). Була озвучена програма, поділ з'їзду на 10 секцій
та обрано відповідних секретарів для кожної з них, а також обраний почесний голова
з'їзду — Обрембович.
Далі, замість
відкладеного відкриття пам'ятника Юліанові Захарієвичу у вестибюлі Політехніки,
відбулося відкриття трьох виставок — студентських робіт на третьому поверсі (щорічні
з 1878), техніків: розробки окремих інженерів чи фірм — на другому. На першому
поверсі і у подвір'ї розмістилася чи не найбільша гордість V З'їзду —
авіаційна виставка. Після спільного фото на сходах Політехніки, по обіді
учасники розійшлися по секційних засіданнях.
О 19:30 охочі відвідали Великий міський театр.
Як повідомляла преса, це була постановка
за оперетою Франца Лехера "Циганська любов". Після чого учасники продовжили
вечір у ресторації готелю "Жорж".
У суботу 10 вересня продовжилися
секційні засідання. Об 11:30 відбулося відкриття "Першої загальної
польської виставки архітектури, скульптури і малярства". Архітектурну
частину готував комітет, в якому значну роль відіграло засноване у 1908 році Коло
польських архітекторів у Львові (секція Товариства політехнічного). Виставку готували сподіваючись на участь
Галичини у Всесвітній виставці у Римі 1911 року. У ній прагнули продемонструвати
єдність у різноманітності польського національного проекту: виставлялися роботи
сучасників з трьох частин розділеної Польщі, включаючи українців та євреїв. Особлива
увага була приділена покійним професорам Юліану Захарієвичу, Теодорові
Тальовському та Антонію Попелю. На виставці порушувалися такі теми, як пошук
нового сучасного стилю в архітектурі, питання Закопанського будівництва і
перенесення народних мотивів у міську архітектуру, документація пам'яток
(зокрема, готичних костелів і дерев'яних церков), "будування міст"
(урбаністика). Організатори сподівалися через виставку залучити до дискусій про
архітектуру неспеціалістів, користувачів архітектури, проте, як зазначив співорганізатор
Вітольд Мінкевич, публіці було важко розуміти креслення, а не самі будівлі (Minkiewicz, 1910). Сама виставка розмістилася у Палаці мистецтв,
що залишався у Стрийському парку з часів Загальної крайової виставки 1894 року.
На вечір суботи були
заплановані екскурсії до нової електростанції на Персенківці або
до газівні, відповідно
до зацікавлень учасників спеціалізованих секцій.
У неділю 11 вересня вранці у будівлі Політехніки відбулося підведення
підсумків і закриття офіційної частини заходу. Після цього у вестибюлі першого
поверху урочисто відкрили пам'ятник Юліанові Захарієвичу — бюст роботи Юліуша
Белтовського. Професор Роман Дзєслевський (Roman Dzieślewski), ініціатор цієї справи, розпочав церемонію своїм
виступом. Після нього взяв слово ректор Павлевський, а потім колишній учень Захарієвича
— власник вітражної майстерні у Кракові Станіслав Желенський (Stanisław Żeleński). Від родини промовляв син, на той час вже сам
відомий архітектор Альфред Захарієвич. Від імені студентів слово мав студент на
прізвище Вольф (ймовірно, Чеслав).
Після обіду були
заплановані екскурсії містом. О 19:00 розпочався банкет у приміщенні Стрілецького
товариства. Його відвідали від 200 до 300 осіб, "у тому числі
пань… здебільшого немісцевих". Різні джерела наголошують на цій деталі, вочевидь,
участь дружин у подібних акціях на відміну від інших міст, не була звичною
практикою у Львові. Банкет тривав допізна, на ньому проголошено чимало тостів, були
зібрані кошти для гірничого відділу Політехніки, а також на одну стипендію
імені Юліана Захарієвича.
У понеділок 12 вересня відбулася поїздка учасників з’їзду до
Дрогобича, де вони відвідали новий нафтопереробний завод (Odbenzyniarnia) та Борислава з його копальнями. Для цього
передбачили окремий вагон, а залізниця надала учасникам з'їзду знижку 40%. У
вівторок та середу, 13-14 вересня, відбувалися ще окремі екскурсії по секціях
до різних промислових підприємств тощо.
Порушені теми
Як зазначалося, З'їзд був
поділений на десять секцій. Багато доповідей були вузькоспеціалізованими, що відображало
тогочасні реалії — віднедавна науки почали розвиватися дуже стрімко та кожна
своїм шляхом, і одній людині бути експертом у кількох сферах стало майже неможливо.
Техніки зауважували, наскільки
суттєво змінився світ за 11 років поміж IV і V З'їздами (1899 і 1910), зокрема
як розвинулися точні науки та технології. Питання сухопутних шляхів вони вважали
вирішеним. Натомість, для них "на часі" було вирішення водних шляхів,
каналів та меліорації. Однією з чільних тем З'їзду було сполучення каналами Дунаю,
Одера, Вісли та Дністра для транспортування сировини що могло б стати дешевшою
альтернативою сухопутному (тобто залізничному) транспорту. Польські техніки
вболівали за втілення масштабного та коштовного проекту, розробка й дискусії над
яким тривали роками. Доповідь про цей проект виголосив Роман Інґарден (Roman Ingarden) на урочистому відкритті з'їзду за присутності
якнайбільшої кількості учасників, політиків та журналістів.
Більшість доповідачів
були львів'янами, а в архітектурній секції було чимало краків'ян. Очолив секцію
шанований архітектор, викладач Академії мистецтв та видавець, краків'янин Владислав
Екєльський (Władysław Ekielski). Його заступником обрали львів'янина, тоді найстаршого
професора архітектури, Ґустава Бізанца (Gustaw Bisanz, у 1910 він виходив на
посаду професора-емерита, фактично на пенсію). Згідно із офіційною публікацією з'їзду,
на секції були прочитані чотири доповіді (дані джерел різняться), але текст
жодної не вийшов друком. Вінцент Равський (Wincenty Rawski), архітектор та керівник Товариства політехнічного,
говорив про важливість залучення архітекторів до "будівництва міст" (як
на ранніх етапах називали урбаністику). Струшкевич (ймовірно, Єжи Струшкевич/ Jerzy Struszkiewicz) виголошував промову від імені студентів про їхнє
бачення реформ архітектурної освіти у Львові, що на його думку застаріла. він
покликався на те, що останні кілька років про це виходили публікації у
краківському часописі Architekt, який
редагував Екєльський. Ґустав Бізанц разом із Равським доповідали про становище
архітекторів у Австрії та професійне законодавство. Зиґмунт Добжанський (Zygmunt Dobrzański) зі Львова — про обміри та документацію архітектурних
пам'яток.
Найчисельнішою (115
учасників, 31 доповідь) секцією була "загальна": освіта і організація
політехнік, середніх шкіл, статус і становище техніків, промисловість загалом,
законодавство. У різних секціях зустрічається тема незалежності від столиці, аби,
приміром, гірництво викладалося у Львові, а не лише у Австрії, а гірничі
підприємства під Краковом обслуговувалися польськими, а не австрійськими
спеціалістами.
Підсумки
У значній мірі, З'їзд був
святом: техніки вшановували своє середовище, яке виросло попри численні
труднощі. Окрім цього, вони наголошували на радості колег, які мають нагоду
зустрітися у товариській атмосфері, адже робота розпорошила багатьох з них по
різних містах і державах. Політехніка у Львові була місцем, де більшість із них
отримали освіту, а тому й найбільш відповідним місцем зустрічі.
Подія мала численні традиційні
святкові атрибути, як-то тріумфальна арка при вході до Політехніки, прикрашення
будівлі, прапори. У Стрийському парку поруч із виставкою відбулися фестини, організовані
Товариством братньої допомоги студентів Політехніки. Тут запускали монґольф'єри
(повітряні кулі), проводився конкурс краси та "кошики щастя" — хоча
це не була офіційна програма З'їзду, квитки на подію продавало Коло польських
архітекторів (Kurjer Lwowski, 1910, Nr. 416, s. 2).
Польські техніки вбачали
свою основну роль у праці на благо своїх співгромадян, проте відчували себе
невід'ємною частиною усієї світової наукової спільноти, що творить знання і
втілює прогрес. На V З'їзді обговорювалося залучення публіки та поширення і
застосування цього знання все більше поза межі власне вченого середовища. Можна
зробити висновок, що у 1910 році техніки почували себе достатньо впевнено на
відміну від 1870-х, коли усе тільки починалося. Тоді лише запроваджувалася адміністративно-політична
автономія Галичини, яка й уможливила полонізацію Політехніки. Разом із
спеціалізацією навчального закладу, що відбувалася у 1870-х, це запустило появу
середовища техніків. У цьому ключі можна розглядати і вшанування пам'яті Юліана
Захарієвича на V З'їзді (який помер за рік до IV З'їзду у Кракові). Архітектор мав
за собою лише свої знання, і за браком альтернатив мусив спершу вдовольнятися
роботою на залізниці. Попри це, він став творцем архітектурної школи,
інноватором та впливовою особистістю. Тому не дивно, що він став прикладом для
наслідування усього технічного середовища. Прийшов час, коли польські техніки відчули
себе достатньо фаховими спеціалістами, які можуть вирішити всі інженерні та
наукові питання. Таким чином більше не потрібно запрошувати зовнішніх, столичних експертів із Відня.
