Топографія Голокосту

ID: 229
У темі розглядаються питання процесу дегуманізації єврейської спільноти Львова від початку нацистської окупації до липня 1944 року: використання пропаганди та внутрішніх прагнень різних груп львів’ян, життя в гетто, співпраця єврейської ради із нацистами та інші знакові точки, що призвели майже до цілковитого знищення євреїв міста.

Тема є одним з фокусів програми “Складні сторінки спільної історії: розповідаючи про Другу світову війну у Львові".

[Завантажити публікацію_PDF]

Влітку 1941 року розпочався наступ нацистської Німеччини на території захоплені СРСР. Серед львів’ян були різні очікування від нової влади: від впевненості, що разом із німцями налагодиться життя й настане порядок, до песимістичних прогнозів. Частина українського населення очікувала реальної можливості отримати незалежність та відновити державність після невдалої спроби у 1918-1919 роках. Серед євреїв здебільшого панував страх перед невідомим майбутнім.

Із перших днів нацистської окупації Львова стало зрозуміло, що нацисти мають власний план щодо цих територій та населення. У Львові розпочалось втілення державної програми Третього Рейху з винищення євреїв та ромів у генерал-губернаторстві, тобто в областях Варшави, Любліна, Радома, Кракова та Львова. Згодом винищення стало масштабним та плановим, й від початку 1942 року, після конференції у Ванзеє (за іншими даними з кінця 1941 року), отримало кодову назву Операція Рейнхард. Загалом операція Рейнхард є частиною більш широкого поняття винищення євреїв під час Другої світової війни, для означення якого у подальшому буде використано термін Голокост. У цьому розділі також буде використано термін Голокост для позначення винищення євреїв впродовж Другої світової війни.

Ми розглядатимемо структуру Голокосту у Львові фокусуючись на часових рамках та топографії геноциду, антиєврейський політиці нацистів, стратегіях виживання євреїв та неєврейських жертв нацизму.

Реакція неєврейського населення Львова детально описана у двох інших розділах, присвячених подіям Другої світової війни – “Колаборація” з нацистським режимом та “Реакції мешканців Львова на Голокост” – й буде згадана в цьому розділі для окреслення проблематики та нагадування, що в подіях брали участь не лише нацисти та євреї, але й інші сторони.

Нацистська окупація міста тривала з кінця червня 1941 року до 27 липня 1944 року. За цей час місто змінилося. Реорганізація стосувалась перш за все міського простору – було виділено окремий район для компактного проживання євреїв – гетто, створено Янівський табір та інші місця примусової праці, нові тюрми для євреїв та військовополонених; також, була налагоджена система депортації євреїв регіону через Львів до концтаборів, організовані контролюючі та виконавчі органи (окупаційні та єврейські), які працювали під постійним наглядом нацистів. Водночас, після переміщення фронту на Схід, у місті відновили роботу театри, кінотеатри, школи, лікарні, засоби масової інформації, магазини, міський транспорт тощо.

Упродовж війни змінився й етнічний склад Львова. До Другої світової війни тут проживало понад 50% поляків, 32% євреїв та близько 16% українців. Після звільнення Львова радянськими військами у 1944 році з 32% євреїв у місті вижило до 2 000 осіб. За даними Радянської Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їхніх спільників і заподіяних ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам СРСР, у Львові знищили 130-150 тисяч євреїв.

Стратегія нацистів полягала у тому, аби спершу налаштувати неєврейське населення проти єврейської громади, саму ж громаду залякати, а далі сформувати структуру для контролю, використання та винищення євреїв.

Залякування розпочалось із Львівського погрому, який нацисти організували й втілили руками передовсім української міліції та неєврейського населення. Безчинства проти євреїв тривали майже весь липень, найбільша кількість безчинств відбулась на початку та наприкінці місяця.

У структуру, налаштовану на грабунок та використання євреїв, увійшли юденрат (єврейська рада в системі нациського контролю), гетто (місце компактного проживання євреїв), місця примусової праці та Янівський табір. Юденрат, хоча й був єврейською радою, але повністю підпорядковувався окупаційні владі, керував повсякденним життям євреїв відповідно до наказів нацистської влади. Гетто мало забезпечити якісний контроль за єврейським населенням, оскільки вся єврейська громада мала опинитися в одному закритому районі міста. Янівський табір виконував гібридні функції: ув'язнення, примусової праці, пересилки в інші табори та місця вбивства. Янівський табір став епіцентром знущань та знищення євреїв не тільки Львова, але регіону загалом.

Про стратегії виживання єврейської громади, її реакцію та дії під час Голокосту у Львові читаємо у спогадах свідків (євреїв та неєвреїв), дослідженнях, пресі, хроніках, щоденниках, архівних справах тощо. З перших днів окупації єврейська громада міста перебувала у стані страху перед непередбачуваним майбутнім. Частина єврейської громади була переконана, що якщо виконувати всі вказівки нацистів, то це буде вірний шлях до порятунку хоча б власного життя й життя близьких. У Львові нацисти організували роботу юденрату. Одним із його підрозділів була Єврейська служба порядку. Існування цих органів зазвичай викликає багато запитань у сучасних дослідників: чи можна вважати їхніх працівників колабораціоністами, чи був вибір у тих, хто там працював, погоджуватися на цю роботу та виконувати вказівки окупантів, чи могли працівники не виконувати вказівки нацистів та рятувати громаду. Окрім юденрату та Єврейської служби порядку євреї працювали на заводах, створених нацистами, в неєврейському приватному бізнесі (за згодою нацистів та з оформленням усіх необхідних документів) або на примусових роботах в гетто чи таборі.

Деякі представники єврейської громади були залучені до руху опору окупаційній владі. Проте про львівське єврейське підпілля відомо значно менше ніж, наприклад, про підпілля Варшави. Відомі окремі випадки збройного спротиву нацистам.

Дехто намагався врятуватися в “арійській” частині міста із підробленими документами, дехто ховався у міській каналізації, дехто у підвалах, на горищах, в квартирах довоєнних знайомих чи друзів, в монастирях та церквах, частина львівського єврейства рятувалась за межами міста, де в них було більше шансів, що їх ніхто не впізнає й не донесе в поліцію безпеки та СД (Cлужбу Безпеки). Проте постійні облави з боку нацистів та Української допоміжної поліції, доноси з боку сусідів та сторонніх свідків, не давали можливості врятуватися великій кількості євреїв.

Голокост у Львові закінчився у липні 1944 року із приходом радянських військ. Проте це не поклало край індивідуального насилля проти євреїв, й до того ж стало початком тривалого замовчування та викривлення інформації щодо подій часів війни. Це було пов'язано з повоєнним радянським наративом, який включав створення образу радянського народу-переможця та замовчування військових злочинів Радянського Союзу на захоплених ним територіях відповідно Пакту Рибентропа-Молотова. Якщо під час війни та у перші повоєнні роки радянські медіа інколи згадували про особливу долю євреїв, то наступні сорок років переможного нарративу та комуністичного режиму в Україні поклали край дискусії про Голокост.

Відповідно до радянського переможного наративу, який вибудовується у 60-х роках ХХ століття, існував єдиний радянський народ, який постраждав від рук “фашистів” (слово “нацисти” також не вписується в новий наратив). Попри всі втрати, саме радянський народ переміг у війні. Історія про те, що один народ з народів СРСР сильно постраждав й був великою жертвою, не відповідала загальній концепції. Також до цієї концепції не вкладались факти колаборації частини населення СРСР з нацистами. Окрім того, в місцях де колись проживало багато євреїв їх практично не залишилось, як зрештою й більшості довоєнного населення. На їхні місця прийшли сусіди та нові мешканці, котрі часто свідомо захоплювали покинуте майно, зокрема, помешкання (ще перед тим, як статус цього майна був “нормалізований” радянською владою).

Публічних спроб обговорення страждань єврейської спільноти із зазначенням усіх місць загибелі практично не було, оскільки це могло бути трактовано як прояв сіонізму й призвести до катастрофічних наслідків. Особливо на тлі погіршення стосунків між Ізраїлем та СРСР та політики офіційного антисемітизму у державі (закриття “Єврейського антифашистського комітету” у 1948 році за “антирадянську пропаганду”, Справа лікарів, заборона існування єврейських релігійних громад тощо).

Різні народи, які приїхали до Львова, зокрема, етнічні українці, отримали можливість зайняти всі ніші, які до цього заповнювали євреї та поляки. Для нових мешканців міста питання Голокосту та повоєнного насилля було недоречним. Тим більше вони використали ситуацію для власного соціального вивищення. Окрім того, чимало чиновників у післявоєнний період поділяли антиєврейські упередження, виплекані впродовж минулих років політикою творення гомогенних територій. Тим часом Голокост розчинився в загальній пам’яті про війну.

Після війни, Радянський Союз також був зацікавлений у завищенні кількості жертв нацизму. Особливо це було потрібно для підсилення впливу на загальну свідомість під час судів над нацистами. В подальшому обговорення цифр у Радянському Союзі взагалі припинили. Це призвело до того, що після розпаду Радянського Союзу завищені цифри без аналізу увійшли в значну частину досліджень (чи матеріалів, написаних на основі спогадів).

Серед інших жертв нацизму у Львові були військовополонені, спочатку радянські, а згодом бельгійські, італійські, французькі, та роми. Якщо, місце концентрації перших відомо - табір Шталаг 328 (Stalag 328), на території колишньої Цитаделі (зі Східної вежі-бастіону на Калічій горі, яку протягом існування табору використовували як башту смерті, зараз зробили готель Citadel Inn) - та кількість ув'язнених і загиблих, то про ромів через брак спогадів та досліджень чітких даних немає.

Замовчування подій Голокосту у Радянському Союзі, формування різних культур пам'яті по обидва боки “залізної завіси” призвели до того, що Голокост є темою, довкола якої існує багато контроверсій та дискусій. Дві крайні точки зору полягають або в запереченні Голокосту, або в тому, що говорити про Голокост та євреїв у ньому можуть тільки євреї.

Дослідники розглядають різні питання взаємовідносин єврейської громади з нацистами й неєврейським населенням. Одним із гострих питань досі є роль неєвреїв Львова у Голокості: чи було би можливо знищити майже 32% населення міста без допомоги українців та поляків, чи дійсно міжнаціональні стосунки у довоєнному Львові були дружніми, й як міг відбутися Голокост за таких умов міжнаціонального взаєморозуміння та взаємопідтримки, чи вважати роботу в юденраті чи Єврейській службі порядку проявом колабораціонізму, як підрахувати жертви Голокосту, попри всі заходи з боку нацистів та радянської влади щодо фальсифікації чи приховування реальних цифр.


Перелік місць:

  • Політичні вбивства як інструмент пропаганди (Тюрма на Лонцького, вул. Леона Сапєги, 1 (Leona Sapiehy), сучасна Степана Бандери)

  • Індустрія розваг як засіб пропаганди Кінотеатр «Коперник» (вул. Коперника, 9)

  • "Шумовиння", націоналісти чи звичайні люди: міжетнічне насилля на вулицях Львова (Тюрма "Бригідки", вул. Городоцька, 20)

  • Вибір без вибору? (Юденрат, вул. Старотандетна, 2а (Starodandetna), сучасна Мулярська)

  • IV район міста: вдома але без дому (Гетто, залізничний міст, вул. Замарстинівська 34)

  • Гібридний табір (Янівський табір, вул. Яновска, 134 (Janowska), сучасна Шевченка)

  • Роль транспорту у Голокості (Станція Клепарів, вул. Яновска, 158 (Janowska), сучасна Шевченка)

  • Вбивство міста (Простір Синагог, вул. Боімув, 37 (Boimów), сучасна Староєврейська)

  • Колаборація чи виживання: Єврейська служба порядку (Комісаріат, вул. Лвовска (Lwowska), сучасна Замарстинівська, 132)

  • Військовополонені у Львові (Шталаг 328 (Цитадель), вул. Лазажа (Łazarza), 11, сучасна Грабовського)

  • Місця примусової роботи (Біржа праці: Відділ забезпечення євреїв працею, площа Місіонарська, сучасний проспект В’ячеслава Чорновола, 6)

Джерела

1. Яніна Гешелес, Очима дванадцятирічної дівчинки (Київ: Дух і літера, 2011), 96;
2. Ярослав Грицак, Страсті за націоналізмом. Стара історія на новий лад (Київ, Критика, 2011), 176;
3. Элияху Йонес, Евреи Львова в годы Второй мировой войны и Катастрофы европейского еврейства 1939-1944 (Москва, Российская библиотека холокоста, 1999), 48;
4. Давид Кахане, Рабин, Щоденник Львівського гетто (Київ, Дух і літера: 2003), 267;
6. Жанна Ковба, Людяність у безодні пекла: Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки "остаточного розв'язання єврейського питання" (Київ, 2009), 296;
7. Александр Круглов, Андрей Уманский, Игорь Щупак, Холокост в Украине: зона немецкой военной администрации, румынская зона оккупации, дистрикт "Галичина", Закарпатье в составе Венгрии (1939-1944) (Днипро, Украинский институт изучения Холокоста "Ткума", ЧП "Лира ЛТД", 2017), 184-233;
8. Венді Лауер, Творення нацистської імперії та Голокост в Україні (Київ: Зовнішторгвидав України; Український центр вивчення історії Голокосту, 2010), 368;
9. Павло-Роберт Магочій, Йоханан Петровський-Штерн, Євреї та українці: тисячоліття співіснування (Ужгород: видавництво Валерія Падяка, 2016), 316;
10. Євген Наконечний, "ШОА" у Львові (Львів: ЛА Піраміда, 2006), 284;
11. Оксана Салата, "Організація пропаганди в системі державних органів нацистської Німеччини у 1933-1941 рр", Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2017, № 49, 145-151;
12. Сборник материалов Чрезвычайной Государственной Комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников: «Кровавые злодеяния гитлеровских войск во Львове», «О злодеяниях немцев на территории львовской области» (https://www.e-reading.club/book.php?book=1019465);
13. Філіп Фрідман, Винищення львівських євреїв (Видання Центральної Єврейської Історичної Комісії при Центральному Комітеті Польських Євреїв № 4);
16. Кристина Хігер, Данієль Пейснер, Дівчинка у зеленому светрі: життя у мороці Голокосту (Київ: КМ Publishing, 2015), 256;
17. Karel C. Berkhoff, "Total Annihilation of the Jewish Population': The Holocaust in the Soviet Media, 1941–45". Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History, № 10, 2009, № 1, 61–105;
18. David Cymet, History vs. Apologetics: The Holocaust, the Third Reich, and the Catholic Church (Lanham, MD: Lexington Books, 2010), 499;
19. Alma Heczkowa, "Mój pamiętnik", Semper Fidelis, 1998, № 3;
20. John-Paul Himka, "The Lviv Pogrom of 1941: The Germans, Ukrainian Nationalists, and the Carnival Crowd", Canadian Slavonic Papers 53, № 2-3-4 (June-September-December 2011): 209-43;
21. Grzegorz Hryciuk, Polacy we Lwowie 1939-1944. Życie codzienne (Warszawa, 2000);
22. Sergey Kravtsov, Di Gildene Royze: the Turei Zahav Synagogue in L'viv (Petersberg: Bet Tfila, 2011);
23. Christoph Mick, Lemberg, Lwów, L’viv, 1914–1947: Violence and Ethnicity in a Contested City (West Lafayette, Indiana: Purdue University Press, 2016), 259-373;
24. Thomas Schlemmer, Alan E. Steinweis "Holocaust and Memory in Europe", German yearbook of contemporary history, 2016, Volume 1;
25. Timothy Snyder, Czarna ziemia: Holokaust jako ostrzeżenie (Kraków: Znak Horyzont, 2015).

Фото: Площа св. Духа, 1941. Із колекції Центру досліджень визвольного руху, Міський медіаархів Центру міської історії
Авторка – Олена Андронатій

Місця

Опис

Вул. Степана Бандери, 01

Політичні вбивства як інструмент пропаганди

Детальніше про місце
Опис

Вул. Городоцька, 20

“Шумовиння”, націоналісти чи звичайні люди: міжетнічне насилля на вулицях Львова

Детальніше про місце
Опис

Вул. Коперника, 09

Індустрія розваг як засіб пропаганди

Детальніше про місце
Опис

Вул. Мулярськa, 2а

Вибір без вибору?

Детальніше про місце
Опис

Вул. Замарстинівська

IV район міста: вдома але без дому

Детальніше про місце
Опис

Янівський табір

Гібридний табір

Детальніше про місце
Опис

Станція Клепарів

Роль транспорту у Голокості

Детальніше про місце
Опис

Вул. Староєврейська, 41

Вбивство міста

Детальніше про місце
Опис

Вул. Замарстинівська, 132

Колаборація чи виживання: Єврейська служба порядку

Детальніше про місце
Опис

Вул. Грабовського, 11

Військовополонені у Львові

Детальніше про місце
Опис

Янівський табір - Німецька фабрика спорядження

Порятунок у роботі? Місця примусової роботи

Детальніше про місце

Усі сюжети