Реакції мешканців Львова на Голокост

ID: 199
Тема розкриває палітру моделей поведінки та множинність реакцій на Голокост серед не-єврейських мешканців Львова. 

Тема є одним з фокусів програм “Складні сторінки спільної історії: розповідаючи про Другу світову війну у Львові"

[Завантажити публікацію_PDF]

Винищення євреїв під час Другої світової війни відбувалося на очах та інколи за безпосередньої участі їхніх сусідів. Нерідко у дискусіях довкола поведінки українців чи поляків в часі Голокосту спостерігаємо дві крайнощі — підкреслення та узагальнення постави співчуття та допомоги, або навпаки — антисемітизму та жорстокості. 

Дослідники виділяють декілька найпоширеніших реакцій цивільного населення окупованих нацистами територій на Голокост: довготривала допомога євреям, ситуативна допомога, пасивне співчуття, відмова допомагати через страх перед нацистським терором, байдужість, шантаж і шмальцівництво, видавання євреїв нацистам та участь у анти-єврейському насиллі (погроми та убивства). Серед причин байдужого та агресивно-ворожого ставлення до євреїв в часі нацистської окупації, історики називають не лише вкорінені антисемітські постави, як от наприклад стереотипи про безмежне "єврейське багатство", а й особисті порахунки та використання воєнної ситуації для власного матеріального зиску. Так Станіслав Лем, згадуючи останні місяці нацистської окупації у Львові, писав:

"Маю ще один дивний та жахливий спогад. Отож, багато будинків до війни належали євреям, і ходили чутки, що євреї замуровували золото в підвалах. Скрізь було чутно гуркіт і стукіт, як у Клондайку — люди цілими днями перешуковували підвали. Чи знайшли вони щось, я не знаю…"

Не останню роль відіграли процеси, характерні для багатьох суспільств в умовах воєнного конфлікту — розпад звичної ціннісно-правової системи, загальна деморалізація, зубожіння, освоєння з щоденною жорстокістю і смертю та постійний страх. Значний вплив мала антиєврейська нацистська пропаганда, яка зображувала всіх євреїв як, наприклад, носіїв тифу чи послідовників комунізму.

Феномен шмальцівництва став одним із проявів краху норм суспільного співжиття у часі війни та екстремального насилля. Слово “шмальцівник” походить із кримінальної говірки, від нім. Schmalz (смалець) — у значенні "брудні, масні гроші" — так називали тих, котрі вимагали викуп від євреїв чи осіб, що їх рятували, під загрозою виказати їх нацистам. Досліджуючи це явище на теренах окупованої Польщі, історик Ян Грабовський ставить під сумнів тезу про те, що шмальцівниками були виключно представники кримінальних кіл та соціального маргінесу. Дослідник також розрізняє явища шантажу та шмальцівництва. Так про шантаж можемо говорити до осені 1941 року, коли окупаційне німецьке право не передбачало смертної кари за порушення анти-єврейських законів. Ситуація кардинально змінилась 15 жовтня 1941 року, коли генеральний губернатор Ганс Франк видав розпорядження про смертну кару для євреїв за перебування поза гетто та для не-євреїв за надання їм допомоги. На відміну від окупантів, довоєнні сусіди легко могли впізнати євреїв, котрих часто знали особисто. Шмальцівники діяли індивідуально або в групах, чергуючи біля входів до гетто у пошуках втікачів. В таких ситуаціях бідні євреї, або ті, хто втратили всі свої довоєнні заощадження, практично не мали шансів на порятунок. Найбільш табуйованою темою залишається гендерний аспект шмальцівництва — так жінки, котрі не мали можливості фінансово відкупитись від шантажистів, могли стати жертвами зґвалтування. Переважно до шмальцівництва вдавались для отримання прибутку, дехто вважав, що виконує накази окупаційної влади, інших спонукали ідеологічні та антисемітські постави, або ж особисті порахунки. Крім безпосередніх жертв, побічним ефектом шмальцівнитва було зростання страху серед євреїв, котрі боялись утікати з гетто та тих, хто вагався їм допомагати через загрозу шантажу і доносів.

Більшість не-євреїв також потерпали від нацистської окупації, переважно залишаючись пасивними щодо долі своїх сусідів під час Голокосту. Рятівники євреїв належали до невеликої частини суспільства. Керуючись різними мотивами, вони приймали непросте рішення допомагати іншим, ризикуючи власним життям та безпекою своїх рідних під загрозою смертної кари. Складно створити цілісний портрет людей, які намагалися рятувати євреїв від знищення. Серед них були люди різного етнічного походження, статі, віросповідання та освіти — як представники місцевої інтелігенції та духовенства, так і бідні та неписьменні люди. Важливу роль відігравали організації та структури, котрі могли забезпечити мережу допомоги та підтримку на різних етапах порятунку євреїв. У Львові найбільш активну організаційну допомогу надавали підпільна рада допомоги євреям "Жеґота" та Українська греко-католицька церква. Допомога набувала різних форм індивідуальної або організованої діяльності — коротке або довготривале переховування, організація укриттів, допомога у втечі із гетто чи таборів примусової праці, виготовлення фальшивих "арійських" документів, надання фінансової, медичної, психологічної підтримки, забезпечення продуктами харчування та ліками та ін. Багато кого із рятівників та вцілілих до війни пов'язували тісні професійні чи особисті стосунки. Інколи члени однієї і тієї ж сім'ї — або навіть одні і ті самі люди — одночасно співпрацювали з нацистами та рятували знайомих євреїв. Рішення про допомогу часто приймалось без відома найближчого оточення через небезпеку доносу. Важливим було фінансове забезпечення, зокрема питання утримання та харчування тих, хто переховувався. Часом допомога була безкорисною, але іноді євреї були змушені платити своїм рятівникам значно більше, ніж вимагала цього ситуація.  

У 1953 році в Ізраїлі для вшанування пам'яті жертв і героїв Голокосту рішенням Кнесету був заснований Інститут Яд Вашем. Одним з його завдань стало вшанування "Праведників народів світу". Праведниками визнавалися не-євреї, котрі ризикуючи життям, рятували євреїв під час Голокосту. Під юрисдикцією Верховного Суду Ізраїлю було створено комісію, в обов'язки якої входить надання цього почесного звання. У своїй роботі комісія керується чіткими вимогами, вивчаючи документи, свідчення вцілілих та свідків, оцінює супровідні обставини, на підставі чого вирішує, чи відповідає той чи інший випадок необхідним критеріям. Станом на 16 червня 2018 року це звання було присвоєно 2 573 українцям та 6 706 полякам. За кількістю Праведників Україна посідає четверте місце у світі. Ця статистика не враховує випадки, коли врятовані не дожили до кінця нацистської окупації, не свідчили про допомогу або коли рятівники були покарані смертю за свій вчинок. Більшість титулів було надано вже у 1990-ті та 2000-ні роки, коли після розпаду Радянського Союзу тема Голокосту перестала бути табуйованою. Таким чином, назвати точне число тих, хто надавав допомогу дуже складно. Фрагментарність та обмеженість джерел воєнного часу та усної історії не дозволяє чітко встановити співвідношення між тими, хто допомагав та тими, хто доносив, шантажував чи вчиняв насильницькі дії. Через особисті історії мешканців Львова, котрі мали різний досвід під час війни (жертви, рятівники, свідки, винуватці), ми розглянемо умовність меж і категорій, які цей досвід розділяють, та динаміку людської поведінки в умовах екстремального насильства.

Перелік місць:

  • В одному будинку: сусіди, доморядники та консьєржі (вул. Шота Руставелі, 8а)

  • Особисті мережі в умовах екстремального насилля (просп. Шевченка)

  • Чорний ринок як простір контакту (пл. Я. Осмомисла)

  • Церква і Голокост (пл. Св. Юра, 5)

  • Рада допомоги євреям “Жегота” (вул. Котляревського, 14)

  • Інститут Рудольфа Вайгля (вул. Чупринки, 45)

  • Максиміліан Гольдштейн: врятована колекція (вул. Новий Світ, 15)

  • Історії рятівників: Владислав Ружицький (пл. Двірцева, 1)

  • Історії рятівників: Ремігіуш Венгжинович (вул. Марка Вовчка, 24)

  • Історії рятівників: Здзіслав та Зофія Бєлінські (вул. В. Винниченка)

  • Історії рятівників: Марія Гущ-Борусіньська (вул. Б. Хмельницького, 48)

  • Вижити у Львові: історія родини Аллерхандів (вул. Бр. Рогатинців,32)

  • Вижити у Львові: історія родини Хігерів (вул. Коперніка, 12)

Джерела

1. Christoph Mick, Lemberg, Lwów, Lviv, 1914–1947: Violence and Ethnicity in a Contested City, Purdue University Press, 2016;
2. Jan Grabowski, Hunt for the Jews: Betrayal and Murder in German-Occupied Poland, Indiana University Press, 2013;
3. Księga Sprawiedliwych wśród Narodów Świata. Ratujący Żydów podczas Holocaustu, red. I. Gutman, Kraków, 200;
4. Martin Gilbert, The Righteous: The Unsung Heroes of the Holocaust, London, 200;
5. Natalia Aleksiun, "Intimate violence: Jewish testimonies on victims and perpetrators in Eastern Galicia", Holocaust Studies, 2016;
6. The Shoah in Ukraine. History, Testimony, Memorialization, ed. R. Brandon and W. Lower, Bloomington 2008;
7. Władysław Bartoszewski, Zofia Lewinówna, Ten jest z ojczyzny mojej, Warszawa, 2007;
8. Жанна Ковба, Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки "Остаточного розв’язання єврейського питання", Київ, 2009;
9. Тарас Мартиненко, Поведінка мешканців Львова під час Голокосту (1941–1944) Відео-лекція, 3 жовтня 2018 р;
10. Філіп Фрідман, "Винищення львівських євреїв", Журнал "Ї", 2009, №58 (режим доступу від 15.11.2018.
Фото з Міського медіаархіву Центру міської історії, колекція Володимира Румянцева.

Авторка — Анна Чеботарьова 

Місця

Опис

Вул. Шота Руставелі, 8а

В одному будинку: сусіди, доморядники та консьєржі

Детальніше про місце
Опис

Проспект Шевченка

Особисті мережі в умовах екстремального насилля

Детальніше про місце
Опис

Ринок "Кракідали"

Чорний ринок як простір контакту

Детальніше про місце
Опис

Собор святого Юра

Церква і Голокост

Детальніше про місце
Опис

Вул. Котляревського, 14

Рада допомоги євреям “Жегота”

Детальніше про місце
Опис

Інститут Рудольфа Вайгля (вул. Чупринки, 45)

Детальніше про місце
Опис

вул. Новий Світ, 15

Максиміліан Гольдштейн: врятована колекція

Детальніше про місце
Опис

вул. Марка Вовчка, 24

Історії рятівників: Ремігіуш Венгжинович

Детальніше про місце
Опис

вул. Винниченка

Історії рятівників: Здзіслав та Зофія Бєлінські

Детальніше про місце
Опис

вул. Хмельницького, 48

Історії рятівників: Марія Гущ-Борусіньська

Детальніше про місце
Опис

Вул. Братів Рогатинців, 32

Вулицями втраченого дитинства: історія Лешека Аллерганда

Детальніше про місце
Опис

вул. Коперника, 12

Вижити у Львові: історія родини Хігерів

Детальніше про місце

Усі сюжети