Станіслав Кульчинський

Польський ботанік, політик, професор (1924-1939) Університету імені Яна Казимира у Львові, його ректор (1936-1938), професор та перший післявоєнний ректор Вроцлавського університету.

Станіслав Кульчинський (Stanisław Kulczyński, псевдонім — Зиґмунт Новіцький/ Zygmunt Nowicki) народився 9 травня 1895 року у Кракові — помер 11 липня 1975 року у Варшаві) — польський ботанік, політик, професор Університету імені Яна Казимира у Львові та Вроцлавського університету. Його матір'ю була Анна Хелмецька (Anna Chełmecka), а батьком — Владислав Кульчинський (Władysław Kulczyński), археолог світової слави, професор Яґеллонського університету. Закінчивши Гімназію святого Яцека у Кракові (1913), Станіслав вивчав зоологію і ботаніку в Яґеллонському університеті, був учнем професора Марціна Раціборського (Marcin Raciborski). У 1919 році отримав звання доктора філософії Яґеллонського університету, а в 1924 році — звання доцента систематики й морфології рослин цього ж університету. Працював асистентом і ад'юнктом у ботанічному саду Яґеллонського університету. 1924 року розпочав роботу в Університеті імені Яна Казимира. До 1939 року керував кафедрою систематики й морфології рослин і читав лекції із систематики, географії і соціології рослин, а також із палеоботаніки та флористики. У 1930 році отримав звання ординарного професора. У 1934–1936 роках був деканом математично-природничого факультету, а в 1936–1938 — ректором університету.

У час, коли Станіслав Кульчинський був ректором, в університеті загострилася суперечка про офіційне впровадження "лавкового гетто". Вимоги щодо визначення окремих місць у навчальних авдиторіях для польської і єврейської молоді головно підтримувала молодь із національно-демократичною орієнтацією (пов'язана з табором ендеції). Станіслав Кульчинський як ректор гостро засуджував антисемітські ексцеси й вимоги, що їх висувала націоналістична молодь. Щоб запобігти конфліктові, в листопаді 1937 року ректорат видав анкету, у якій молодь мала висловитися щодо вибору місць у навчальних авдиторіях. Результат анкетування засвідчив, що більшість студентської молоді не бажає, щоб визначали місця в університетських залах. Станіслав Кульчинський усвідомлював, що такі інциденти підважують авторитет Університету як вищої школи й культурної інституції. Рішуча позиція ректора здобула повагу серед польських викладачів університету, які висловлювали йому свою прихильність. З іншого боку, ректор багаторазово зазнавав нападів націоналістичної молоді, яка поширювала листівки з образами щодо його діяльності, а також приходила під його помешкання на вул. Супінського, 11 (тепер вул. Коцюбинського, 11), дозволяючи собі образливі вигуки. Не погоджуючись на запровадження "лавкового гетто", Станіслав Кульчинський остаточно відмовився від своїх повноважень. Не хотів піддаватися тискові, який чинили політичні партії, вважаючи, що найвищу ціну зважанням на інтриги платить своїм престижем університет. Професора Кульчинського вважали відважним та рішучим. Він високо цінував університетську автономію і наукову свободу, про що свідчать його слова з відкритого листа, якими він пояснював, чому звільняється із посади ректора:

Легко припустити, що за красивими гаслами про національну солідарність, захист польськості і нашої культури відбувається нищення університетської автономії, брутальне позбавлення автономного керівництва його гідності, а польської науки — її волелюбних прав, які єдині здатні забезпечити розвиток. Наука не може розвиватися в умовах примусу не тому, що така примха професорів, а тому, що наука — це вільна думка, а поневолена думка — це не наукова думка (…)

Крім роботи в Університеті, Станіслав Кульчинський був членом Наукового товариства у Львові та Фізіографічної комісії Польської академії наук. З приходом до Львова радянської влади вже в Університеті імені Івана Франка у 1939–1941 роках Станіслав Кульчинський керував кафедрою морфології і систематики рослин. Потім виїхав до Кракова, де брав участь у таємному навчанні. Після Другої світової війни переїхав до Вроцлава. Був одним із членів-засновників вроцлавського відділення Польської Академії Наук. У 1945 році розпочав роботу у Вроцлавському університеті (кафедра морфології і систематики рослин), у 1945–1951 рр. виконував обов'язки першого післявоєнного ректора тамтешніх університету і Політехніки.

Крім науково-дослідницької роботи, Станіслав Кульчинський розгорнув активну політичну діяльність. 1938 року він зблизився із Львівським демократичним клубом (Lwowski Klub Demokratyczny). Під час Другої світової війни, протягом року (1941–1942), діяв у структурах Союзу збройної боротьби (Związek Walki Zbrojnej) — Армії крайової — і виконував функцію делегата уряду Речі Посполитої на території Львова. Від 1945 року був пов'язаний із Демократичною партією (Stronnictwo Demokratyczne) як один з організаторів цього угруповання у Вроцлаві й Нижній Сілезії.

Нагороджений Командорським хрестом ордену Polonia Restituta (1938), Командорським хрестом із зіркою і Великим хрестом цього ж ордену, орденом Будівничих Польської народної республіки, орденом Прапору праці І ступеня і Медаллю наукової освіти.

Серед учнів Станіслава Кульчинського були видатні польські ботаніки: Миколай Костинюк (Mikołaj Kostyniuk), Кароліна Люблінер-Мяновська (Karolina Lubliner-Mianowska), Юзеф Мондальський (Józef Mondalski), Станіслав Толпа (Stanisław Tołpa), Володимир Тимракєвич (Włodzimierz Tymrakiewicz).