Новий ботанічний сад університету (кол. парк Цетнерівки)

Перші проекти заснування ботанічного саду у Львові передбачали створення його на базі однієї з садових ділянок ліквідованих приміських монастирів. Так, наприкінці ХVІІІ ст. з цією метою планували використати сад колишнього місіонерського монастиря у Жовківському передмісті. Інший ботанічний сад недовго існував на ґрунтах монастиря домініканок на терені Галицького передмістя (район вул. Коперника). У 1823 р. професор Ернст Вітманн (Wittmann) заклав ще один ботанічний сад біля міської стрільниці (сучасна вул. Лисенка). Нарешті, у 1852 р. проф. Гіацинт Лобажевський (Łobarzewski) засновує ботанічний сад Львівського університету на місці давнього саду монастиря тринітаріїв (сучасна адреса – вул. Кирила і Мефодія, 4) (Finkel, Starzyński, 1894, 325; Jaworski, 1911, 302-303). У 1911 р. університет докуповує для свого ботанічного саду додаткову ділянку в районі колишнього Личаківського передмістя – колишній терен т.зв. Цетнерівки, історичного львівського парку кін. ХVІІІ – І пол. ХІХ ст.

Цетнерівка має свою славну історію. Її засновником наприкінці ХVІІІ ст. став Ігнатій Цетнер (Cetner) – багатий магнат, колишній белзький воєвода, а також шанувальник мистецтва та колекціонер (Jaworski, 1911, 297-301). Цетнер збирав старі книги, монети, гравюри, мінерали, але над усе любив ботаніку. Побудувавши під Львовом, на схід від середмістя, свою резиденцію, він заклав поруч на краю лісу приватний парк. Цетнер був дбайливим аматором-садівником, який власноруч вирощував квіти та дерева, працюючи у своєму саду. Як писав один із істориків, “були тут не тільки крайові дерева, але й чужосторонні, стояли гарно уложеними групами, американські сосни побіч чорних буків і ясенів, акації з кленами, плакучі берези з дубами... Славилися оранжереї Цетнера, в яких були найцінніші рідкісні роди квіток. У парку були альтанки, лавочки, криничка, захована в тіні дерев, на ставку плавали лебеді” (Крип’якевич, 1991, 97). За словами іншого автора, “гарно тут було у перші роки минулого [ХІХ] століття. Між скелями звивалася дорога, вибудувана з каменю, обсаджена найрізномаїтшими деревами, серед яких не бракувало рідкісних ботанічних видів. Старанно утримані газони і клумби облямовували чарівний ставок і садибу [dworek], чудово облаштовану всередені. Сьогодні сліду від цього не лишилося, і тільки старі дерева гомонять про прекрасну минувшину” (Stankiewicz, 1928, 69). Отже, Цетнерівка увійшла до історії як один із легендарних парків доби романтизму. У сер. – ІІ пол. ХІХ ст. парк Цетнера занепав, а на початку наступного століття його територію викупив університет.

Університетський ботанічний сад на Цетнерівці створено 1911 р. За інформацією Мєчислава Орловича, після Першої світової війни його площа становила 14 га (Orłowicz, 1925, 10, 240). З 1924 р. діяльністю саду керує проф. Станіслав Кульчинський (Kulczyński), організатор кафедри систематики і морфології рослин Університету ім. Яна Казимира. Основний проект Кульчинського – створення саду-музею рослинного світу Польщі, для якого збирали зразки насіння і живих рослин, організовуючи численні експедиції. Мішаний, різнорідний ландшафт Цетнерівки сприяв відтворенню різних типів флори: рослинності водоймищ, боліт, лісової зони, лук, лісостепу. У міжвоєнний період сад було обнесено огорожею, на території відбудовано центральний будинок (Богданова, Дідик, Максим’юк, 2008, 572).

У період Другої світової війни ботанічний сад Львівського університету зазнав відчутних втрат: загинули оранжерейні рослини, майже повністю пропали альпійські та субальпійські види. Із завершенням війни на території саду почалися роботи з відновлення. Його площа збільшилася до 104 га за рахунок приєднання ділянок сусідньої Погулянки, які раніше належали вірменському єпископату і приватним власникам. Генеральний план подальшої розбудови ботанічного саду розроблявся наприкінці 1950-х рр., однак не був реалізований (Дідик, Максим’юк, Мих, 2008, 640). У наступні десятиліття сад почав втрачати територію, більшу частину його площі було виокремлено і включено до складу лісопарку Погулянка. У 1970-ті рр. пропала ділянка з раритетною степовою рослинністю, стали занедбаними ставки. Площа ботанічного саду зменшилася до 16,5 га. У 70-х рр. на території саду споруджено оранжерейний комплекс загальною площею 1250 м².