В'ячеслав Секретарюк

В'ячеслав Васильович Секретарюк (26 вересня 1938 р. – 25 вересня 2004 р., Львів) — радянський та український політик, комуніст, економіст. 

Народився у с. Гурівка Долинського району Кіровоградської області у сім’ї сільських інтелігентів. Після війни родина переїхала на Західну Україну і деякий час проживала в Бориславі. 1960 р. В. Секретарюк закінчив Львівський політехнічний інститут, здобувши спеціальність інженера-електрика.

Політична кар'єра і управлінська діяльність

Від 1960 р. В'ячеслав Секретарюк працював на комсомольській роботі, від 1975 — на партійній. 1960 р. — інструктор Залізничного райкому Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЛКСМУ). Член Комуністичної партії Радянського союзу (КПРС) від 1961 р. У 1961 р. стає другим секретарем Залізничного райкому ЛКСМУ, в 1965 – першиим секретарем. 1968 р. — перший секретар міського комітету ЛКСМ. 1973 р. — голова Виконкому Залізничної районної ради депутатів трудящих. 1974 р. — перший секретар Залізничного райкому партії України. 1975 р. — завідувач відділу організаційно-партійної роботи Львівського обкому Компартії України. Від 8 квітня 1975 р. до 20 червня 1980 р. — голова виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих. У 1980–1987 рр. — перший секретар Львівського міськкому КПУ, у 1990–1991 рр. — перший секретар Львівського обкому КПУ. В 1995–2004 рр. був президентом Фонду регіональних досліджень "Злука". У 1997–2004 рр. очолював Західноукраїнську філію державного підприємства "Укроборонсервіс". У час заборони компартії входив до складу ініціативної групи з її відновлення в Україні. Професор, доктор економічних наук (1997).

Діяльність на посаді голови Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих

За каденції В'ячеслава Секретарюка — у 1976 р. — з метою розширення масштабів великопанельного житлового будівництва розпочалася реконструкція домобудівельного комбінату потужністю 210 тис. кв. м житла на рік. 1980 р. здали першу чергу комбінату — чотири будинки нової серії. Розпочали будівництво Сихівського житлового масиву. Розбудували Ряснянський та Левандівський житлові масиви, вулиці-новобудови — Топольну, Патона, Наукову, проклали Скнилівський, Стрийський, Кульпарківський та Персенківський шляхопроводи, здали в експлуатацію кілька тролейбусних ліній, дитсадків і спортмайданчиків, дитячу залізницю, молодіжний культурний комплекс "Романтик", палаци водних видів спорту та шкільної молоді на Погулянці, новий домобудівний комбінат, очисні споруди. У рамках автоматизованої системи управління містом 1978 р. впорядковано систему постачання населенню молочної продукції, розпочато розробку системи забезпечення хлібом, автотранспортом. Розширилася мережа підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування, покращились медичне обслуговування і житлові умови львів’ян, зміцніла матеріально-технічна база комунального господарства міста.

1979 р. у Львові вперше розробили комплексний план архітектурно-художнього оформлення міста, передбачений на десять років. У плані було викладено наміри щодо спорудження низки пам’ятників, встановлення художньо-меморіальних дощок, пам’ятних знаків, декоративно-паркової скульптури, оздоблення громадських, промислових та житлових будинків творами монументального живопису, впорядкування елементів наочної агітації і пропаганди, реклами.

У цей час встановлено низку пам’ятників та меморіальних дощок: пам’ятники викладачам та студентам Політехніки, які загинули в роки ІІ Світової війни (подвір'я Львівської Політехніки, 1976); Івану Федоровичу (у сквері між вулицями Підвальною та Руською, 1977); пам'ятні таблиці на згадку про відзначення 1 травня 1890 р. у Львові (східний фасад Ратуші, 1977), на пошану діяча КПЗУ Миколи Павлика (Джохара Дудаєва, буд. 5, 1979).

Серед заслуг В. Секретарюка не можна оминути увагою і те, що з його ініціативи було облагороджено Винниківське (тоді — Комсомольське) озеро, реконструйовано Театр опери та балету, споруджено пам’ятники, створено музеї (Міський арсенал, "Русалки Дністрової"), розпочато будівництво Палацу культури, відновлено годинник на Ратуші.