Герш Лаутерпахт ID: 309

Герш Лаутерпахт ID: 309

1897-1960

Герш Лаутерпахт належить до найвпливовіших міжнародних правознавців ХХ століття і подекуди вважається засновником сучасного міжнародного права завдяки своїм визначним внескам у закладення основ міжнародного захисту прав людини після 1945 року.

Сер Герш Лаутерпахт (Hersch Lauterpacht) (16 серпня 1897 – 8 травня 1960) народився в містечку Жовква (Żółkiew), належить до найвпливовіших міжнародних правознавців ХХ століття і подекуди вважається засновником сучасного міжнародного права завдяки своїм визначним внескам у закладення основ міжнародного захисту прав людини після 1945 року (Marrus, 2014, 241; Friedlander, 1983, 422). Масштаб його впливу ґрунтований на підтримці розробки на той час нових понять "злочинів проти людяності", а також ідеї індивідуума як основного суб'єкта, "базової одиниці права". Його видатна кар'єра та інноваційне мислення часто пояснюють навчанням у Відні, зокрема під наставництвом Ганса Кельзена, який мав значний вплив на ідеї Лаутерпахта (Scobbie, 2012, 1180). Водночас освітній, інтелектуальний та політичний старт правознавця відбувся у Львові: у віці 13 років він навчався в гуманітарній гімназії, а в 1916 році розпочав навчання у Львівському університеті.

Лаутерпахт народився в родині Дебори Туркенкопф (Deborah Turkenkopf) та купця Арона Лаутерпахта (Aron Lauterpacht) в мирний період Австрійської імперії. Разом зі старшим братом Давидом і молодшою сестрою Сабіною він виріс у середовищі, яке поєднувало суворе дотримання єврейської віри, високий статус освіти та захоплення єврейським націоналізмом (Lauterpacht, 2010, 9–10). У 1910 році сім'я переїхала до Львова, щоби діти могли отримати стипендію на навчання. Там його брат Давид познайомив Лаутерпахта з "Shahei" — сіоністською групою єврейських учнів, що займалися самоосвітою, зокрема вивчали іврит, єврейську історію й літературу (Lauterpacht, 2010, 19). Цей був лише перший крок підтримки сіоністської справи, якій Лаутерпахт був відданий і надалі.

Хоча сіоністський рух у Галичині не набув масового характеру до Першої світової війни, уже між 1907 і 1914 роками кількість сіоністських організацій у регіоні подвоїлася, створюючи стабільну основу для живого інтересу до сіоністської політичної та культурної діяльності, який постав після публікації Декларації Бальфура в 1917 році (Shanes, 2012, 280–285). Львів протягом кількох років зазнавав спалахів насильства, що супроводжувалися серйозними труднощами для єврейського населення через серію погромів (Kohlbauer-Fritz, 1993, 20–21). Лаутерпахту вдалося уникнути призову, проходячи військову службу на лісопильні свого батька; водночас він захопився вивченням філософських, соціологічних та історичних праць (Lauterpacht, 2010, 13–14). Попри це, батьки переконали його вступити на юридичний факультет Львівського університету, де він зрештою провчився вісім семестрів.

У свій перший рік навчання, 1916-й, Лаутерпахт відродив у Львові рух "Цеірей Сіон" (Tze'irei Zion) — спочатку соціалістичну організацію, яка підтримувала практичний сіонізм у формі збору коштів для Єврейського національного фонду, популяризації івриту як розмовної мови, підтримки створення єврейських підрозділів самооборони, а також відстоювання рівних прав галицьких євреїв (Lauterpacht, 2010, 10). Лаутерпахт став одним із засновників Товариства сіоністської молоді "Герцлія" (Herzliyah) та лідером "HAZ", сіоністської асоціації студентів. Інший член "Герцлії", Йозеф Рот (Joseph Roth), згадує лекції, які проводили запрошені групою відомі та впливові інтелектуали, одним із яких у 1918 році був не хто інший, як єврейський філософ Мартін Бубер (Martin Buber) (Lauterpacht, 2013, 21). За словами Рота, Бубер був "дуже зворушений" промовою, яку Лаутерпахт виголосив у його присутності, наголошуючи на потребі поширення та втілення його ідей серед єврейського народу (Lauterpacht, 2013, 21).

У 1917 році Лаутерпахта заарештували та судили за організацію публічного святкування Декларації Бальфура щодо Палестини, проте незабаром виправдали. Через участь у цих заходах його виключили з австрійської армії (Paz, 2012, 420). За рік Лаутерпахт долучився до колективного бойкоту польських шкіл, організованого єврейськими учнями з метою заснування єврейської гімназії, — що незабаром було успішно реалізовано (McNair, 1997, 310).

На сьогодні існує відносно небагато науково підтвердженої інформації про деталі Лаутерпахтового навчання у Львівському університеті [1]. Водночас його виняткові багатомовні здібності, безсумнівно, сформовані вихованням, — уживанням їдишу і польської мови в родині, німецької, латини та грецької у школі, а також самостійного вивчення івриту в сіоністських колах, — були помітні вже на ранньому етапі його кар'єри. Під час польсько-українського конфлікту наприкінці Першої світової війни Лаутерпахт працював перекладачем у Комітеті Керзона — робочій групі, створеній Версальським мирним комітетом для ведення переговорів щодо польсько-українських кордонів.

Через погіршення умов для єврейських студентів у Львівському університеті після того, як місто знову опинилося під польською владою внаслідок Першої світової війни, Лаутерпахт зрештою залишив навчання. У 1919 році, як і багато інших єврейських учених того часу, він продовжив здобувати освіту у Відні.

Лаутерпахт був одним із найуспішніших студентів Ганса Кельзена на юридичному факультеті Віденського університету [2]. Паралельно з навчанням він активно долучався до сіоністського руху і в 1920 році став першим очільником Всесвітньої федерації єврейських студентів. Хоча його правова теорія мала певні спільні риси з позитивізмом Кельзена, зокрема щодо взаємозв'язку абстрактних правових норм та індивідуальних правових відносин, загалом він віддавав перевагу підходу, сформованому під впливом ідей природного права та моралі, поєднуючи цим континентальне європейське право та загальне право (Scobbie, 2012, 1181). Особливо в 1920-х і 30-х роках Лаутерпахт рішуче виступав проти позитивістського захисту суверенітету, який часто слугував прикриттям агресивного націоналізму, і симпатизував концепції ліберальної держави, інтегрованої в систему космополітичного права (Koskenniemi, 1997, 217).

Здобувши докторський ступінь в 1922 році та одружившись 1923 року з Рейчел Стайнберґ, він переїхав до Великої Британії, щоби вивчати англійське право та невдовзі досягти визнання в юридичній сфері. У 1927 році Лаутерпахт обійняв посаду асистента кафедри в Лондонській школі економіки, а протягом 1930-х і до кінця 1950-х років працював професором у Гаазькій академії міжнародного права та Кембриджському університеті. Його праця "Функція права в міжнародному співтоваристві" (The Function of Law in the International Community), опублікована 1933 року, була визнана "найважливішою англомовною книгою з міжнародного права ХХ століття" (Scobbie, 2012, 1180). У 1950-х роках Лаутерпахта призначили суддею Міжнародного суду ООН та членом Комісії ООН з міжнародного права. У 1929 році він став співзасновником і редактором серії "Звіти з міжнародного права" (International Law Reports), яку редагував до своєї смерті в 1960 році, а з 1935 року працював редактором "Британського щорічника з міжнародного права" (British Year Book of International Law).

У 1945 році Лаутерпахт приєднався до Британського виконавчого комітету з військових злочинів і зробив вагомий внесок у роботу британської групи прокурорів на Нюрнберзькому процесі під час підготовки Міжнародного військового трибуналу, насамперед відстоюючи поняття "злочини проти людства" як третій вимір структури процесу поряд із "злочинами проти миру" та "воєнними злочинами" (Scobbie, 2012, 1180; Marrus, 2014, 241).

Його публікація "Міжнародного Білля про права людини 1944 року", першої книги, присвяченої цій темі, вважається ключовим внеском у рух за прийняття Загальної декларації прав людини, остаточно затвердженої в 1948 році. Прийняття згодом, у 1950 році, Європейської конвенції з прав людини також частково пов'язане із працею Лаутерпахта (Scobbie, 2012, 1181; Herzog, 1997, 299).

Серед науковців немає консенсусу щодо того, як на Лаутерпахта вплинула юність у Львові, проте проведений там час, імовірно, позначився на його подальших ідеях. Втрата всієї родини, що залишилася у Львові та була знищена в Генеральному губернаторстві Польщі, а також загальний терор Голокосту, безсумнівно, вплинули на його теоретичні концепції — особливо щодо захисту особистості та розробки визначення "злочинів проти людства". Водночас питання про те, яким чином рання участь у сіоністському русі вплинула на його пізнішу працю, залишається відкритим.

Після від'їзду з континентальної Європи Лаутерпахт лише зрідка займався питаннями, пов'язаними з єврейським або сіоністським походженням. Його перша книга, редагована версія докторської дисертації — "Джерела приватного права та аналогії міжнародного права" — була присвячена концепції мандату, що, найімовірніше, постала з його зацікавлення Палестиною. На завершальному етапі державотворення Ізраїлю він підготував проєкт декларації незалежності нової держави, який вважають одним з її основних джерел. Окрім того, у 1950 році Лаутерпахт здобув звання почесного професора Єврейського університету в Єрусалимі (Herzog, 1997, 300).

Що стосується основної частини його праці, вплив сіоністської думки в ній описується як ледь помітний (Koskenniemi, 1997, 229) або радше пасивний (Paz, 2012, 434). Хай там як, деякі аспекти правової думки Лаутерпахта, зокрема його особливий підхід до ліберального космополітичного права, пов'язують із конкретними історичними обставинами життя галицьких євреїв у період багатоетнічних націоналістичних конфліктів (Koskenniemi, 1997). Інші дослідники натомість пов'язують основні риси його роботи з імовірним релігійним вихованням, вказуючи на певну подібність до таннаїчно-рабиністичної традиції (Paz, 2012).

Що стосується власного походження, то Лаутерпахт, за свідченням його сина Елігу, передусім вважав себе євреєм, а не австрійцем чи поляком (Koskenniemi, 1997, 229).

Праці та проєкти

Люди

Організації

• 

Джерела