Степан Тудор (1892–1941)

Український письменник, літературний критик, публіцист, філософ і політичний діяч.

Степан Тудор — це псевдонім Степана Йосиповича Олексюка, який народився 25 серпня 1892 р. у селі Пониква (тепер — Бродівського району Львівської області). Рання смерть батька змусила зазнати матеріальних труднощів ще у дитинстві: аби закінчити гімназію, хлопчина заробляє репетиторством. У 1914 р., вступивши на навчання до Львівського університету, Тудор стає вояком Австро-Угорської армії. Під час фронту він — російський полонений, отже, перебуває на Київщині і Черкащині — аж до повернення в Галичину у 1923 р. Завершивши перерване раніше навчання у Львівському університеті, Степан Тудор вчителює у Чорткові на Тернопільщині. Стає активним учасником літературного процесу, співорганізатором радянофільського часопису "Вікна" — періодичного видання середовища письменників, які згодом утворили літературну групу "Горно". Редакторами "Вікон" були спершу Степан Тудор і Василь Бобинський, а врешті — сам Тудор. Після того, як "Вікна" припинили своє існування, від 1932 р. Тудор живе і працює у Золочеві, а повертається до Львова аж у 1939 р. Смерть Степана Тудора була показовим фактом для радянської літературної історіографії: він, а також його соратник, комуністично орієнтований поет, прозаїк, критик Олександр Гаврилюк, загинули у Львові в перший день війни — 22 червня 1941 р. — від бомби, що впала на будинок, де вони перебували у товаристві інших літераторів (вул. Дорошенка, 46). Степан Тудор похований на Личаківському цвинтарі у Львові. На пл. Є. Маланюка у Львові встановили пам'ятник письменникові: тут наприкінці 1980-х рр. було місце альтернативних мистецьких акцій.

1939 рік

Михайло Рудницький у третій книзі своїх белетризованих спогадів "Письменники зблизька" (Львів, 1964) згадує про те, що у 1939  р. Тудор отримав можливість викладати у Львівському університеті. Письменник обдумував свій курс естетики, яка у книжці Рудницького мала ще означення "марксистська". Рудницький наводить цілий епізод — у певному сенсі зміфологізований — про те, як у парку імені Франка, що його тоді називали Університетським, відбулася розмова між трьома студентами і викладачем Тудором про сутність естетики і потребу її викладання. Врешті-решт Тудор так і не викладав цей курс, але його міркування, висловлені у цій розмові, вплинули на студентку-філологиню, яка стала "рисувальницею в будинку моделей" і пам'ятала його настанову про "розуміння краси в усіх деталях нашої буденщини". Наведений епізод є характерним для розуміння світогляду Степана Тудора і в синхронії, і в діахронії. Це показово тим, що в 1939 р., коли письменник уже пройшов певний шлях як учасник різножанрових радянофільських акцій (від організації часопису до участі у з'їздах), він залишався по-філософськи вишколеним естетом. Тож невипадково Михайло Рудницький наче поміж іншим заклав цей епізод до своєї книги[[quote|79]].