Єжи Борейша

1905-1952
ID: 220

Єжи Борейша (Jerzy Borejsza, справжнє ім'я Беніямін Ґольдберг) —  польський публіцист, пропагандист, комуністичний, політичний і культурний діяч, видавець.

Народився 14 липня 1905 року у Варшаві. Замолоду брав активну участь у польських скаутських і гарцерських організаціях, зокрема, у їх лівих відгалуженнях. Був пов'язаний з польським анархо-синдикалізмом. Деякий час навчався в Тулузі (Франція), де ще тісніше зблизився з анархістами. Згодом вивчав іберистику в Сорбонні, де став однією з головних постатей анархістського підпілля. Від 1925 року — член Міжнародного анархічного бюро. Писав під псевдонімом Ranko Maxime (Ранко Максім), редагував польську та французьку анархістську періодику. Під кінець перебування в Парижі змінив свої політичні погляди. Відголоски захоплення і розчарування анархізмом відчутні в його книзі "Іспанія 1873-1936" ("Hiszpania 1873-1936", 1937).

Після повернення до Польщі його призвали до війська. Після служби вступив до нелегальної Комуністичної партії Польщі (KPP), займався агітацією і пропагандою, за що кілька разів був арештований. У комуністичній пресі публікувався під псевдонімами S. Bereza, K. Wunin, Jan Górski.

Від 1935 року друкувався, уже під псевдонімом Єжи Борейша, в польській легальній пресі, зокрема у часописах "Вядомосці літерацке" ("Wiadomości Literackie"), "Скамандер" ("Skamander"), "Сиґнали" ("Sygnały") i "Чарно на бялем" ("Czarno na Białem").

 +1939

Після вибуху Другої світової війни опинився у Львові, де від листопада 1939-го до лютого 1940 року був директором Оссолінеуму; пізніше — редактором польських шкільних підручників у Державному видавництві національних меншин УРСР. 19 вересня 1940 року був прийнятий до Спілки радянських письменників УРСР. Був ідейним натхненником та ініціатором відзначення 85-ї річниці смерті Адама Міцкевича у Львові (листопад 1940). У 1942-1943 роках воював добровольцем у лавах Червоної армії. 1943 року примусово переведений до Москви, де став співорганізатором Спілки польських патріотів і редактором друкованого органу Спілки тижневика "Вольна Польска" ("Wolna Polska", 1943-1944). Друкувався у московському часописі "Нове віднокренґі" ("Nowe Widnokręgi").

Від 1946 року був заступником голови Товариства приятелів Оссолінеуму (Towarzystwо Przyjaciół Ossolineum), а в 1950-1951 — його куратором. За його ініціативи та сприяння відбулося перевезення фондів колишнього Оссолінеуму до Вроцлава.

Від 1944 року — член Польської робітничої партії (PPR). Створив і редагував друкований орган Польського комітету національного визволення (PKWN) — щоденну газету "Жечпосполіта" ("Rzeczpospolita"). Заснував у 1944 році тижневик "Одродзенє" ("Odrodzenie"), перший редактор — Кароль Курилюк, навколо якого об'єднав відомих польських літераторів. У 1948-му перейняв редагування часопису і керував ним до 1950 року. Численні публікації й активна організаційна діяльність Борейші сприяли залученню значної частини польської інтелігенції до співпраці з новою владою.

Заснував видавничу спілку "Чительнік" ("Czytelnik") — потужний культурно-видавничий концерн (налічував бл. 100 тисяч працівників), який мав відчутний вплив на громадську та політичну думку. Був її першим головою (1944-1948), проте відкликаний з посади через "зростання неконтрольованої приватної ініціативи на видавничому відтинку".

Був ініціатором і генеральним секретарем Світового конгресу інтелектуалів на захист миру, який відбувся у Вроцлаві 1948 року, в якому взяли участь інтелектуали з усього світу, серед інших Пабло Пікассо, Поль Елюар, Макс Фріш. Після проведення Конгресу Борейша попав у чорний список, і його політична кар'єра опинилася під загрозою.

1 січня 1949 року потрапив у важку автомобільну катастрофу, після якої втратив здоров'я і припинив активну діяльність. Помер 1952 року в Варшаві.

Єжи Борейша був неоднозначною постаттю: важлива фігура комуністичної влади, письменник, який активно підтримував радянську владу у Львові, співпрацював з НКВД (за спогадами Александра Вата та ін.), він водночас доклався до розбудови видавничої та книжкової справи у повоєнній Польщі, дав роботу багатьом історикам та літераторам. Чеслав Мілош присвятив йому окреме гасло у своїй "Абетці".

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Вул. Стефаника, 02 – Львівська національна наукова бібліотека ім. Стефаника (колишній інститут Оссолінеум)

Перейти до повного опису

Організації

Персоналії

Джерела

Джерела:

1. Eryk Krasucki, Międzynarodowy komunista. Jerzy Borejsza – biografia polityczna, (Warszawa, 2009).
2. Jerzy Centkowski, "Jerzy Borejsza (1905–1952)", Materiały Pomocnicze do Historii Dziennikarstwa Polski Ludowej, z. 4, (Warszawa, 1974).
3. Barbara Fijałkowska, Borejsza i Różański. Przyczynek do dziejów stalinizmu w Polsce, (Olsztyn, 1995).
4. Zbigniew Gregorczyk, "Działalność Jerzego Borejszy w okresie lubelskim", Prasa lubelska: tradycje i współczesność, (Lublin, 1986).
5. Maciej Matwijów, Walka o lwowskie dobra kultury w latach 1945-1948, (Wrocław, 1996).
6. Maciej Matwijów. Zakład Narodowy imienia Ossolińskich w latach 1939–1946, (Wrocław, 2003).
7. Leszek Żebrowski. Dyktator medialny
8. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника: переміщення і втрати фондів: збірник документів і матеріалів. Т. 1: 1939-1945.
9. Чеслав Мілош, Абетка / Борейша Єжи (Харків, 2010), 88.

Авторка — Софія Когут