Український християнсько-суспільний рух

Наприкінці ХІХ століття частина народовців під проводом Олександра Барвінського, всупереч більшості, висловилася за продовження політики польсько-українського примирення — "Нової ери", а також проти політичного союзу з русофілами. 14 жовтня 1896 року, за підтримки митрополита Сильвестра Сембратовича, було засновано партію Католицький русько-народний союз (КРНС). Із 1897-го по 1914 роки головним рупором християн-суспільників була газета "Руслан".

Тоді ж окреслилися основні риси християнсько-суспільного руху. Головні вимоги, як-от розвиток національного самоврядування та заснування українського університету, декларування національної єдності з українцями в Російській імперії, були такими ж, як і в інших українських партіях. Відрізнялися практика і підходи, які передбачали пошук компромісів з поляками. А також принципове антирусофільство.

Християни-суспільники — практично єдина група, яка (під впливом ультрамонтанства) послідовно пропагувала соціальну доктрину Католицької церкви. Обґрунтовуючи нею не тільки роль духовенства в суспільному житті, а й право на мирні страйки і зібрання, необхідність підвищення зарплат робітникам, обмеження великого капіталу та землеволодіння.

Лояльність до Католицької церкви зумовила позитивне сприйняття всього "латинського" цивілізаційного простору, до якого зараховувалася і греко-католицька частина українського народу. Відповідно, крізь цю призму християни-суспільники трактували необхідність українсько-польського компромісу, виступали за впровадження позитивного західного досвіду в економіці, етиці і суспільному житті.

Натомість у масовому сприйнятті початку ХХ століття, коли католицький універсалізм сприймався як "байдужість до національної справи", компроміси з поляками — як зрада, а критика лівих ідей Драгоманова і Франка — як замах на народних пророків, ідеї партії ставали все менш популярними. Група залишалася мало численною, а електоральні перспективи погіршувалися пропорційно з демократизацією виборчого законодавства.

У 1897 році з обраних від Галичини 9 українських послів до австрійської Державної Ради (парламенту) 6 представляли КРНС, які увійшли до "Слов'янського християнсько-національного клубу". Після цього партія почала здавати позиції: у 1901 році, на виборах до Галицького Сейму під брендом "Руська громада", групу не підтримав митрополит Андрей Шептицький, а на виборах 1904 року єдиним кандидатом від християн-суспільників був Олександр Барвінський, який програв. На виборах 1907-го партія знову не здобула жодного мандата.

У цей час яскраво вираженим став антагонізм між прихильниками прозахідної та "восточницької" політики всередині Греко-католицької церкви. Християни-суспільники виступали на боці менш популярного єпископа Григорія Хомишина і відповідно — в опозиції до митрополита Андрея Шептицького. Створення західниками 1911 року клерикальної політичної партії Християнсько-суспільний союз (ХСС) викликало чимало негативних відгуків в українській пресі. Від "польських інспірацій" задля відтягування селянських симпатій від народовців, до "троянського коня" української політики.

ХСС був нечисленною партією (близько 300-500 осіб), помітної ролі в політичному житті не відігравав. Фактично, в австрійський період партію можна ототожнювати з таким собі елітарним клубом успішної української інтелігенції Львова: перш за все - Олександром Барвінським, професорами Анатолем Вахнянином і його зятем Кирилом Студинським. Останній фактично керував газетою "Руслан", а фінансове забезпечення організовував Барвінський через свої зв’язки у Відні.

У 1918 році християни-суспільники підтримали ЗУНР.

У міжвоєнний час, 1925 року, була створена нова структура під керівництвом Степана Томашівського — Українська християнська організація (УХО), яка виступала і проти більшовизму, і проти інтегрального націоналізму. У 1930-ті частина християн-суспільників влилася в УНДО, частина заснувала Українську католицьку народну партію (УКНП), яку 1932 року перейменували в Українську народну обнову (УНО). Партія діяла переважно на території Станиславівської та Перемиської єпархій ГКЦ, де мала підтримку єпископату, популяризуючи свої ідеї через газету "Нова Зоря". На території Львівської архієпархії, під патронатом митрополита Андрея Шептицького, серед "клерикальних" організацій домінував Український Католицький Союз (УКС), що підтримував УНДО.