Товариство "Бней Бріт Леополіс" (1899–1938) ID: 145

Наприкінці ХІХ століття Львів став містом соціальних змін, де модерна освіта, економічний розвиток і нові конституційні закони відкрили єврейській громаді шлях до емансипації та суспільного впливу. Саме в цій атмосфері постало товариство "Бней Бріт Леополіс" — осередок, що об'єднав банкірів, адвокатів, лікарів, рабинів, науковців та різних політиків. Їх поєднувала відповідальність за єврейську громаду та ідея служіння суспільству через благодійність, освіту й взаємну підтримку. Історія львівського "Бней Бріт" (з івриту "Сини завіту") стала відображенням формування локальної єврейської еліти модерного часу. 

В осередку "Бней Бріт" (B'nai B'rith) зібралися євреї різних політичних світоглядів, яких об'єднувала спільна риса — їхня історія була прикладом єврейської емансипації та соціальних ліфтів, доступних у пізній австрійський період. Члени товариства становили приклад локальної еліти — маючи світську освіту, вони були зацікавлені в розвитку перш за все міста та громади, де народилися і жили. 

Перше товариство "Бней Бріт" було створено німецькою єврейською діаспорою в Нью-Йорку в 1843 році. Його мета полягала у допомозі новоприбулим емігрантам освоїтися в новій країні. Завдання цього товариства розширилися, коли в середині ХІХ століття в Європі черговий раз спалахнув антисемітизм, та було вирішено допомагати співвітчизникам в рідних країнах. Так почали виникати товариства "Бней Бріт" в Європі, об'єднуючи навколо себе місцеву єврейську еліту, яка зосередила свою діяльність на різноманітних благодійних та просвітницьких ініціативах. Ці осередки виникали переважно на територіях об'єднаної Німеччини та Австро-Угорщини — особливо після прийняття нових законів про добровільне об'єднання громадян в кінці 1860-х. На території центральної Польщі, що була частиною Російської імперії, товариства почали з'являтися після 1918 року — до того, в рамках російського законодавства, це було заборонено.

У Львові товариство з місцевою назвою "Бней Бріт Леополіс" було закладене краківськими співтоваришами та зареєстроване галицьким Намісництвом 5 жовтня 1899 року. В статуті кожного товариства вказувалася необхідність поваги до законів країни, до якої належало товариство, і потреба трактувати її як другу батьківщину (Kargol, 2008: 260). Цей принцип, з одного боку, нагадував талмудичний принцип існування кагалу — закон країни обов'язковий (the law of the land is binding, або dina d'malkhuta dina), а з іншого — так само вписувався в модерний світогляд емансипованих євреїв. 

Перше приміщення товариства "Бней Бріт" у Львові розташовувалося в будівлі за адресою вулиця Бернштайна, 12 (ul. Bernsteina, тепер — Шолом-Алейхема, 12). Невдовзі були докладені зусилля для отримання власної будівлі, але реалізація цього плану зайняла багато часу. Приміщення в будівлі за адресою вулиця 3-го Травня, 10 (ul. 3 Maja, тепер — Січових Стрільців) відкрили 30 жовтня 1932 року (Sroka, 2014: 102).

За час існування товариства, з 1899 по 1938 рік, львівський осередок очолювали видатні члени єврейської громади Львова, серед яких були Еміль Бик (Emil Byk, прихильник асиміляції, громадський діяч), Єхескель Каро (Jecheskel Caro, рабин реформіського юдаїзму, історик), Юзеф Чешер (Józef Czeszer, громадський діяч), Людвік Ґрудер (Ludwik Gruder), Самуель Горовіц (Samuel Horowitz, банкір та громадський діяч), Александер Меєр (Aleksander Meyer), Еміль Мізез (Emil Mieses, адвокат), Еміль Парнас (Emil Parnas, адвокат), Йонаш Райнгольд (Jonasz Reinhold), Шимон Шафф (Szymon Schaff), Філіп Шляйхер (Filip Schleicher), Юзеф Парнас (Józef Parnas), Рубін Сокаль (Rubin Sokal), Леві Фройнд (Lewi Freund, рабин), Віктор Хаєс (Wiktor Chajes, прихильник асиміляції, банкір та громадський діяч), Вітольд Візенберґ (Witold Wiesenberg), Міхал Рінґель (Michał Ringel, сіоніст та адвокат), Еміль Ґрабшайд (Emil Grabscheid), Марцелі Бубер (Marceli Buber) та  Єхескель Левін (Jecheskel Lewin) (Sroka, 2014: 102).

Після розпаду Австро-Угорської імперії у Львові товариство відновило свою діяльність у 1919 році. Найбільша кількість членів львівського товариства — 246 осіб — була зафіксована у 1924 році (B'nai-B'rith. Organ Związku, 1928, nr.1: 19). Така кількість учасників робила "Леополіс" найчисельнішим осередком "Бней Бріт" у міжвоєнній Польщі, де протягом цього періоду існувало десять товариств (Książka Adresowa, 1937). Важливою рисою львівського осередку "Бней Бріт" була розгалужена мережа походження членів — окрім міста Львова, члени товариства проживали в інших містах Польщі та закордоном — в Чернівцях, Тель-Авіві, Відні, Парижі. В міжвоєнний період товариство не мало на меті активно залучати нових членів, тому їх кількість фактично не зростала. Зі звіту 1928 року відомо про пропозицію закрити вступ на тривалий період часу, аби покращити залученість існуючих членів у діяльності товариства  (B'nai-B'rith. Organ Związku, 1929, nr.1: 27).

За статутом товариство характеризувалося як гуманітарне та просвітницьке. Його головні завдання полягали у моральному та інтелектуальному розвитку громади міста, де важливе місце займала власне соціальна підтримка — допомога хворим, сиротам та вдовам. Єдиною обов'язковою умовою вступу до товариства була етнічна приналежність (Sroka, 2014: 105).

Критерії прийому нових кандидатів характеризували товариство як елітарне: досягнення 24-го віку, бездоганна репутація, належний фізичний та психічний стан. Важливим фактором були рекомендації від діючих членів. Кожен член здійснював встановлені внески. Дослідник Лукаш Срока намагався встановити відсоток прийнятих кандидатур, однак йому не вдалося виявити відповідної тенденції. Натомість, аналізуючи склад львівського товариства "Бней Бріт", Срока вважав, що воно дійсно мало елітарний характер — 55% членів мали високий соціальний статус, бо в 1937 році серед 198 осіб було 90 лікарів, 17 інженерів та 1 лікар-інженер. Решта членів товариства також мали вищу освіту, проте не завжди високий соціальний статус. Більшість членів товариства були представниками вільних професій, зокрема: промисловців, банкірів, лікарів, торговців, вчителів, власників, суддів, архітекторів та фармацевтів (Sroka, 2014: 103–104).

Благодійність, публічність, аполітичність

Важливою визначальною рисою львівського товариства "Бней Бріт" була його інституційна аполітичність. Хоча чимало членів осередку були політиками різних напрямків, "Леополіс" ніколи публічно не декларував жодних політичних програм. У вступній статті "Наша ціль" місячника "Бней Бріт" відомий сіоніст Озіяш Тон (Ozjasz Thon), вбачаючи потребу роз'яснити цілі товариств в різних містах Польщі, наголосив: "Сподіваюся, що в майбутньому «Бней Бріт» не матиме «програми» в тому, я б сказав, «вульгарному» сенсі, в якому різні партії складають гучні, а часом і величезні програми. «Бней Бріт» як загальна асоціація не має чітко визначеної програми, і тому існує необмежена можливість для кожного члена шукати у своїй душі, у своєму світогляді, у своїх найглибших переконаннях ті пункти, над якими він хотів би працювати в рамках «Бней Бріт»" (Thon, 1928, nr.1: 4).

Відсутність політичної гегемонії та ключової ідеології відображалася, перш за все, у різноманітті світоглядів членів товариства. Загалом діяльність "Леополіса" була означена рішеннями, прийнятими колегіально. До складу управлінської ради входили: президент, віцепрезидент, секретар, податковий клерк та скарбник. Протягом міжвоєнного періоду товариством керували колегіально ментор, президент, віцепрезидент, секретар-реєстратор, скарбник, маршал та охоронець.

Практичне пояснення завдань товариства "Бней Бріт" надав один із президентів львівського осередку, рабин Леві Фройнд. Він пов'язав сучасну місію товариства з продовженням існування благодійних інститутів єврейської громади, тобто загалом діяльність "Бней Бріт" дублювала чимало функцій кагалу, прописаних в статуті: "Наше перше гасло покладає на нас важку відповідальність. Майже кожен день ставить перед нами нові соціальні завдання. Подолання бідності, спричиненої тривалою війною та повоєнними подіями, прагнення запобігти подальшому економічному занепаду серед нашого народу шляхом створення кооперативних установ та спрямування молодого покоління до практичних професій вимагають від нас великих жертв. І багато хто з нас, кого постійно закликають робити внесок у соціальні та благодійні справи, вважає, що наше покоління особливо обтяжене обставинами, про які наші предки зовсім не усвідомлювали. Тому настав час ознайомити членів Асоціації «Бней Бріт» з величезним соціальним тягарем та внеском минулих єврейських поколінь." (Freund, 1928: 12–13).

В кінці 1928 року, в період президентства Віктора Хаєса, відбувся головний публічний поворот в історії усіх осередків "Бней Бріт" у всій Польщі: через збільшення хвилі антисемітизму та наклепів почав видаватися місячний інформаційний журнал "Бней Бріт". Його мета полягала у популяризації діяльності товариства (Kargol, 2008: 272). Місячник виходив у Кракові та інформував про поточну роботу товариств, як у Польщі, так і закордоном. 

Протягом свого існування товариство розвивало культурну та суспільну діяльність: проводило зустрічі з різноманітними доповідями (закриті — для членів товариства, та відкриті — для ширшої аудиторії). Лише протягом 1930 – 1932 років було проведено 50 виступів на різноманітну тематику — суспільну, культурну та політичну. Наприклад, доповіді представляли відомі культурні діячі, політики та науковці: Юзеф Авін (Józef Awin) з доповіддю на тему життя видатного художника Мауриція Ґотліба ("Maurycy Gottlieb", 1930), Цецилія Кляфтен (Cecylia Klaften) "Наслідки конгресу з боротьби проти рабства" ("Pokłosie kongresu walki z białym niewolnictwem", 1930), рабин Єхескель Левін (Jecheskiel Lewin) "Про молодіжну організацію" ("O zrzeszeniu młodzieży", 1930), Міхал Рінґель (Michał Ringel) "Масарик та Бальфур" ("Massaryk i Balfour", 1930), Рубін Сокаль (Rubin Sokal) "Польське право єврейських ґмін" ("Polskie prawo gmin żydowskich", 1931), Ада Райхенштайн (Ada Reichenstein) "Юзеф Рот — його діяльність та значення в літературі" ("Józef Roth — jego dzieła i znaczenie w literaturze", 1931), Генрик Розмарін (Henryk Rosmarin) "Сучасний стан єврейської молоді" ("Obecne położenie młodzieży żydowskiej", 1931), Абрагам Інзлер (Abraham Insler) "В калейдоскопі сучасної Росії" ("W kalejdoskopie współczesnej Rosji", 1931), Маєр Балабан (Majer Bałaban) "Питання єврейської історіографії та історія євреїв у Польщі" ("Zagadnienia historiografii żydowskiej a historia Żydów w Polsce", 1932), Бернард Гауснер (Bernard Hausner) "Те, що я бачу і чую щодня в Палестині" ("Co widzę i słyszę codziennie w Palestynie", 1932) (Sroka, 2016: 54–56). 

В цей період головною активністю товариства була підтримка сиріт. На той момент у Львові проживало понад 900 єврейських сиріт, деякі з яких були розміщені в інтернатах, інші — під опікою вдома. Також "Леополіс" виплатив вдовам своїх членів допомогу у розмірі 4 599,86 злотих (B'nai-B'rith. Organ Związku, 1929, nr.1: 28).

Протягом міжвоєнного періоду "Бней Бріт", разом із Крайовою сіоністською організацією (КСО), були головними осередками у Східній Галичині, котрі отримували та залучали кошти американських благодійників, переважно від "Джойнту" (The Joint). Ця гуманітарна організація була створена в 1914 році, з початком Першої світової війни, з метою підтримки євреїв, які постраждали від насильства. В наступні роки існування її завдання змінювалися залежно від потреб місцевих євреїв у Східній Європі (підтримка вдів та сиріт, відновлення економіки постраждалих представників малого бізнесу, сприяння розвитку євреїв у фермерстві). Якщо КСО направляла ці кошти на розвиток кооперації та професійної інфраструктури (Скокова, 2023, 142–148), то "Бней Бріт" скеровував кошти в більшості випадків на гуманітарні місії, зокрема одним із основних напрямків роботи всіх товариств "Бней Бріт" у Польщі була опіка над сиротами, які втратили годувальників через війну та розрухи. Загалом у Польші, за підтримки "Джойнту", утримувалося 347 сиротинців, один із центрів яких був у Львові (Steinberg, 1928, nr.1: 23)

Відомо про єдину, однак невдалу ініціативу збільшити товариство в міжвоєнний період. У 1935 році була спроба створити молодіжну секцію при "Бней Бріт" (Хонігсман, 1999: 56). Однак ця ідея ніколи не набула довершеної форми — загалом історія товариств "Бней Бріт" показує, що члени товариства належали до одного покоління, яке свого часу скористалося законами емансипації та соціальними ліфтами в австрійський період. Це також означало, що схожих траєкторій соціального успіху у міжвоєнний період вже не існувало.

Становище всіх осередків "Бней Бріт" різко погіршилося після смерті Юзефа Пілсудського в 1935 році. Через подальші зміни державної політики, ріст антисемітизму, поляризація суспільства та прийняття антисемітських законів стали новими умовами існування польських євреїв в кінці 1930-х років. Останнім кроком до заборони діяльності товариств "Бней Бріт" в Польщі, які займалися благодійністю, стало прийняття 22 листопада 1938 року скопійованих нацистських законів на вигаданій підставі про масонську діяльність. Віктор Хаєс лишив такі нотатки від 30 листопада 1938 року: "«Бней Бріт» розформовано по всій Польщі. Десять років тому я був президентом «Бней Бріта», а вже 20 років є його членом. Отже, я був масоном 20 років" (Chajes, 1997, 228).

Успіхи соціальних ліфтів

Період створення товариства "Бней Бріт" у Львові припав на час найбільш активного розвитку громадянського суспільства у місті. Цей процес був багаторічним наслідком конституційних законів 1860-х років, які сформували шляхи для заснування різних політичних, економічних та громадських ініціатив в габсбурзький період. Створення в 1898 році товариства "Бней Бріт" у Львові стало важливим прикладом цих змін на державному рівні: фактично кожен член товариства скористався здобутками модерної освіти та соціальних ліфтів кінця XIX століття. Так у свій час сформувалася локальна єврейська еліта Львова, члени якої належали до різних політичних партій та різних напрямків юдаїзму. Тут об'єдналися як світські євреї (асимільовані та націоналісти), так і представники різних релігійних напрямків — хасидизму, рабіністичного та поступового юдаїзмів. Із наявних списків членів товариства можна говорити про повне виключення представників лівих ідеологій, а також повністю асимільованих євреї, які перестали підтримувати будь-які контакти з громадою. 

Одним із найяскравіших членів товариства був один із його співзасновників та президентів — львівський банкір та громадський діяч Самуель Горовіц (Samuel Horowitz, 1841–1924). Він був активним покровителем різних громадських та благодійних ініціатив у місті, засновником низки інституцій, які сприяли розвитку єврейської громади Львова. Так, наприклад, за власні кошти він заснував фонд для підтримки єврейських купців та ремісників, а в 1911 році, з нагоди свого 70-річчя, пожертвував 500 000 крон (100 000 доларів золотом) на різні благодійні та громадські цілі. Він також власними коштами побудував похоронну залу на єврейському цвинтарі, пожертвував значну суму Школі ремесел та промисловості імені Абрагама Коркіса (Szkoła rzemieślnicza im. Dra A. Korkisa) та Рабинській семінарії, яку планувалося заснувати у Львові. Разом із відомим рабіністичним дослідником Соломоном Бубером (Salomon Buber, 1827–1906) став фундатором бібліотеки єврейської громади у Львові, яку після смерті в 1924 році назвали його іменем. Протягом всього міжвоєнного періоду образ Самуеля Горовіца був прикладом зразкового громадянина, як Польщі, так і єврейської громади (Brenner, 1937: 37–38).

Ще одним яскравим прикладом члена товариства був Віктор Хаєс — банкір, громадський діяч та віцепрезидент Львова. В грудні 1927 року, ставши головою "Бней Бріт", він занотував у своєму щоденнику: "Вчора мене обрали президентом "Бней Бріт" ("Леополіс"). Це найвища честь, якої може досягти єврей у Львові. Ложі "Бней Бріт", розкидані по всьому світу, сповідують гасла благодійності, братерства та злагоди. Львівська ложа налічує близько 200 членів (вибори були дуже запеклими) і існує вже 29 років. Щороку вона розподіляє значні суми на благодійні цілі, організовує лекції, співпрацює з іншими ложами в Польщі. Велика ложа в Польщі знаходиться в Кракові, а світова штаб-квартира — в Чикаґо. Під час війни американські ложі надсилали нам багато грошей для воєнних сиріт. Президентство "Бріту" не відповідало моїм юнацьким мріям і поривам. Я хотів бути Тобіашем Ашкеназі…" (Chajes, 1997, 67).

Віктор Хаєс посилався у цих спогадах на одного із найяскравіших прикладів єврейської асиміляції та професійного успіху — Тобіаша Ашкеназі (Tobiasz Aschkenase, 1863–1920) — адвоката та голови Палати адвокатів Львова з 1911 року, члена Міської ради 1902–1913 років, який активно захищав права львівських євреїв, а в 1909 році був обраний віцепрезидентом Львова (Sroka, 2012, 309, 475; Вовчко, 2016, 115). Також Ашкеназі був одним із головних захисників постраждалих євреїв під час листопадового погрому 1918 року.

На противагу Хаєсу та Ашкеназі, яскравим представникам асиміляції, в товаристві "Бней Бріт" у Львові також були й відомі політики сіонізму — Леон Райх (Leon Reich) та Еміль Шморак (Emil Schmorak) — керівники Крайової сіоністської організації в Східній Галичині, найбільшої модерної єврейської політичної партії в регіоні. Леон Райх (1879–1929) очолював партію на піку її політичної популярності. Життєвий шлях Райха також належить до успішного прикладу емансипації габсбурзького періоду: він народився у світській сім'ї євреїв з Дрогобича, був відрахований з гімназії за участь у молодіжному нелегельному товаристві, подорожував Європою та Палестиною, навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті, згодом здобув ступінь доктора політичних наук у школі політичних наук у Парижі (1910–1912), потім невдало вперше балотувався на парламентських виборах в 1911 році. 

По завершенню Першої світової війни та раптовій смерті керівника Крайової сіоністської організації Ґершона Ціппера (Gerschon Zipper), Леона Райха обрали новим лідером сіоністів. Тоді це була партія, яка наступні роки утримувала найбільшу підтримку серед місцевих євреїв на виборах, порівняно з іншими єврейськими модерними партіями. Період його керівництва (1919–1929) припав на низку важливих світоглядних трансформацій в середовищі місцевих євреїв: політика стала масовою, після завершення воєн та врегулювання кордонів (1914–1923) у Східній  Галичині стався сплеск громадського та культурного життя. Також Леон Райх безпосередньо включався в захист прав євреїв у відновленій Польщі та декілька разів відправлявся за кордон збирати кошти для відбудови економіки євреїв Галичини (Скокова, 2023, 97–99). 

Ще одним визначним сіоністом та членом товариства "Бней Бріт" був наступний лідер Крайової сіоністської організації Еміль Шморак (1886–1950(?)). Його біографія подібна до життєвого шляху Леона Райха: Еміль Шморак також походив з емансипованої єврейської родини, отримав світську освіту, вивчав право у Віденському університеті та зі студентського віку долучався до молодіжних національних організацій. Його найбільшим внеском у розвиток політичного руху в Східній Галичині був розвиток палестинського напрямку діяльності Крайової сіоністської організації — тоді як Леон Райх був головний рупором дискурсу діаспорного націоналізму в сіонізмі, тобто боротьби за рівні права євреїв у Польщі. Особливо палестинський дискурс посилився після обрання Шморака керівником партії, програшу львівських сіоністів у великій політиці в Сеймі та Сенаті та особливо після анулювання Польщею Додатка про права національних меншин в 1934 році (Скокова, 2023, 103). 

Ці приклади життєвих виборів членів товариства "Бней Бріт" у Львові вдало показують результати важливих змін у суспільстві, які сталися в австрійський період. Незалежно від популярності чи публічного статусу, кожен член товариства "Бней Бріт" був прикладом модерної ідентичності — це була не лише професійна реалізація, а й готовність сприяти розвитку громади. 

Значення

Історія товариства "Бней Бріт Леополіс" стала відображенням важливого етапу розвитку єврейської громади Львова. Осередок об'єднав покоління євреїв, які завдяки своєму соціальному успіху стали новою елітою міста. Попри різні життєві траєкторії, члени товариства "Бней Бріт" мали спільні риси становлення: секулярна модерна освіта, професійний успіх та високі громадянські цінності — які стали важливим набутком австрійського конституційного періоду. Попри різні політичні переконання, членів товариства єднали благодійність, суспільна відповідальність і прагнення брати активну участь у житті міста та громади.

"Бней Бріт Леополіс" був не лише благодійною організацією, а й важливим середовищем формування модерної єврейської ідентичності у Львові. Його діяльність демонструвала спробу поєднати традицію єврейської взаємодопомоги з новими моделями громадянського суспільства. Водночас історія міжвоєнної Польщі, посилення антисемітизму та популістських впливів показала інституційну слабкість товариства.

Люди

Маєр Балабан (Majer Bałaban, 1877–1942(?)) — один із найвидатніших істориків міжвоєнної Польщі, засновник єврейської історіографії Центрально-Східної Європи. Був співзасновником першої наукової інституції вивчення історії єврейства — Інституту юдаїстичних наук у Варшаві (Instytut Nauk Judaistycznych, 1928).
Еміль Бик (Emil Byk, 1845–1906) — адвокат, громадський діяч, прихильник асиміляції. Голова єврейської громади у Львові (1902–1906), депутат міської ради, депутат польського клубу у Відні.
Самуель Горовіц (Samuel Horowitz, 1841–1924) — банкір, філантроп, співзасновник товариства "Бней Бріт Леополіс" у Львові.
Єхескель Левін (Jecheskel Lewin, 1897–1941) — раввин прогресивної синагоги у Львові, філософ та історик. Протягом радянської окупації (1939–1941) він був єдиним, хто мав дозвіл проводити молитву в синагозі. Загинув під час першого липневого погрому в 1941 році.
Еміль Парнас (Emil Parnas, 1867–1930) — адвокат, депутат міської ради, голова єврейської громади в період Першої світової війни. Був членом комітету допомоги постраждалим євреям під час листопадового погрому 1918 року.
Юзеф Парнас (Józef Parnas, 1870–1941) — адвокат, комісар єврейської громади Львова (1937–1938), депутат міської ради (1919–1939). Він тричі був головою товариства "Бней Бріт". Підтримував ідею асиміляції. Протягом липня–жовтня 1941 року був головою Юденрату.
Леон Райх (Leon Reich, 1879–1929) — один із провідних лідерів східногалицького сіонізму, адвокат. Очолював Крайову сіоністську організацію Східної Галичини з 1919 по 1929 рік. Сприяв розвитку низки суспільних та культурних ініціатив у Східній Галичині, головний захисник прав національних меншин в Сеймі Польщі (1922–1929).
Міхал Рінґель (Michał Ringel, 1880–1941) — адвокат, журналіст, сіоніст і сенатор. Протягом усього міжвоєнного періоду був постійним представником львівських сіоністів на світових сіонських конгресах.
Озіяш Тон (Ozjasz Thon, 1870–1936) — провідний лідер польського єврейства у міжвоєнний період. Один із перших активістів, хто підтримав ідею Теодора Герцля про формування центру сіоністського руху. Рабин поступового юдаїзму у Кракові (з 1897 року), публіцист та депутат Сейму (1919–1936).
Леві Фройнд (Lewi Freund, 1877–1940) — рабин прогресивної синагоги у Львові (1920–1939), філософ, вчитель. Входив до кураторії заснування Єврейського музею у Львові.
Віктор Хаєс (Wiktor Chajes, 1875–1940) — банкір, віце-президент Львова у 1930–1939 роках, очільник єврейської громади, філантроп і громадський діяч, голова товариства Бней-Бріт у 1928–1929 роках.
Еміль Шморак (Emil Schmorak, 1886–1950(?)) — адвокат, публіцист, один із керівників Крайової сіоністської організації у Східній Галичині. Протягом міжвоєнного періоду головним чином розвивав різні напрямки палестинської діяльності у Східній Галичині, зокрема в пресі та формуванні інституцій.

Джерела