Просп. Свободи
ID:
218
Проспект Свободи є головною вулицею Львова. Попередні назви: з середини ХІХ ст. – Кaроля Людвіга Вища та Кароля Людвіга Нижча. У 1871 р. вулиця Кaроля Людвіга Вища стала називатись Гетьманською на честь великого гетьмана коронного Станіслава Яблоновського, чий пам’ятник встановили у 1859 р., а Нижча – просто Кароля Людвіга. З 1919 вул. Кароля Людвіга стала називатись вул. Легіонів. В 1887 р. під керівництвом інженера Вацлава Ібанського перекрили Полтву. У 1940 р. вулиці Гетьманська та Легіонів увійшли в склад однієї – вул. Першого травня. У 1941 р. її спочатку розділили на вул. Оперну (Opernstrasse) та вул. Музейну (Museumstrasse), а потім об’єднали під назвою Адольф Гітлер Рінґ. У 1944 p. отримала назву вул. Першого травня, а потім - просп. Леніна. У 1991 р. перейменoвана на просп. Свободи.
Історія
Проспект Свободи є головною вулицею Львова. З ХІІІ ст. вздовж нинішнього проспекту протікало нове русло річки Полтви та проходили західна сторона фортифікацій Середмістя. У ХІІІ–XV ст. збудували т. зв. Високий мур. Це була висока стіна з каменю і цегли залишки якої збереглись на проспекті Свободи між будівлями №№ 16 та 18.
Денис Зубрицький перелічував вздовж нинішнього проспекту такі башти, що стояли тут у 1445 р.:
"13. Різників [подвір’я за будинком на проспекті Свободи 6/8]. 14. Столярів, бондарів і Стельмахів [при пл. Міцкевича, 8]. 15. Ковалів, слюсарів і голкарів [там де будинок "Віденської кав’ярні" на проспекті Свободи, 12]. 16. Крамарів [створено її імітацію при проспекті Свободи]. 17. Пекарів, рештки якої розвалили 1836 року для театру Скабка [при проспекті Свободи, 18]". [C. 95]
На місці, де тепер Національний музей та базар художніх промислів "Вернісаж", стояв Низький замок, який мав не стільки оборонне, як адміністративне значення. З його зовнішнього боку стояла Шляхетська (Szlachecka, або Судова - Sądowa) вежа (перед головним входом нинішнього Національного музею) та Наріжна вежа Низького замку (зліва від головного входу до театру ім. М. Заньковецької).
У XVІ ст. збудовано зовнішній пояс міських укріплень у вигляді валу, на гребені якого була мурована стіна та влаштовано бастеї. В межах нинішнього проспекту Свободи це були бастеї: Фарська (поблизу хреста з розп’яттям на нинішній Марійській площі), Гетьманська (навпроти Національного музею) та Ґродська (між театрами оперним та ім. М. Заньковецької), а також зовнішні укріплення Єзуїтської хвіртки поблизу пам’ятника Тарасові Шевченку). Перед Єзуїтською хвірткою, пробитою у міських мурах на початку XVІІ ст., через Полтву перекинули пішохідний місток.
За лінією фортифікацій стояли поодинокі садибні будівлі Галицького (з кінця XVІІІ ст. Краківського) передмістя. Місцевість була заболочена і за переказами ще наприкінці XVІІІ ст. тут полювали на качок.
З 1777 р. стали розбирати міські фортифікації. На місці валу та засипаного рову прокладено алею-променаду обсаджену деревами (Нижні, потім Гетьманські Вали) популярне тоді місце прогулянок львівських міщан.
Поблизу колишньої Єзуїтської хвіртки у дерев’яній шопі було влаштовано перший львівський театр. У 1776 р. тут діяв німецький театр Ґьоттерсдорфа (Göttersdorf), згодом німецькі трупи Гільфердінґа (Hilferding), Тоскані (Toscani), Булли (Franz Heinrich Bulla/ Franciszek Henryk Bulla), польські – Томаша Трусколявського (Truskolawski, 1780–1783), Войцеха Богуславського (Bogusławski), Домініка Моравського (Morawski). З 1795 р. під театр пристосували колишній Францисканський костел.
У 1858 р. вулицi стали освітлювати газовими ліхтарями.
В 1887 р. під керівництвом інженера Вацлава Ібанського (Ibański) перекрили Полтву, яка перетворилась у той час на стічний канал, бетонним склепінням від пл. Марійської (тепер пл. Міцкевича) до Англійського готелю (на початку нинішньої вул. Гнатюка). Наступного року і роботи з перекриття ріки продовжили до площі Ґолуховських, яка була перекрита ще у 1840-х рр. Над колишнім руслом ріки за проектом Арнольда Рьорінґа (Röhring) було створено сквер.
На відміну від променадної вул. Гетьманської, на вул. Кароля Людвіга завжди панував жвавіший рух. Це була вул. готелів, ресторанів, модних пасажів та крамниць.
А у 1879 р. вулицею Кароля Людвіга проклали два ряди металевих рейок. І з травня 1880 р. розпочався рух кінного трамваю від казарм Фердинанда (потім від Головного залізничного вокзалу) до площі Митної. З 31 травня 1894 р. електричний трамвай став їздити від Головного вокзалу вул. Сикстуською і Гетьманською на Софіївку, де відбувалась Галицька крайова виставка. Наприкінці 1908 р. відкрито рух електричного трамваю на всій довжині вулиць Гетьманської та Кароля Людвіга, де він замінив кінний трамвай.
Трамваї курсували так до початку 1950-х, а у листопаді 1952 р. відкрили першу у Львові тролейбусну лінію від пл. Міцкевича через вул. Горького (тепер Гнатюка) до залізничного вокзалу. Тролейбуси їздили головним проспектом міста до 1976 р. Трамваї ж тепер лише перетинають його між. вул. Дорошенка та Беринди.
Попередні назви вулиці:
На місці нинішнього проспекту Свободи в середині ХІХ ст. були дві вулиці, розділені річищем Полтви. З боку Середмістя розташовувалась вул. Кaроля Людвіга Вища (Obere Karl Ludwig Straße / Karola Ludwika wyższa), а з боку передмістя - вул. Кароля Людвіга Нижча (Untere Karl Ludwig Straße / Karola Ludwika niższa). Патроном вулиці став брат цісаря Франца Йосифа І, ерцгерцог Карл Йосиф Марія Людвіг (Karl Joseph Maria Ludwig, 1833–1896), який жив у Львові в кам'яниці Гауснера у 1853–1855 рр. (тепер просп. Свободи, 1-3). Його син, наступник престолу Австро-Угорщини, Франц Фердинанд Карл Людвіг Марія д’Есте (1863–1914) був вбитий у Сараєво, а внук – Карл І (1887–1922) став останнім австрійським цісарем.
У 1871 р. вулиця Короля Людвіга Вища стала називатись Гетьманською (ul. Hetmańska), на честь великого гетьмана коронного Станіслава Яблоновського, чий пам'ятник встановили на Валах у 1859 р., а Нижча – просто Кароля Людвіга.
З 1919 вул. Кароля Людвіга стала називатись вул. Легіонів (ul. Legionów), на честь польських стрілецьких легіонів організованих Юзефом Пілсудським у 1914 р.
У 1940 р. вулиці Гетьманська та Легіонів увійшли в склад однієї вул. Першого травня. Коли німці зайняли Львів у 1941 р. її спочатку розділили на вул. Оперну (Opernstrasse) та вул. Музейну (Museumstrasse), а потім об’єднали під назвою площі Адольфа Гітлера (Adolf Hitler Platz). Після повернення радянської влади вулиця знову була названа Першого травня, а потім стала називатись проспектом Леніна. У 1991 р. Львівська міська рада народних депутатів перейменувала його на проспект Свободи.
Пов'язані історії
Архітектура
Вибрані будівлі:
Просп. Свободи, 11. В цьому домi, спорудженому у 1882 р. за проектом Емануеля Галля (Hall) у 1891 р. відкрився готель "Центральний". Серед його тимчасових мешканців була Леся Українка. У 1910 реконструкцію готелю здійснила фірма Едмунда Жиховича (Żychowicz). На другому поверсі влаштували кав’ярню "Сіті" (City), з довгим балконом вздовж фасаду. За радянських часів на першому поверсі працювало популярне кафе "Львів’янка". Після останньої реконструкції кам’яниці у 1990–1992 рр. вона стала частиною готельно-ресторанного комплексу "Ґранд-готель".
Просп. Свободи, 12. Kам’яниця з "Віденською кав'ярнею", збудована у 1828–1829 рр. одночасно з будівлею головної варти (гауптвахти) за проектами Матео Брезані (Mateo Brezani). Сучасного вигляду кам'яниця набрала після перебудови у 1880 р. "Віденська кав'ярня" відіграла свою роль в історії Галичини.
Просп. Свободи, 13. "Ґранд-готель" (1892–1893 рp. за проектом Еразма Гeрматнiка (Hermatnik), після смерті якого будову завершили арх. Зиґмунт Кендзерський (Kędzierski) та ск. Леонард Марконі (Leonard Marconi). Тоді це був найшикарніший готель у Львові. У 1893–1895 його власник, Єфраїм Гаусман (Efraim Hausmann), збудував за готелем відкритий пасаж Гаусмана (Pasaż Hausmanna, тепер Крива Липа). За радянських часів готель мав назву "Львів", а з 1964 р. – "Верховина". У 1990–1992 рр. готель реконструювали з максимальним відтворенням його стану кінця ХІХ ст.
Просп. Свободи, 15. Будинок Львівськoгo музею етнографії та художнього промислу (кoл. Галицької ощадної каси, 1889-1891 рр. за проектом Юліана Захаревича). Hа цьому місці в 1785 році спорудили Генеральну військову команду (K. K. Generalcommando), a y 1839 р. – триповерховий готель "Англійський". Цю будівлю прикрасили своїми скульптурами Леонард Марконі (Leonard Markoni), Юліан Марковський (Markowski) та Станіслав Роман Левандовський (Stanisław Roman Lewandowski). Не збереглись до нашого часу статуї Тадеуша Баронча (Tadeusz Barącz), Антонія Попеля (Antoni Popiel) і картина Яна Стики (Styka) "Тріумф праці". З 1951 року тут розташований Львівський музей етнографії та художнього промислу, при якому згодом виник Інститут народознавства.
Просп. Свободи, 20. Національний музей (кoл. Міський промисловий музей ім. цісаря Франца Йосифа І, 1898-1904 рр.) Будівництво фінансувала Галицька ощадна каса. Переможцем конкурсy став професор Політехнічної школи Ґустав Бізанц (Bisanz), oднак архітектурний проект будівлі розроблявся під керівництвом архітектора Юзефа Каєтана Яновського (Józef Kajetan Janowski), що був членом журі конкурсу і використав основні ідеї конкурсного проекту Леонарда Марконі, який зайняв третє місце. Керівництво будівельними роботами вів Едмунд Жихович (Żychowicz). Оздоблення фасаду та інтер’єрів з здійснювалось частково за проектами Марконі. У міжвоєнний період установа мала назву Міський музей художнього промислу. У 1951 р. залишки збірок перенесли до Музею етнографії та художнього промислу (тепер проспект Свободи, 15). У 1952-1990 рp. тyт був Львівський філіал московського Центрального музею В.І. Лєніна. З 1990 р. будинок належить Національному музею у Львові.
Просп. Свободи, 24. Будинок був споруджений у 1836–1837 рр. за проектом Йоганна Зальцмана (Johann Salzmann). Пізніше до триповерхової бідермаєрівської кам’яниці добудували четвертий поверх. У 1856–1866 роках тут жив польський поет і відомий географ Вінцент Поль (Wincenty Pol, 1807–1872).
Адресу просп. Свободи, 26 має західне крило будівлі Театру ім. М. Заньковецької (кoл. театру графа Скарбка), який збудували у 1833 – 1842 рр. за проектом віденського архітектора Людвіга Піxля (Pichl). Співавтором проекту і будівничим театру був львівський архітектор Йоганн Зальцмана.
Просп. Свободи, 28. Львівський театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької (кoлишній Великий міський театр). Автором проекту будівлі був архітектор Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski). Нагляд над роботами здійснював Комітет будови театру, очолюваний тодішнім президентом міста Ґодзимиром Малаховським (Godzimir Małachowski). Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 року. 26 – 28 жовтня 1939 р. в театрі проходили Народні Збори Західної України, які звернулись до Верховної Ради СРСР з "проханням" Прийняти Західну Україну до складу СРСР.
Просп. Свободи, 35. Тут був торговельний пасаж Феллерів (Pasaż Fellerów, тепер вулиця Михальчука). На відміну від пасажу Міколяша, він не був перекритий скляним дахом. Пасаж тягнувся від вулиці Кароля Людвіга, де 1903 року було збудовано помпезний чотириповерховий будинок за проектом архітектора Артура Шлеєна (Artur Schleyen, тепер проспект Свободи, 35), до вул. Різницької (тепер Наливайка). у 1908-1909 рр. фронтову кам’яницю при вул. Карла Людвіга перебудували під керівництвом архітектора Фердинанда Касслера (Kassler). Тоді встановили дві алегоричні жіночі скульптури на аттику – "Комерція" та "Комунікація", їх автором вважається Петро Війтович (Wojtowicz).
Пов'язані місця
Персоналії
Джерела
1. Микола Бевз, Урбаністичні трансформації центральної частини міста Львова у ХІХ–ХХ ст. // Архітектура Галичини ХІХ–ХХ ст., Львів 1996, С. 51-69.
2. Роман Горак, Ярослав Гнатів, Між Вогнями, Микола Устиянович, Львів 1994, С. 20-25.
3. Енциклопедія Львова, Т. 1 / За ред. А. Козицького та І. Підкови, Львів: Літопис 2007, 656 с.
4. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ–ХХ століття. – Львів: Світ, 2001. – C. 55.
5. Проспект Свободи // Галицька брама, Львів 1998, № 2.
6. Architektura Lwowa XIX wieku, Kraków 1997, 92 s., ilustr.
7. Czerner O. Lwów w dawnej rycinie i planie, Wrocław–Warszawa–Kraków 1997.
8. Franciszek Jaworski, Lwów stary i wczorajszy, Lwów 1911, S. 21-34, 239-248
9. Księga adresowa Król. stol. miasta Lwowa. – Lwów, 1902.
10. Stanisław Kunasiewicz, Przechadzki archeologiczne po Lwowie, Lwów 1873, S. 12-13.
11. Mіchał Lityński. Pamiątkowy opis Teatru Mieskiego we Lwowie, Lwów 1900, 36 s.
12. Lwów, Ilustrowany przewodnik, Lwów: Centrum Europy, 2003, 320 s.
13. Włodzimierz Mokry, “Ruska Trójca”: Karta z dziejów życia literackiego Ukraińców w Galicji w pierwszej połowie XIX wieku, Kraków 1997,. 308 s.
14. Przewodnik po Lwowie, Ułożył Antoni Schneider, Lwów 1875, s. 160.
15. Skorowidz król. stol. miasta Lwowa, Lwów 1916, 256 s.
2. Роман Горак, Ярослав Гнатів, Між Вогнями, Микола Устиянович, Львів 1994, С. 20-25.
3. Енциклопедія Львова, Т. 1 / За ред. А. Козицького та І. Підкови, Львів: Літопис 2007, 656 с.
4. Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ–ХХ століття. – Львів: Світ, 2001. – C. 55.
5. Проспект Свободи // Галицька брама, Львів 1998, № 2.
6. Architektura Lwowa XIX wieku, Kraków 1997, 92 s., ilustr.
7. Czerner O. Lwów w dawnej rycinie i planie, Wrocław–Warszawa–Kraków 1997.
8. Franciszek Jaworski, Lwów stary i wczorajszy, Lwów 1911, S. 21-34, 239-248
9. Księga adresowa Król. stol. miasta Lwowa. – Lwów, 1902.
10. Stanisław Kunasiewicz, Przechadzki archeologiczne po Lwowie, Lwów 1873, S. 12-13.
11. Mіchał Lityński. Pamiątkowy opis Teatru Mieskiego we Lwowie, Lwów 1900, 36 s.
12. Lwów, Ilustrowany przewodnik, Lwów: Centrum Europy, 2003, 320 s.
13. Włodzimierz Mokry, “Ruska Trójca”: Karta z dziejów życia literackiego Ukraińców w Galicji w pierwszej połowie XIX wieku, Kraków 1997,. 308 s.
14. Przewodnik po Lwowie, Ułożył Antoni Schneider, Lwów 1875, s. 160.
15. Skorowidz król. stol. miasta Lwowa, Lwów 1916, 256 s.
Автор запису – Ігор Мельник
Редактор – Маркіян Прокопович
Матеріали з Міського медіаархіву
Пов'язані зображення
