Пл. Кропивницького, 1 – церква св. Ольги і Єлизавети (кол. костел св. Єлизавети)

1904–1911 — будівництво храму.
1914–1915 — реквізовані три дзвони та мідна покрівля.
1918–1919 — поруйновані фасади.
1930-ті  — влаштований орган та необароковий амвон, головний вівтар, вітражі, крипта, мідне покриття дахів
1939 — руйнування через вибух авіабомби. 
1980-і — шпилі храму наново перекрили мідною бляхою.
1990-ті – 2000-і — ремонтно-реставраційні роботи.

Ідея зведення костелу св. Єлизавети у Львові визріла наприкінці XIХ ст., невдовзі після трагічної загибелі австрійської імператриці Єлизавети, відомої як Сісі. Це мав бути парафіяльний храм західного Краківського передмістя, яке тоді інтенсивно розбудовувалося. Створений 1894 р. комітет, згідно з дозволом цісаря Франца-Йосифа I, отримав пл. Солярні (від 1924 р. – пл. Більчевського, тепер пл. Кропивницького) між сучасними вулицями Городоцькою, Шептицьких і Бандери, загальною площею 1000 кв. сажнів. 1898 р. комітет докупив кілька сусідніх ділянок площею 200 кв. сажнів.

За задумом католицького духовенства, костел святої Єлизавети, на противагу до катедри святого Юра, мав підкреслити польський характер Львова. Посвяту храму одразу визначили св. Єлизаветі Угорській, опікунці цісаря, а також на честь його дружини Єлизавети Баварської (Габсбурґ). 5 березня 1902 р. оголосили архітектурний конкурс. Загальна вартість будівництва мала не перевищувати 700 тисяч золотих ринських (без впорядкування ділянки та вистрою інтер'єру). Кошти на будову збирали доброчинними внесками львівських залізничників. За умовами конкурсу костел мав бути розрахованим на на 2200 осіб, у тому числі 500 сидячих місць; а також бути витриманим у стилі пізньороманської або ранньоготичної архітектури, будуватися із каменю та цегли із відкритим муруванням.

На конкурс надіслали 19 проектів. Журі визнало найкращим проект під девізом "Тріо", автором якого був професор Львівської політехніки Теодор Тальовський (Talowski), учень архітектора Юліяна Захарієвича (Zachariewicz). Будівництво костелу провадила фірма інженера Кароля Ріхтмана (Richtman) під наглядом Яна Новорити (JanNoworyta). У вересні 1904 р. розпочали роботи по копанню ровів під фундаменти, а 15 жовтня 1905 р. архієпископ Юзеф Більчевський (Bilczewski) заклав наріжний камінь із фундаційним актом. Стіни зводили до серпня 1908 р.

1908–1911 рр. фірма Францішека Бжозовича (FranciszekBrzozowicz) покрила дахи костелу, а 1910 р. встановили три дзвони роботи фірми Фельчинських (Felczyński). У лютому 1911 р. фірма Антонія Барщевського (Barszczewski) розпочала мощення підлоги. Кам'яні віконні заповнення з масверками виконували майстри з Демні (біля Миколаєва над Дністром) на чолі з Яковом Миханівом; скляні віконні заповнення і рами виготовляли в майстерні Фелікса Ґретхела (Gretchel) у Львові. Великої уваги приділили скульптурному оздобленню фасадів і кам'яній різьбі екстер'єру та інтер'єру: до цього були залучені відомі львівські митці, такі як живописець Казимир Сіхульський (KazimierzSichulski), скульптор Петро Війтович (PiotrWojtowicz), Тадеуш Блотницький (Błotnicki), архітекторка та скульпторка Яніна Райхерт-Тот (Reichert-Toth), Людомил Дюркович (LyudomilGyurkovich), Юзеф Шостакевич (JózefSzostakiewicz), Вавжинець Дайчак (WawrzyniecDajczak), Ядвіґа Городиська (Gorodyska).

Освячення костелу відбулося 22 жовтня 1911 р., роботи над вистроєм інтер'єру ще продовжувалися. Загалом, видатки на будівництво храму склали 1 млн. 544 тис. 378 корон, що майже вдвічі перевершило попередньо заплановану суму.

Під час Першої світової війни були реквізовані 3 дзвони та мідна бляха, яку замінили папою. Лише 1923 р. керівництво будови отримало дозвіл на зведення приміщень, в яких мали виготовити вівтарі для костелу замість первісних встановлених як тимчасові. 1926 р. у храмі встановили один із найбільших органів у тодішній Польщі, роботи відомої фірми братів Домініка і Вацлава Бернацьких (Biernacki). 1930 р. тимчасовий головний вівтар замінили на новий мармуровий у стилі Ар Деко, авторами якого були архітектор Людомил Дюркович і Юзеф Шостакевич та скульпторка Яніна Райхерт-Тот, випускниця Львівської художньо-промислової школи та Краківської академії мистецтв. Їй належать скульптури святих Єлизавети і Станіслава, а також ангелів зі штучного каменю. Вівтар виготовили на фабриці Чарторийських у Журавні. 1926 р. скульптор Петро Війтович та Л. Репіховський виготовили необароковий амвон. 1933 р. за проектом Вавжинця Дайчака фірмою Желенських (Żeleński) були влаштовані орнаментальні  вітражі (втрачені). У 1935–1936 рр. збудували крипту, дахи костелу наново покрили мідною бляхою. Тоді ж планувалося на площі біля костелу звести парафіяльний будинок і бурсу, але проекти не були реалізовані.

1939 р. поряд із храмом розірвалася авіаційна бомба, пошкодивши шпилі та стіни. Остання Служба Божа відбулася в костелі у травні 1946 р., після чого його закрили. В радянський період будівлю використовували як склад. 1962 р. з вежі зрізали хрест.

Рішенням Львівського облвиконкому №130 від 26.02.1980 р. колишній костел cв. Єлизавети включений до Місцевого реєстру пам'яток під ох.№146-М.

1991 р. храм передали греко-католицькій громаді і освятили як церкву Святих Ольги та Єлизавети. Парохом став о. Михайло Федорів, за якого в 1992 р. розпочався інтенсивний ремонт храму. Повністю перекрили дахи, засклили вікна. Під час реконструкції демонтували також латинський престол, замінивши його греко-католицьким. Дипломники коледжу ім. І. Труша відтворили 10 скульптур апостолів (2 збереглися). 19 травня 1994 р. на годинникову вежу повернули хрест, який виготовили на львівському локомотивно-ремонтному заводі (вага хреста 400 кг). Відновлювальні роботи в інтер'єрі тривали до 1995 р. У 1996–1998 рр. вітражі вівтарної частини зробив Валерій Шаленко. У 2000–2003 рр. територію храму огородили кованою залізною огорожею, виготовленою робітниками згаданого заводу. В храмі донині ведуться ремонтно-реставраційні роботи. Впродовж 2005–2011 рр. влаштували обігрівальний контур у підлозі (2007); замостили керамічною плиткою підлогу (2008); провели ремонт дахів. Крім цього здійснили низку ремонтно-реставраційних робіт екстер'єру: відновили віконні розети, замінили старі віконні рами на склопакети; провели  реставрацію декоративних кам'яних елементів, відтворюються втрачені елементи. Впродовж останніх років облаштовано цоколь та приміщення у вежах під класи, відремонтовані всі сходи, в тому числі металеві гвинтові у вежах та кам'яні, що ведуть до головного входу в храм.

Костел є активною домінантою не лише в забудові західної частини міста, а й у формуванні його краєвиду.