Урочище Піски

За Zwangsarbeitslager-Lemberg (ZAL-L) або Янівським табором є чимало ярів та балок, тож місцевість навколо табору досить горбиста. Ці пагорби і долини стали відомі в'язням як "Піски" через їхні піщані ґрунти. Для табору ця територія набула ще більш зловіснішого значення, адже саме у "Пісках" здійснювали масові розстріли практично увесь час, ще з початку існування табору як DAW. Відтак, ці місця також стали називати "Долиною смерті" (StAL: EL 317 III, Bü 1720, 81; BA-ZS: B162/29309, 30). Ні для кого не було таємницею, що відбувалося у цьому місці. Євреї у Львові застерігали один одного: "Закінчиш у Пісках" (Yones, 2004, 170).

На нерівній місцевості та на такому ґрунті було легше викопати численні місця страт, вони пронизали всю територію довкола північного краю табору. Зазвичай викопувалися рови, у які в'язні падали відразу після пострілів. Іноді їм доводилося ставати на дошки, а тоді в них стріляли. Один з уцілілих описує ці місця страти. Йому наказали вантажити одяг убитих євреїв на машини, щоб відвезти у табір. Він бачив, що "там були викопані три великі рови, до краю заповнені трупами". Весь його загін також розстріляли, щоб не залишати свідків, а йому вдалося врятуватися, сховавшись під купами одягу у кузові (StAL: EL 317 III, Bü 1498, 370-93).

У таборі ще були задні ворота, які вели просто у Піски, а також в'їзд для транспорту. Часто в'язнів вели туди на розстріл пішки, від самого табору, або везли вантажівками, якщо людей було більше. Ці місця постійно використовували для розстрілів як окремих людей, так і для масових убивств, особливо після того, як своє функціонування припинив табір смерті Белжець. Наприклад, там розстріляли групу з 20 військовополонених євреїв (BA-ZS: B162/29309, 197). Ще в одній групі були в'язні з міської тюрми на Лонцького (BA-ZS: B162/29309, 191). У 1943 році есесівець Колонко з українською поліцією привели сюди групу з 80 єврейок, забравши їх просто з німецьких залізничних майстерень (Ostbahnausbesserungswerke), і розстріляла у ярах за табором (StAL: EL 48/2, Bü 397, 20) (хоча представники української поліції переважно не працювали як охоронці у таборі, вони часто допомагали при стратах чи облавах, що приводило їх до табору - прим. авт.).

У Пісках також були місця масових розстрілів, особливо під час ліквідації львівського ґетто. Приблизно 4 000 – 8 000 євреїв, які ще залишалися в міському ґетто/Юлагу (Judenlager), привезли до Янівського табору і розстріляли у Пісках (StAL: EL 317 III, Bü 1523, 123; StAL: EL 317 III, Bü 1523, 53). Один з уцілілих пригадує, що після "Акцій Wі Rу січні XXXX 16 000 євреїв розстріляли за табором"(StAL: EL 317 III, Bü 1505, 345). Інших євреїв звозили з цілого регіону, як-от 300 євреїв з Проскурова, яких розстріляли у липні чи серпні 1943 року (BA-ZS: B162/29309, 76).

Також, Піски стали місцем роботи Sonderkommando 1005, групи єврейських в'язнів, яких есесівці змушували відкопувати та знищувати трупи тисяч розстріляних раніше людей. Ця "Бригада смерті" мала чи не найстрашнішу роботу в таборі. В'язні були змушені ексгумувати тіла, спалювати їх та перемелювати кістки на порох, часто стоячи просто в крові (BA-ZS: B162/29309, 355-56; Wells, 1963, 141). Навіть у той час нових жертв постійно привозили, розстрілювали та спалювали з іншими.

Після звільнення Львова у липні 1944 року, радянська влада почала розслідувати нацистські злочини, зокрема, й на території Янівського табору. Для цього також проводили розкопки у Пісках. Попри старання SK 1005 замести сліди, радянські слідчі повідомляли про знайдені ребра, ступні, довге жіноче волосся, а також гребні, щітки і окуляри (BA-ZS: B162/29309, 30).

Ці яри існують й досі. Сьогодні вони майже ніяк не позначені, окрім одного місця страт на захід від колишнього табору.