Янівський табір - Німецька фабрика спорядження (DAW)

Німецька фабрика спорядження була конгломератом економічних підприємств СС, яким керував оберґруппенфюрер СС Освальд Поль, начальник Головного економічного й адміністративного управління (Wirtshafts- und Verwaltungshauptamt, WVHA) (BA-ZS: B162/14465, 12-13). Таку діяльність започаткували в окупованій Польщі в 1939 році, а після 1941 року поширили на недавно окуповані східні території. Зосереджувалася вона здебільшого на обробці дерева та металу і на фабричному виробництві, проте заторкувала також і ринок воєнних матеріалів (Stuttgart: Deutsche Verlags-Anstalt, 1963, 62).

1 серпня 1941 року перебрати керівництво Німецькою фабрикою спорядження у Львові прибув оберштурмфюрер СС Фріц Ґебауер. Раніше на цьому місці розташовувалася, схоже, фабрика фрезерних верстатів, що колись належала єврейському промисловцеві на ім'я Штайнгаус, майно якого націоналізували під час радянської окупації (BA-ZS: B162/14465, 15). Тут був великий зал, а також кілька цехів, зокрема складальний, токарський, столярний, слюсарний та електричний, розташовані на ділянці площею сорок акрів, до якої прилягала з тилу горбиста місцевість, порізана ярами та видолинками (BA-ZS: B162/14465, 1039). Вулиця, у період нацистської окупації відома як Вестштрассе, була основною артерією, що вела з міста на захід. Табір був розташований здебільшого у межах міста Львова; тут була трамвайна зупинка, і трамвайну лінію справді використовували для перевезення євреїв з ґетто до табору. Крім того, тут-таки біля основних воріт була вантажна залізнична станція Клепарів, а за кілька кілометрів — головний вокзал Львова.

Ґебауер відразу ж заселив свій табір підневільною єврейською робочою силою з сусіднього львівського ґетто. (Хоч "офіційно" львівське ґетто створили в середині листопада 1941 року, багатьох євреїв на той момент вже змусили переселитися до біднішого, занепалого району Замарстинів у північній частині міста - прим. автора). Поки не побудували бараки, ув'язнені спали просто неба. Спочатку чисельність підневільних робітників була, як на думку Ґебауера, відносно невеликою, але стрімко зростала. Спершу там працювало п'ятдесят-шістдесят підневільних робітників-євреїв, але до кінця 1941 року діяльність з налагодження рабської праці набула розмаху. Записи Єврейської ради свідчать, що в грудні 1941 року до табору було доправлено 554 робітників (9 з-за меж Львова) (Żydowski Instytut Historyczny: 229/77, 7).

Також Ґебауер збільшив штат. Людей Дірлеванґера замінили "аскари" (цим терміном окреслювали воєнізовані формування з місцевого населення, що асистували нацистам - прим.). Зросла й чисельність персоналу СС, часто то були етнічні німці з Угорщини та Югославії. Найважливішим з усього цього підкріплення був згаданий заступник Ґебауера, тридцятитиоднорічний обершарфюрер Ваффен-СС Ґустав Вілльгаус.

Створивши свій концтабір — Табір примусової праці Lemberg (Zwangsarbeitslager-Lemberg, ZAL-L), Вілльгаус також перебрав контроль над робочою силою DAW. Ґебауер залишався керівником DAW, доки під час великої ліквідаційної акції в листопаді 1943 року не було вбито більшість робітників. Табір остаточно ліквідували з відступом німців зі Львова у липні 1944 року.