Станція Клепарів

Більшість матеріалів для будівництва табору доставляли саме через цю станцію, оскільки вона розташовувалася безпосередньо навпроти ZAL-L. В'язні мали розвантажувати потяги з будматеріалами та доставляти їх далі до табору. У більшості випадків це відбувалося після звично довгого дня примусових робіт. Леон Веллс згадує: "У новому таборі постійно будували нові бараки, і нас змушували допомагати на будівництві вночі попри те, що цілий день також потрібно було працювати. Відтак, після вечірньої перевірки нас ще гнали розвантажувати будівельні матеріали на залізничній станції"(Weliczker, 1963, 95). В'язні називали ці роботи "вітамінними", від польських слів на позначення будматеріалів:  "C" (Cegły — Цегли), "D" (Deski — Дошки) і "B" (Belki — Балки). Виснажених в'язнів змушували бігати туди-сюди із цими вантажами, а наглядачі нерідко розстрілювали їх, якщо ті бігли недостатньо швидко чи несли недостатньо будматеріалів (Szkoła okrucieństwa, 1964, 43). Ці "вітамінні роботи" врізалися в пам'ять врятованих. Міхал Борвіч писав: "Тих, хто не міг носити вантажів, витягували з колон по п'ять, і кидали "за дріт", тобто поміж двох рядів закрученого колючого дроту навколо табору, де різні ділянки були різної ширини. Тут жертви проводили цілу ніч. Вранці їх, напівзакляклих, вантажили у кузови і транспортували на страту в Піски. Якось, після таких "вітамінів" які тягнулися з шостої вечора і до опівночі, на смерть вивезли сто тридцять осіб" (Borwicz et al., 2014, 27).

Інші в'язні постійно працювали на станції, розвантажуючи матеріали. Один в'язень ZAL-L пригадує, що "на вантажному дворі ніколи не вистачало робітників. У ті дні через Львів на схід проїжджали нескінченні потоки потягів, які перевозили людей і амуніцію” (Folkmann, Szende, 1945, 67). До того ж, одежу розстріляних євреїв з Белжеця також привозили до табору, найчастіше потягами (Drix, Samuel, Tagebuch, 22).

Також, станція Клепарів слугувала місцем вивезення в'язнів із ZAL-L, а також багатьох львівських євреїв. Міська трамвайна лінія закінчувалася майже біля табірних воріт, тож частину єврейських мешканців міста вивозили з ґетто на трамваї, а потім забирали або до Янівського табору, або відразу на станцію Клепарів. Іноді тисячі євреїв з львівського ґетто привозили до Яновської і змушували чекати на вулиці цілу ніч. Едмунд Зейдель згадує, що "усіх мешканців табору [яких привезли з ґетто] відвозили на станцію Клепарів і там вантажили у вагони. Між табором і станцією наглядачі сформували коридор, через який нас гнали до вагонів" (BA-ZS: B162/29309, 72). На щастя, йому вдалося втекти з поїзда. Станція стала особливо важливою під час "Великої акції" у серпні 1942 року. Мар'ян Роговскі описує ці події так: "Після нашого прибуття до табору… жінок і дітей відокремили відвівши на один бік, а чоловіків — на інший… Усі в'язні мали чекати на великій площі збору решту дня і цілу ніч… Наступного ранку почався реальний відбір… Жінок і дітей забрали ще у день арешту, погнали на Клепарів і повантажили у вагони. Як ми потім дізналися, ці ешелони їхали на Белжець" (StAL: EL 317 III, Bü 1502, 135). На додачу, через Клепарів їхали етапи з усього регіону. Часто в'язнів забирали на роботи до табору, а непридатних для цього вантажили у вагони. Таким чином Клепарів відігравав ключову роль у вбивстві євреїв не лише зі Львова, а й з усієї Галичини.

Тогочасна будівля станції не уціліла, її відбудували вже після війни. Втім, на теперішній будівлі поміщена меморіальна дошка, яка вшановує "останню зупинку львівських євреїв" та свідчить що "станція стала переходом для усіх галицьких євреїв на їх дорозі до смерті".