Вул. Стуса – парк “Залізна вода”
Своєю назвою парк завдячує високому вмісту заліза у місцевій джерельній воді. Розміщений між сучасними вулицями Стуса, Мушака і Мишуги на мальовничих схилах яру. Початки популярності цієї місцевості як відпочинкової сягають 1830-х рр., а міський парк заклали тут у 1905 р. за проектом Арнольда Рьорінґа. Основним компонентом його деревостану є бук.
Історія
Парк "Залізна вода" був заснований у околиці, яка була відпочинковою зоною для львів'ян з ХІХ ст. Тут брали початок джерела, багаті на залізо, які й дали назву майбутньому парку. Поруч був чистий став, відомий як "ставок Камінського" (Kamiński).
Популярність "Залізної води" як рекреаційної місцевості сягає доби бідермаєру, коли тут влаштовував літні вистави німецький театр під керівництвом Франца Краттера (Kratter). Іван Крип'якевич, повторюючи інформацію Францішка Яворського (Jaworski), пише: "Вулицею Зибликевича (частина сучасної Франка) й Дверніцького (Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х pp. Львів'яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста" (Крип’якевич, 1991, 112; Jaworski, 1911, 346).
У 1905 р. "Залізна вода" була розпланована як міський парк, за проектом "інспектора плантацій" Арнольда Рьорінґа (Röhring). Це був один з останніх проектів, виконаних великим творцем львівських парків. Сам Рьорінґ мешкав поруч, у віллі на теперішній вул. Стуса, 20 (Архітектура Львова, 2008, 511).
Після Першої світової війни парк "Залізна вода" перейменували на "Парк Нарутовича" (Narutowicz), на честь першого президента міжвоєнної Польщі. Певний час на території верхньої тераси парку планувалося створити т. зв. "Йорданівський парк" — комплекс для спортивних вправ і патріотичного виховання молоді. Здійсненню цього проекту перешкодило будівництво колонії однородинних осель (на ділянці між сучасними вулицями Тернопільською і Ярославенка — т. зв. Новий Львів).У 1930-ті рр. на місці ставка Камінського спорудили басейн, де потім розмістився спортивний комплекс "Динамо". На жаль, після Другої світової війни був знищений потічок, що протікав уздовж нижньої межі парку.
Пов'язані історії
Архітектура
Парк "Залізна вода" є частиною міських озеленених територій, які півколом охоплюють східний край Львівської улоговини (Високий замок — Знесіння — Личаківський парк — Цетнерівка — Личаківський цвинтар — Погулянка — "Залізна вода" — Софіївка — Стрийський парк). Це оаза зелені у південному секторі Львова, розташована посеред міської забудови, у сусідстві з історичними районами Снопкова, Софіївки та Нового Львова, з якими парк межує, відповідно, на сході, півночі та південному заході.
Периметр парку охоплюють сучасні вулиці Стуса, Мушака, Мишуги і Тернопільська. У північно-східній частині паркової території розміщений спорткомплекс "Динамо" з басейном, облаштованим на місці колишнього ставка Камінського.
Парк "Залізна вода" заклали на височині над долиною колишнього малого потоку — на хвилястих схилах, які перетинають паркові доріжки, і на плато, де лежить верхня тераса. Характер рельєфу визначив тут ландшафтний стиль планування. Як місцеву особливість, окрім краси ландшафту, слід відзначити гідрологію "Залізної води" — високий вміст заліза у тутешніх джерелах, та її геологію — виходи мергелів на території парку. Основою природного деревостану "Залізної води" є букові дерева. На території парку ростуть також сосни, модрини, дуби, берези, кілька видів кущів у підліску. Посеред масиву зелені зберігся старий яблуневий сад, який, можливо, є залишком давнього приміського Снопкова.
За характеристикою Тетяни Максим’юк, у проекті авторства Арнольда Рьорінґа (Röhring) "неповторним було вирішення парку з обхідною прогулянковою алеєю, на яку нанизується тематична зміна одних рослинних угрупувань-гаїв іншими, наприклад, спочатку куртина чорної сосни при вході, потім модриновий гай, а далі березовий та знаменита бучина на північних схилах" (Архітектура Львова, 2008, 511).
Загальна площа міського парку "Залізна вода" на сьогодні становить 19,5 га.
Пов'язані місця
Персоналії
Камінський (Kamiński) —
власник ставка.
Франц Краттер (Franz Kraеtter) — керівник театральної трупи.
Іван Крип'якевич — історик.
Тетяна Максим’юк — ландшафтна архітекторка, історикиня
архітектури.
Ґабріель Нарутович (Gabriel Narutowicz) — президент
Польщі.
Арнольд Рьорінґ (Arnold Röhring) — ландшафтний
архітектор, проектант парків.
Францішек Яворський (Franciszek Jaworski) — історик.
Джерела
- Архітектура Львова: Час і стилі ХІІІ – ХХІ ст., ред. Ю. Бірюльов (Львів: Центр Європи, 2008).
- Крип'якевич Іван, Історичні проходи по Львові (Львів: Каменяр, 1991).
- Степанів Олена, Сучасний Львів: Путівник (Львів: Фенікс, 1992).
- Jaworski Franciszek, Lwόw stary i wczorajszy (szkice i opowiadania): Z ilustracyami. Wydanie drugie poprawione (Lwów, 1911).
- Orłowicz Mieczysław, Ilustrowany przewodnik po Lwowie: Ze 102 ilustracjami i planem miasta. Wydanie drugie rozszerzone (Lwów – Warszawa: Książnica-Atlas, 1925).
- Stankiewicz Zygmunt, "Ogrody i plantacje miejskie", Lwów dawny i dzisiejszy: Praca zbiorowa pod redakcją Bohdana Janusza (Lwów, 1928), 62–71.
Літературна редакторка — Ольга Михайлович