Просп. Чорновола – пам'ятник жертвам львівського ґетта

1988 року львівський облвиконком ухвалив "План спорудження пам'ятних знаків та художньо-меморіальних дошок у Львівській області у 1988-1990 рр." (№ 157, 25 квітня). Згідно нього, зокрема, передбачалося встановлення меморіалів жертвам нацистів, однак зведення окремого пам'ятника загиблим у львівському ґетті спершу не передбачалося (ДАЛО Р-221/3/701). У плані реалізації "комплексної програми 'Культура'" також передбачалося спорудження пам'ятників "Жертвам фашизму". Однак насамперед йшлося про жертв з числа вояків Радянської армії. (ДАЛО, П-3/62/839).

Тим часом, Товариство єврейської культури ім. Шолом-Алейхема у Львові звернулося до влади з ідеєю встановити пам'ятник загиблим у ґетто. Ідея пасувала до процесу "проведення в маси ідей пролетарського, соціалістичного інтернаціоналізму і радянського патріотизму, боротьби з проявами буржуазного націоналізму, національної обмеженості і егоїзму, шовінізму..." (ДАЛО П-3/62/594).

Міськвиконком включив його до списку запланованих монументів "Жертвам фашизму" та виділив місце для меморіалу на околиці міста, в кінці вулиці Пелехатого (тепер Єрошенка) —  за Новим єврейським цвинтарем. Товариство ім. Шолом-Алейхема наполягало змінити локацію: "Це місце видавалося вкрай невдалим, бо розташовувалося за межами колишнього ґетта і не відповідало історичним реаліям. Після довгих перемовин вдалося переконати у цьому місцеву владу. Було виділено площадку — в районі трагічно відомої "брами смерті" по вулиці 700-річчя Львова — саме там, де відбулася трагедія (тепер проспект Чорновола, у цьому місці відразу за залізничним мостом був головний вхід до ґетто — прим. автора)" (Пархомовский, "По долгу живих", Шофар, №15, 1992, 5).

Спорудження цього пам'ятника, а також пам'ятників розстріляним польським професорам на вулиці Суворова (тепер Сахарова), радянським військовим у Лисиничівському лісі, загиблим у нацистських концтаборах на Цитаделі мало відбуватися на конкурсній основі. (ДАЛО  П-3/62/593:112; 122)

У межах конкурсу, у різні роки затвердили чотири монументи, у тому числі — проект пам'яті загиблих у Львівському ґетті. Конкурс супроводжували бурхливі дискусії (ДАЛО П-3/62/593:48).

Авторкою запропонованого проекту була колишня львів'янка, мешканка Єрусалиму, скульпторка Луїза Штеренштейн, вона розробила його разом зі своїм сином Юлієм Шмуклером (Yoel Schmukler). Площу навколо пам'ятника запроектував архітектор Василь Пліхівський.

Джерела фінансування:

Проект пам'ятника був коштовним, вартість постійно зростала внаслідок інфляції на початку 1990-х років. Затверджений бюджет проекту складав спершу біля 100 тисяч карбованців, а до кінця реалізації — збільшився майже в шість разів. Загальна сума складалася здебільшого з приватних пожертв, точну суму яких складно встановити.

Спершу для реалізації проекту місцева влада виділила 10 тисяч карбованців, а єврейська громада Львова зібрала ще 20 тисяч. Таким чином зібрали близько третини вартості (Павлов, "Жертвам еврейского гетто", Вечірній Львів, №33, 1992, 4; "Увековечить память жертв гетто", Шофар, №9, 1990, 9). Товариство ім. Шолом-Алейхема звернулося за допомогою до заступника голови Львівської Обласної Ради народних депутатів Миколи Гориня. Він підписав лист до керівників місцевих підприємств і організацій з проханням надати фінансову допомогу у спорудженні пам'ятника. На прохання відгукнулося багато трудових колективів.

У серпні 1991 року уродженець Львова, ізраїльський бізнесмен Саул Лільєн (Saul Lilien), зробив вагомий внесок у будівництво пам'ятника, близько третини тодішньої собівартості проекту. Після публікації статті про трагедію Львівського ґетта у нью-йоркській газеті "Новое русское слово", у Бостоні створили комітет зі збору коштів на будівництво пам'ятника. Комітет очолив Семен Заславський. За два місяці комітет зібрав і передав до Львова вагому суму (Пархомовский, "По долгу живих", Шофар, №15, 1992, 5). Далі кошти доповнили з обласного бюджету, за сприяння Степана Давимуки — представника Президента у Львівській області (Павлов, "Жертвам еврейского гетто", Вечірній Львів, №33, 1992, 4). Загальний бюджет проекту склав понад 500 тисяч карбованців.

Будівництво:

Проект пам'ятника затвердила міська Художня рада. З огляду на його масштабність, була створена окрема дирекція з будівництва монументу, її очолив Леон Пляґер. Архітектор Василь Пліхівський здійснив проектування ділянки під монумент.

Міське будівельне управління "Укрпобутпромбудмонтаж" спорудило огорожу майданчика, згодом заклали фундаменти. Сам пам'ятник виготовили у Дорожньому ремонтно-будівельному управлінні ("ДРБУ-5").

Скульпторка Луїза Штеренштейн спільно з чеканниками Мироном Бугаєм, Борисом Вовком, Ігорем Кушликом, Юрієм Сікачевським та Віктором Чижиковим впродовж серпня змонтували мідну фігуру. Одночасно тривала робота з благоустрою та дендрології місця.

23 серпня 1992 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника.

Подальший вплив:

Із 1992-1993 навчального року на історичному факультеті Львівського університету введено курс з історії та культури єврейського народу з особливою увагою до історії єврейства Галичини та України, що означало кінець понад п'ятдесятирічній забороні "науки про єврейство".

Улітку 1992 року в Науковій бібліотеці Львівського університету організовано виставку "Розстріляна культура", присвячену Єврейському антифашистському комітету і творчості його членів — діячів літератури і науки, жертв сталінської антисемітської політики.