Робота, що (не) рятує

ID: 204
Нацистська воєнна економіка широко використовувала примусову працю євреїв, котра деякий час давала ілюзію порятунку. Випадки виживання були поодинокими і допомога була ключовою.

Нацистська воєнна економіка широко використовувала примусову, рабську працю євреїв. Протягом деякого часу робоче посвідчення могло врятувати від розстрілу чи депортації до таборів смерті. Відомі випадки, коли євреям вдавалось пережити Голокост завдяки допомозі їх співробітників або керівників підприємств примусової праці. 

Так, наприклад, Володимир Качмарський, у травні 1942 року покинув службу в українській допоміжній поліції і зайняв посаду технічного директора взуттєвої фабрики "Солід" (розміщувалась на вулиці Трибунальскій, 16, Trybunalska, сьогодні вулиця Шевська). Підприємство виконувало німецькі військові замовлення, але неофіційно перебувало у віданні Української греко-католицької церкви. Качмарський допоміг врятуватись знайомим євреям — родині Фінків (Абрагаму, Фейзі та Анні), котрих спочатку взяв на роботу, а після ліквідації гетто переховував у підвалах підприємства. Діяч Польської соціалістичної партії Генрик Куронь (Henryk Kuroń) в часі війни працював технологом на німецькій фабриці ламп по вул. Жуліньскєго (Żulińskiego, сучасна вул. Філатова). Він допоміг у порятунку своєї єврейської співробітниці Сабіни Рапп (Sabina Rapp) — передавав їй ліки та харчі, роздобув для неї фальшиві документи та знайшов місце схову після ліквідації гетто.

Водночас, із розгортанням нацистської Операції "Райнхард", спрямованої на тотальне винищення євреїв у Генеральному Губернаторстві, статус працівника німецького підприємства більше не захищав від убивства і випадки порятунку були радше винятковими. Відомий письменник-фантаст Станіслав Лем (Stanisław Lem) (1921–2006) під час війни працював механіком та зварником у гаражах німецької компанії Rohstofferfassung по вул. Gródecka Boczna (сьогодні Коротка). Фірма займалася відновленням металів із пошкодженої військової техніки. Завдяки фальшивим "арійським" документам, йому вдалось уникнути арешту та примусового переселення до Львівського гетто. Однак доля інших євреїв-працівників підприємства склалась трагічно:

Фірма знаходилася на бічній Городоцької — добре розташована, бо поруч були казарми Люфтваффе. Німецький вартовий ходив по тротуару, аж під наш гараж. Ніхто не міг туди влізти, особливо українська поліція, тобто так звані чорні — в певному розумінні, ми перебували під прикриттям німців. (...) В канцелярії нагорі працювали євреї; властиво не робили нічого, тільки платили, щоб отримати аусвайси [перепустки]. Ситуація, протилежна до нормальної: не фірма платила їм, тільки вони фірмі. Закінчилося це все погано: всіх євреїв забрали. Здається, німецький власник фірми, Зиґфрид Кремін (Zigfried Kremin), намагався їх рятувати, як Шиндлер, виправдовуючи це економічними потребами, але [Отто фон] Вехтер сказав йому — не сам Вехтер, звичайно, тільки якийсь урядник від влади Дистрикту Галичина, це був окремий підрозділ Генерал-губернаторства — що політика важливіша за економіку, Politik geht vor der Wirtschaft — і немає жодної розмови. [...] Працювали ми в жахливих умовах: взимку в неопалюваному цеху з величезною бетонною підлогою. До автомобільних картерів ми наливали використане мастило, підпалювали його, щоб було трішки тепліше.

Станіслав Лем походив із асимільованої єврейсько-польської сім'ї (родинне помешкання Лемів знаходилось на вул. Браєровській, 8 — сьогодні вул. Богдана Лепкого). У 1945 році він разом з батьками виїхав до Кракова. Про пережите під час війни він згадував і писав вкрай мало. Водночас дослідники його творчості вважають, що у багатьох футуристичних літературних сюжетах автор зашифрував свій глибоко травматичний досвід періоду нацистської окупації у Львові.


Місця

Опис

Вул. Шевська, 16 – готель "Леополіс" (колишня кам'яниця Крохмалевичівська)

Детальніше про місце
Опис

вул. Жулінського, 11а - Фабрика ламп

Опис

вул. Коротка - склади німецької компанії Rohstofferfassung

Усі сюжети