Середньовічний Львів був оточений кількома рядами фортифікацій, стінами із вежами, баштами та бастеями. Ці укріплення були розібрані у 1772—1840-х рр., адже на той час вони стали неефективними через появу нових способів ведення бою та захисту. За ці роки ліквідовано й пізніші бастіонні укріплення, що оточували значно більшу територію довкола міста. З одного боку, це значна втрата для Львова, адже були знищені цінні зразки оборонної архітектури XIV–XVIII ст. З іншого боку, на той час порівняно з більшістю міст Львів мав значно кращі можливості для територіального розвитку. Його середмістя втратило замкнений характер, а на території передмість із фактично сільською за характером забудовою почали з'являтися нові вулиці, громадські та житлові будинки, публічні променади, сади та парки.

Львів не був центром індустрії, але як столиця Галичини він приваблював населення з навколишніх сіл і містечок. Через це протягом ХІХ ст. місто постійно розширювалося, а територія довкола його центру все більше ущільнювалася та зростала у поверховості. У цей час одним із найбільших викликів для Львова стала потреба влаштування великої кількості недорогого житла. Значною мірою міське будівництво у ІІ пол. ХІХ ст. було спрямоване саме на вирішення цієї проблеми.

Як і в більшості європейських міст, основним видом споруджуваних будинків стали т. зв. "чиншові" (прибуткові) кам'яниці. Ці багатоквартирні будинки зводили переважно за типовими проектами, окремі квартири чи кімнати здавали в оренду. Цілі вулиці таких будинків виростали на ділянках колишніх палаців, вілл, монастирських садів у різних частинах Львова.

Брак фахових спеціалістів та регулювання у галузі будівництва стали головними причинами невпорядкованого, нерідко хаотичного будівництва, наслідки якого відчуваються особливо гостро сьогодні. Міська влада не була готовою до стрімкого зростання міста у ІІ пол. ХІХ ст., причому і з адміністративної, і з технічної точок зору. Нові вулиці в цей час прокладали без розуміння "загальної картини" розбудови міста. Задіяні до проектування інженери часто не мали освіти у сфері планування міст (Mączyński, 1908; Drexler, 1912). Ґрунтові ділянки забудовували максимально (за нормами будівельного статуту 1885 р. лише 13 % ділянки могли залишатися вільними від забудови, проте в разі влаштування спільного подвір'я для кількох будинків цей відсоток міг бути ще нижчим). Це спричинило появу тісних кварталів рядової забудови із незручним плануванням, із невеликими, а отже, недостатньо освітленими й переважно вологими подвір'ями, незручною формою кімнат. Враховуючи те, що в 1870–1880-х рр. — у перший період т.зв. будівельного "буму" — ще не було електрики чи централізованих систем водопостачання і каналізації, значна кількість житлових будинків потребувала модернізації вже у другій половині 1890-х рр.

Пов'язані цитати

"Єдиною думкою проектантів є вирвати якнайбільші доходи від ділянок і будинків при мінімальних вкладеннях. Міста будують спекулянти, кожен на своєму кавалку, не переймаючись загальними потребами"