...
viev 1497 Share

Сецесійний ансамбль вулиці Богомольця

Концепція вулиці 1903 року

Ольга Заречнюк

Для розробки проекту нової вулиці Клементина Вітославська, власниця вілли, запросила одного з провідних львівських архітекторів — Івана Левинського (1851–1918).

Іван Левинський значною мірою вплинув на творення архітектурного обличчя Львова на зламі ХІХ і ХХ століть. Левинський, власник будівельної фірми, керував спорудженням багатьох важливих громадських будівель міста — Оперного театру, не збереженого до сьогодні пасажу Міколяша, готелю "Жорж". Як архітектор він спроектував велику кількість переважно житлових кам'яниць. Як професор, викладач цивільного будівництва Вищої політехнічної школи він мав вагомий вплив на ціле покоління архітекторів, більшість з яких відбували практику в його архітектурному бюро.

Однією з найвидатніших робіт Левинського є проектування та забудова Кастелівки у 1880–1890-х рр. спільно з Юліаном Захарієвичем (Zachariewicz), його вчителем та першим ректором політехніки. Архітектори мали на меті створити комфортне для людини середовище, в якому б поєднувалися переваги життя у місті та поза ним. Противники "штампованих" прибуткових будинків та загалом рядової забудови, вони намагалися максимально їх уникнути. Відтак Кастелівка — територія, обмежена сучасними вулицями Генерала Чупринки, Сахарова, Горбачевського й Бандери — стала елітним житловим районом із мальовничими віллами та великою кількістю озеленення. Таке вирішення резонувало з сучасними архітектурними тенденціями, було співзвучним з ідеями міста-саду британця Ебенезера Говарда (Ebenezer Howard), ідеями австрійського архітектора і теоретика урбанізму Камілло Зітте (Camillo Sitte).


Початковий ситуаційний план Кастелівки (1889 р.)
Початковий ситуаційний план Кастелівки (1889 р.)

Іван Левинський продовжував впроваджувати аналогічні, хоч і менші за масштабами проекти й надалі. Одним із них стала вул. Асника. У цьому конкретному випадку метою Левинського було створити якомога комфортніше середовище для життя практично в центрі міста. Вже на початку ХХ ст. тут зосереджувався активний транспортний, в т.ч. трамвайний, та пішохідний рух. Розташована довкола рядова забудова була тісною і багатоповерховою. Тож Левинський передбачив посередині проектованої вулиці сквер, подбав про максимально зручне розпланування квартир та комунікаційних просторів будинків — сіней, сходових кліток та внутрішніх подвір'їв. Однак міська влада не підтримала цей проект і заборонила його реалізацію у кін. 1903 р. Були виставлені умови: відмовитися від скверу, вулицю прокласти паралельно до вул. Пекарської та розширити її на метр (ДАЛО 2/1/121:113-114). Проте згодом, завдяки апеляціям власниці, яка наголошувала, що спроектована вулиця зі сквером краща з естетичних, практичних і гігієнічних міркувань порівняно з тою, що її вимагав магістрат, а також завдяки тому, що на захист проекту виступив сам Левинський, вулицю вдалося реалізувати в її первісному задумі.

 

Вулиця Богомольця у 1908 р. щойно після завершення будівництва. Фото за: Architekt, №9, 1908
Вулиця Богомольця у 1908 р. щойно після завершення будівництва. Фото за: Architekt, №9, 1908

Спочатку тривали роботи із розрівнювання рельєфу ділянки. Згідно з поздовжнім розрізом по рельєфу, де мала пройти вулиця, що його виконав Іван Левинський, територія піднімалася від вул. Франка у східному напрямку, при цьому позаду вілли — досить стрімко, а потім різко спадала на 3 м до рівня вул. Кльоновича. Цей рельєф — слід існування тут бастіону — було розрівняно, а будинки — розібрано. Вулицю забудували, почавши від будинків №9-11, а останнім був №2. Дозвіл на заселення останнього був наданий у жовтні 1908 р. Серед львів'ян сквер, розміщений посеред вулиці, став традиційно називатися "рондо".


 

Поздовжній розріз по рельєфі де за проектом мала пройти нова вулиця (1903 р.)
Поздовжній розріз по рельєфі де за проектом мала пройти нова вулиця (1903 р.)

Ситуаційна схема прокладення вулиці (1903 р.)
Ситуаційна схема прокладення вулиці (1903 р.)


Після успішної реалізації вулиці Асника, Іван Левинський розробляв і інші такі проекти. Серед них — вул. Домагалічів (Академіка Павлова), вул. Глинянська, 8–10а (Донцова). На другій постав комплекс, дещо подібний до комплексу на Богомольця. Він складався з чотирьох будинків, згрупованих довкола спільного подвір'я, відмежованого від вулиці мальовничою огорожею з брамою і двома хвіртками. Подвір'я за вирішенням подібне на курдонери (фр. сour d'honneur) — просторі церемоніальні двори перед головними входами до палаців XVI–XVIII ст. (наприклад, відомий палац у Версалі).

 Інші архітектори у Львові теж намагалися відійти від прокладання типових прямих вулиць і додати більшого озеленення у міський простір. Зокрема можна відзначити вул. Марії Конопницької, спроектовану архітекторами Фердинандом Касслером, Юзефом Авіном та Станіславом Ольшевським. За проектом, тут з обох боків мало розміститися по вісім кам'яниць. Чотири центральні з кожного боку мали відступати на кілька метрів у глибину, утворюючи в такий спосіб більше простору для озеленення. Однак через початок Першої світової війни проект не було закінчено — його реалізували лише на половину.

Такий підхід залишився актуальним і в міжвоєнний час. Автор проекту регуляції Львова — інженер Іґнатій Дрекслер, один із перших урбаністів Галичини — пропонував схожий дизайн для нових вулиць Львова (Odbudowanie wsi i miast, 1921, 181–184 ). Крім цього, такі ж ідеї використовувалися у різних проектах, спрямованих на покращення щільно забудованого і відтак нездорового міського середовища. Нові будинки, часто у стилі функціоналізму, тепер споруджували з відступом від червоної лінії, влаштовуючи перед фасадами палісадники. Також відмовилися від будівництва офіцин, покращивши цим ситуацію із освітленням і провітрюванням приміщень. Замість будівництва багатоквартирних будинків почастішала практика спорудження вілл і особняків, що стали доступними більшій кількості населення міста.