Людвiк Тирович

Людвік Тирович (старший) (Ludwik Tyrowicz) (28.09.1861 р., м. Острог на Волині – 8.01.1930 р., Львів) – скульптор, майстер декоративного різьблення, архітектор малих форм.

Людвiк Тирович походив із вірмен. Першими з цього роду у Львові оселилися батьки майбутнього скульптора, які після поразки польського антиросійського повстання 1863 р. покинули м. Острог та оселилися в Галичині, що входила тоді до складу Австрійської імперії.

З молодості цікавився різьбленням скульптури. В 1881–1886 рр. майбутній скульптор навчався у львівській школі художнього промислу на відділенні моделювання та сницарства у відомих педагогів Тадеуша Вишневецького та Юліуша Белтовського (Juliusz Bełtowski). Після закінчення школи як майстер з різьблення по каменю (каменярський челядник) працював в Австрії при оздобленні Міського театру (Burgtheater), будинку парламенту в Будапешті, королівського палацу на узгір'ї Калемегдану в Сербії тощо.

Бл. 1890 р., одружившись із Юзефою Іжикевич з Перемишля, оселився у Львові. Того ж року разом із львівським арх. Якубом Балабаном (Jakób Bałaban) заснував у Львові скульптурно-будівельну фірму, що була розташована поблизу Личаківського цвинтаря на розі вул. Пекарської, 95 та вул. Св. Павла (тепер Шимзерів), 6-8 поруч із майстернями родини відомих львівських скульп. Шимзерів. Тут були споруджені приміщення під майстерні та житлові будинки. У цих будинках до 1939 р. мешкали сини скульптора Мар'ян та Людвік.

У 1891 р. була відкрита друга майстерня фірми на вул. Зиблікевича, 11 (тепер І. Франка, 41). Фірма Тировича-Балабана спеціалізувалася на оздобленні фасадів та інтер'єрів будинків, реставраційних та облицювальних роботах, будівництві приватних і громадських споруд, а також на виготовленні пам'ятників та надгробків, насамперед для Личаківського цвинтаря. При наявності замовлень фірма працювала також для Янівського цвинтаря та кладовищ за межами міста. В 1901 р. Людвік Тирович викупив частку Якуба Балабана і став єдиним власником фірми. А 1904 р., отримавши спадок після своєї тітки Юстини Камінської – власниці великих земельних ділянок на Софіївці, розширив площі свого закладу і розпочав закуповувати та використовувати гранітні та мармурові плити для оздоблення споруд.

Серед важливих об’єктів Львова, в оздобленні яких брала участь фірма Тировича, були Великий міський театр (тепер – Театр опери та балету ім. С. Крушельницької), Головний залізничний вокзал, пам'ятник Адаму Міцкевичу (Adam Mickiewicz), будинок Промислового музею тощо. Фірма також брала участь в реставрації мармуру та алебастру каплиці Боїмів при Латинській катедрі у Львові.

У майстернях Людвіка Тировича проходили практику різьбярства та працювали в різні часи львівські скульп. Войцех Бжега, Казимир Клакович, Яніна Райхерт-Тот (Janina Reichert-Toth), Стефан Кубинський, Сергій Литвиненко, Станіслав Ришард Пліхаль, Зиґмунт Курчинський (Zygmunt Kurczyński) та інші.

Людвік Тирович помер у Львові 1930 р., і був похований у родинному склепі на полі №9 Личаківського кладовища.

Залишив по собі чотирьох синів. Старший син Тадеуш Тирович, за освітою інженер, випускник Львівської політехніки, після смерті батька в 1930 р. очолив фірму. Середній, Станіслав (бл. 1886 р. – 24.04.1939 р.), був архітектором, професором та живописцем-аматором, а з молодших близнюків – Мар'ян (1901–1990) став письменником та істориком, а Людвік (1901–1958) – відомим львівським художником-графіком. При Тадеушу Тировичу фірма переважно виконувала будівельні облицювальні роботи каменем. У 1932–1933 рр. та у 1939 р. він розширив площі майстерень на вул. Пекарській за рахунок спорудження нових будинків під майстерні. У вересні 1939 р. фірма припинила своє існування і разом із приміщеннями сусідньої каменярської фірми родини Пер'є (вул. Пекарська, 87 та Пекарська, 97) була перетворена на кооператив ім. Червоної Армії, який виробляв різну мармурову галантерею. Після початку німецької окупації Львова в липні 1941 р. майстерні перейшли до німецького будівельного відомства та працювали на потреби Вермахту, а Тадеуш Тирович опинився в таборі для офіцерів в Німеччині. Помер у 1978 р., ймовірно, в Польщі.