Яніна Райхерт-Тот ID: 324

Яніна Райхерт-Тот ID: 324

1895–1986

Скульпторка

Яніна Райхерт-Тот (Janina Reichert-Toth) народилася 22 червня 1895 року в Старому Самборі у сім'ї судового радника Йозефа Райхерта (Josef/Józef Reichert), нащадка австрійських колоністів. Мати Антоніна походила з роду Кілярських (Antonina Kilarska).

У 1903 році її родина переїхала до Львова, де майбутня мисткиня почала навчатися в приватній жіночій гімназії імені Юліуша Словацького. З раннього віку вона цікавилася малюванням та рукоділлям, особливо роботою з глиною та пластиліном. Мати Яніни та трьох її сестер, померла після довгої хвороби влітку 1914 року у віці 48 років, що вплинуло на дівчат та дужче зблизило їх одна з одною.  

З вибухом Першої світової війни Яніна з сестрами Елеонорою, Марією та Феліцією покинули Львів і опинилися в еміграції — в Брні в Моравії. Там вона отримала атестат зрілості у липні 1915 року. Разом з атестатом Яніна Райхерт отримала право вчителювання у публічних народних школах польською та українською мовами, а також навчати рукоділлю. 

Після повернення до Львова восени 1915 року Яніна Райхерт почала навчатися в Державній промисловій школі (Państwowa Szkoła Przemysłowa) на факультеті декоративної скульптури. Практику влітку 1917 року відбувала у майстерні відомого львівського каменяра Людвіка Тировича (Ludwik Tyrowicz). У 1918 році стала однією з перших жінок-студенток Академії мистецтв імені Яна Матейка (Akademia Sztuk Pięknych im. Jana Matejki) в Кракові, навчаючись у майстерні Константи Лящка (Konstanty Laszczka). 

У 1921 році, повернувшись до Львова, Яніна Райхерт облаштувала власну студію у родинній кам'яниці на вулиці Курковій, 25 (Kurkowa, тепер Лисенка) та викладала малюнок у жіночій гімназії сестер-назаретянок. Працювала в Державній жіночій професійній школі (Państwowa Żeńska Szkoła Zawodowa) та Вищій школі домашнього господарства для жінок (Wyższa Szkoła Gospodarstwa Domowego) на Снопкові. 

Водночас молода мисткиня продовжувала творити переважно скульптури — оголені тіла, портрети та об'єкти на релігійну тематику.  

У 1920–1926 роках вона створила серію скульптурних робіт під назвою "Маски" на фасаді Механічного факультету Львівської політехніки.

Яніна Райхерт стала учасницею об'єднань: Спілки польських мисткинь (Związek Artystek Polskich) та Спілки десяти митців (Związek Dziesięciu Plastyków). Вона виставляла свої роботи на виставках цих спілок, Весняному та Літньому салонах у Львові, але без особливого відгуку. У 1926 році Яніна здійснила подорож до Італії, де познайомилася з роботами Мікеланджело. 

Поворотним моментом у її творчості стала участь у виставці Товариства шанувальників красних мистецтв у Промисловому музеї у Львові 1927 року, де Райхерт представила двадцять дві роботи. У виставці брала участь плеяда відомих та шанованих митців — Іван Труш, Антоні Бартковський (Antoni Bartkowski), Леон Вичулковський (Leon Wyczułkowski), архітектор Юзеф Авін (Józef Awin). Яніна Райхерт була однією з небагатьох жінок, які займалися монументальною скульптурою на той час, що викликало певну сенсацію. Її роботи отримали високу оцінку найвідоміших львівських критиків — Артура Шрьодера (Artur Schroeder), Артура Лаутербаха (Artur Lauterbach), Владислава Козіцького (Władysław Kozicki) та були позитивно оцінені іншими митцями. Можливо найбільше зацікавлення викликала гіпсова фігура Авіатора (Lotnik). Здобутий успіх, несподіваний для самої авторки, вплинув на досягнення фінансової незалежності та нових замовлень, зокрема надгробків та сакральних об'єктів. 

Першим з її значних проєктів були фігури головного вівтаря костелу Святої Марії Маґдалени у Львові — вони досі добре збережені і відреставровані. У 1931–1935 роках Яніна Райхерт також створила скульптури для костелу Святої Єлизавети, а також вівтарі в Полянці біля Кросна та в Тернополі. 

Поміж тим вона працювала над проєктами пам'ятників, зокрема Юліушу Словацькому, який мав постати перед Міським театром (остаточно нереалізований), Юзефу Пілсудському (згідно з однією з версій, пам'ятник мав постати на місці тодішньої ІІ-ої гімназії, тепер ліцей №8), Марії Конопницькій, а також над монументальними портретами, барельєфами та медальйонами. 

У 1930 році Львівська міська рада виділила скульпторці безкоштовно майстерню на площі Галицькій, 10, на першому поверсі палацу Бесядецьких з великим вікном на торгову площу. Ательє у родинній камʼяниці на Курковій давно вже не відповідало обʼємам та масштабам її робіт. Того ж року Яніна Райхерт взяла участь у престижній виставці у варшавській Захенті (Zachęta), а 1932–33-го виконувала великий монумент Загиблим у Бережанах. 

1935 рік став визначальним у її кар'єрі — роботи мисткині були виставлені на Загальній міжнародній виставці у Брюсселі (Exposition Universelle et Internationale de Bruxelles). Поряд з іншими працями була представлена відлита у бронзі фігура Авіатора (тепер в колекції Львівської національної галереї мистецтв), фото якої було розміщено також у каталозі виставки. 

У 1936 році Яніна Райхерт вийшла заміж за офіцера австрійського і польського війська, який згодом обрав нову професію скульптора — Фридерика Тота. Після шлюбу перенесла майстерню у нову власну віллу на вулиці Одровонжів, 4 (Odrowążów, нині вулиця Літня, бічна Стрийської; після 1946 року цю майстерню займав Євген Дзиндра). 

У 1938-му Райхерт-Тот створила монументальну постать Орача (Oracz) для памʼятника Марії Конопницької у Стрийському парку, яка мала бути відлита у бронзі варшавськими майстрами до жовтня 1939 року, втім, через початок Другої світової війни скульптуру не закінчили. 

Після 1939 року разом з чоловіком скульпторка стала членкою Львівського відділення Спілки радянських художників України. Фридерик Тот певний час навіть керував секцією скульптури. Подружжя брало участь у виставках, зокрема у експозиції Мистецтва Західної України у Москві у 1940–41 роках, а "Голова дівчини" Яніни Райхерт-Тот була закуплена до колекції Музею західноєвропейського мистецтва, де проходила виставка. Вони теж стали працівниками новоствореної кераміко-скульптурної фабрики та створювали скульптури для пропагандистських цілей, зокрема бюсти Леніна, памʼятники Пушкіну і Тараса Шевченку, розмаїті фігури спортсменів в дусі соцреалізму.  

Під час німецької окупації Яніна з чоловіком були виселені з власного будинку, причому частина їхнього доробку була знищена, проте Тоти залишилися у Львові.

Після повернення радянського війська і влади у 1944 році вони знову включилися у мистецькі структури і знову пробували достосуватися до нових умов — приймали державні замовлення і брали участь у спілчанських виставках.  

У червні 1946 року Яніна Райхерт-Тот і Фридерик Тот усе ж переїхали до Кракова. Їм вдалося також вивезти зі Львова значну частину свого творчого доробку та майна. Згодом вони відновили свою творчу діяльність. Особливо вагомим стало їхнє завдання з відновлення вівтаря Успіння Пресвятої Богородиці (вівтар Віта Ствоша) у Марійському костелі, який було перевезено після війни на своє місце з Нюрнберґа до Кракова. Скульпторка також брала участь у відновленні памʼятника Міцкевичу на краківському Ринку, а пізніше надалі виконувала великі замовлення для костелів у різних містах і містечках, зокрема у Ченстохові, створювала проєкти памʼятників та працювала над малими формами, однак вона ніколи вповні не віднайшлася у краківському середовищі. Після Другої світової війни Яніна Райхерт-Тот не повернулася до праці над монументальною скульптурою в такому об'ємі, як у довоєнному Львові. 

Померла 7 березня 1986 року в Кракові. Похована на Сальваторському цвинтарі.

Люди

Джерела