Луїза Штеренштейн

Скульпторка, педагогиня та авторка пам'ятника жертвам Львівського ґетта.

Луїза Штеренштейн народилась 28 червня 1926 року в місті Ямпіль Вінницької області, у сім'ї фотографа та викладачки англійської мови. Батько Луїзи ― Йосип Штеренштейн у 1928 році заарештований та звинувачений у шпигунстві. Через рік засуджений і на 3 роки позбавлений права проживати у прикордонній зоні. Відтоді і до 1933 року сім'я Штеренштейн мешкала у місті Ізюм Харківської області. Із 1933 до 1941 років Штеренштейни проживали у Кременчуці та Полтаві. У 1941 році Луїзу разом з матір'ю евакуювали на Урал. Впродовж Другої світової війни проживали на території Марійської АРСР. 

У 1945 році вступила на факультет монументальної і декоративної скульптури Московського інституту прикладного і декоративного мистецтва. Закінчила у 1951 році під керівництвом Катерини Бєлашової.

Після навчання направлена на роботу до Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва. До створеного у 1946 році Інституту у повоєнний період часто відправляли спеціалістів та спеціалісток з інших мистецьких осередків СРСР (здебільшого з Москви та Києва). У такий спосіб інтегровані митці та мисткині мали б посилити соцреалістичний канон у локальному мистецькому середовищі та "розірвати" зв'язок з модернізмом.

Луїза Штеренштейн провадила активну педагогічну практику: розробляла практичні курси для студентства та керувала дипломними роботами випускників інституту, які згодом стали відомими скульпторами. Серед них Володимир Бойко (співавтор меморіалу радянським військовим "Марсове поле" у Львові) та Володимир Бець (автор численних монументальних творів, у тому числі меморіальних комплексів на Тернопільщині).

Окрім викладацької справи, Штеренштейн займалась науковою діяльністю. Фокусом її теоретичних досліджень була скульптура другої половини ХХ століття у Західній Україні. У 1968 році захистила дисертацію на тему "Надгробний пам'ятник Ярославу Галану" та отримала посаду професорки кафедри скульптури.

У 1956 році стала членкинею Спілки художників УРСР. У радянській системі мистецтв спілчани та спілчанки, як правило, перебували в особливих умовах, приміром, отримували приміщення для майстерень або матеріальну допомогу. Привілеї інструменталізували контроль над творчістю членів Спілки та зобов'язували виконувати низку ідеологічних справ: брати участь в ідейно-тематичних виставках, займатись пропагандистською роботою серед студентства, узгоджувати творчі роботи та виконувати замовлення партійного керівництва.

Луїза Штеренштейн розробляла, здебільшого, проекти меморіальних комплексів, присвячених подіям Другої світової війни у Львові, Чернівецькій та Хмельницькій областях, створювала надгробну пластику та тиражну скульптуру на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці. 

Активна творча та ідеологічна робота спричинили до того, що вона стала однією з небагатьох жінок, що посіла чільне місце не лише в Інституті, але й у мистецькому середовищі Львова 1950-1980-х років.

Роботи скульпторки зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв, на Личаківському кладовищі та приватних колекціях.

На початку 1980-х здоров'я Штеренштейн погіршилося через хронічне захворювання, що спричинило конфліктну ситуацію між нею та керівництвом Інституту. У 1983 році її звільнили з Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва. У 1990 році емігрувала до Ізраїлю.

У Львові за проектом Луїзи Штеренштейн та її сина Юліана Шмуклера (у співпраці з архітектором Василем Пліхівським) встановили у 1992 році пам'ятник жертвам Львівського ґетто. Макет пам'ятника зберігається у Національному меморіалі "Яд Вашем" в Ізраїлі. Того ж року скульпторка отримала Державну премію Ізраїлю імені Йосифа Носіковського за внесок до ізраїльської культури. У місті Кір'ят-Моцкін в Ізраїлі скульпторка створила пам'ятник п'ятьом солдатам-євреям, учасникам боротьби з нацистами (Мисько, Вісник Львівської національної академії мистецтв, 2013, №13, 468). 

Померла у 2015 році в Єрусалимі.