Кримінальна поліція

Організація

На території Генерал-губернаторства осередки Кріпо були сформовані у першій половині 1940 року на базі довоєнних слідчих відділів поліції Другої Речі Посполитої та відділів німецької кримінальної поліції. Разом з гестапо вони входили до складу Поліції Безпеки (Sicherheitspolizei) Генерал-губернаторства.

Із входженням Галичини як п'ятого дистрикту до складу Генерал-губернаторства в серпні 1941 року на ці терени поширились тамтешнє законодавство та система цивільних і поліційних органів влади. У Львові, столиці дистрикту, створили Дирекцію Кримінальної поліції (Sicherheitspolizei und S. D. Kriminaldirektion Lemberg), що спершу розмістилась разом з іншими поліційними органами на площі Смольки, 3 (сучасна площа Генерала Григоренка), а невдовзі переїхала в окреме приміщення на площі Галицькій, 15.

Дирекцію Кріпо у Львові, як і в інших дистриктах Генерал-губернаторства, формували дві дублюючі одна одну частини: "польська" (ненімецька) та "німецька". Кожна з них складалася з декількох комісаріатів (відділів), що спеціалізувались на певних типах кримінальних злочинів (вбивства, крадіжки, економічні злочини тощо). Німецьке Кріпо було нечисленним, його службовці по суті здійснювали керівництво над діяльністю відділів та нагляд за діяльністю своїх польських колег. Їм передавали кримінальні справи у яких фігурували особи німецького походження або порушувались "німецькі інтереси". Під "порушенням німецьких інтересів" ("діями спрямованими проти німецької справи відбудови краю") розумілися найрізноманітніші прояви поведінки та вчинки, що суперечили, або не вписувалися у рамки провадженої державної політики, таких як: порушення прямих розпоряджень німецьких властей чи чинення спротиву їх виконанню, допомога євреям (які мали статус державних злочинців), а також будь-які протиправні дії, що вчинялися на території німецьких інституцій або пошкоджували їхнє майно. Як і будь-яке нечітке поняття, "порушення німецьких інтересів" досить часто використовувалося зі спекулятивною метою, навіть у випадках, коли безпосередні німецькі інтереси не були порушені (ДАЛО Р.35/6/228:6). За подібні правопорушення передбачалася більш сувора кара ніж зазвичай — розстріл або тривалі терміни у концентраційних таборах (Majer, 2003, 497-498, 502).

Основні, повсякденні, завдання Кримінальної поліції в місті виконувало так зване "польське Кріпо". Його фактичним головою та одночасно заступником керівника Дирекції був зв'язковий офіцер, який координував діяльність польських і німецьких відділів. У Львові цю посаду протягом майже всього часу нацистської окупації (з листопада 1941 по липень 1944) займав капітан Ян Баліцький (Jan Balicki)  (Hempel, 1990, 126). 

Особовий склад

Кріпо на теренах Генерал-губернаторства зазвичай формувалася з  колишніх функціонерів місцевих відділів довоєнної польської поліції (Dziennik Rozporządzeń Generalnego Gubernatora dla okupowanych polskich obszarów. Kraków, 1939, nr.1, 16; "Rejestracja funkcionariuszy b. polskiej pol. kryminalnej", Gazeta Lwowska, 1941, nr. 19, 3). У Східній Галичині, більшість таких кадрів були знищені радянською владою у 1939-1941 роках. Тож основою особового складу тут стали поліцейські із західних дистриктів, здебільшого германізовані поляки з Сілезії. Набирали й добровольців. Зголошуватися могли особи віком від 21 до 35 років, зростом не менше 1,65 м, фізично придатні та без кримінального минулого. Кандидати мали подавати заявки до Кракова, пройти навчання у школі Польської Поліції у Новому Сончі. Ці набори, однак, не приносили очікуваного успіху (Gazeta Lwowska, 1941, Nr. 113, 5). Загалом кількість службовців Кріпо у Львові була невеликою, у серпні 1942 року вона становила усього 272 особи.

Повсякденна діяльність

Службовці кримінальної поліції розслідували кримінальні правопорушення від дрібних крадіжок до бандитських розбоїв. За умов розрухи воєнного часу найбільш затребуваним був так званий "бандитський" відділ (І комісаріат), що займався вбивствами, збройними нападами та грабежами. Він боровся з кримінальними угрупуваннями та окремими злочинцями. З огляду на доволі значне поширення зброї, оперативники Кріпо активно залучали уніформовану поліцію (передусім українську) у облавах та затриманнях, так як самі ходили у цивільному одязі. Окрім цього, працівники І комісаріату повинні були встановлювати обставини смерті усіх виявлених в місті підозрілих тіл, тож роботи для них протягом усього періоду окупації не бракувало.

Відділи що займалися розслідуванням крадіжок, мали іншу специфіку роботи. Їхня діяльність опиралась не на грубу силу, а передовсім на активне використання інформаторів та роботу "в полі" (як, наприклад, справа Кароля Леськова щодо кишенькових крадіжок). Для допомоги у розслідуваннях вони намагалися залучати і широкі кола громадськості — публікували оголошення у пресі з закликами повідомити інформацію про причетних до вуличних крадіжок та пограбувань або ж допомогти ідентифікувати невідомі тіла чи знайти зниклих безвісти.

Поряд із криміналом, службовці Кріпо розслідували шахрайство, зловживання службовим становищем, хабарництво — так звані "білокомірцеві злочини", а також порушення санітарних норм. Останнє, переважно, зводилося до розслідування випадків підозрілих смертей через недотримання нормативів з боку медичного персоналу, а також боротьби з поширенням венеричних хвороб.

До обов'язків Кримінальної поліції також входило ведення поліційного обліку населення та реєстрації новоприбулих до міста (Gazeta Lwowska, 1943, Nr. 282, 3; Gazeta Lwowska, 1943, Nr. 123, 3). Цим, а також розшуком підозрюваних і зниклих безвісти займався останній, шостий комісаріат Кріпо.

Роль у Шоа

Маючи у своєму віданні кримінальні справи проти місцевого арійського населення, Кримінальна поліція розслідувала правопорушення і з боку євреїв. Передусім йдеться про справи, у котрих одним з фігурантів був арієць, або ж де порушувались "німецькі інтереси".

Із жорсткішанням антиєврейського законодавства, до звичайних кримінальних злочинів (пограбувань, вбивств чи крадіжок) додалося "нелегальне проживання за межами єврейської дільниці" ("Обмеження побуту в Ген. Губернаторстві. Кара смерти для жидів поза дільницею", Львівські вісті. 1941, ч. 72, 3). Після осені 1942 року, коли євреїв остаточно вивели поза правове поле, саме це стало єдиним предметом проваджень Кримінальної поліції. До того ж, таке формулювання "злочину" використовувалося і після того, як єврейську дільницю ліквідували у 1943 році.

Саме через руки Кріпо проходила левова частка усіх євреїв, затриманих на арійському боці та арійців (поляків та українців), котрі їм допомагали. До дирекції поліції на площі Галицькій їх доставляли як органи поліції первинного рівня (УДП, Зондердінст, Шупо), так і цивільні. Оскільки євреї поза мешами гетто прирівнювалися до небезпечних державних злочинців на рівні з озброєними бандитами та членами протинімецького руху спротиву, то за їх спіймання передбачалась винагорода, що залежно від часу та обставин коливалася від 200 злотих у середині 1942 року до 1000 злотих (три середньомісячні зарплати) навесні 1944 року (ДАЛО Р-239/2/63:14).

 Службовці Кріпо могли і самостійно займатися пошуком укритих євреїв, користуючись даними від поліційних інформаторів, у тому числі і єврейських (Hempel, 1990, 178-179). При затриманні усі речі затриманого описувалися та вилучалися. Тож поліцейські  замість негайно допровадити їх до поліції могли грабувати й шантажувати жертв. Хоча затримані могли і заявити про це, що загрожувало поліцейському карним провадженням, тим не менше такий вид побічних заробітків став доволі поширеною практикою у середовищі службовців кріпо (YVA O.62/418:3-4).

Затриманих євреїв переводили до слідчої тюрми "на Лонцького" або до дирекції поліції. На відміну від їхніх укривачів, котрі залишалися в тюрмі до завершення суду, євреїв після подачі показів майже відразу відправляли до Янівського табору, де їх або відразу розстрілювали, або як корисних працівників залишали працювати в таборі.