Вул. Винниченка, 28 – житловий будинок

Кам'яниця первісно побудована як вілла, призначена для проживання однієї родини. Тепер це багатоквартирний будинок.

Будинок на вул. Винниченка, 28 розташований в рядовій забудові верхньої частини вулиці Винниченка. Справа будівля сусідить з будинками №24 і №26, що належали Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка, зліва – з будівлею латинської семінарії (№30). Стилістично ця частина вулиці Винниченка складається з різноманітних будівель: від кам'яниці в стилі бідермайєр на розі з вулицею Лисенка (№24), дещо одноманітної неоренесансної кам'яниці (№26), утилітарно-лаконічної латинської семінарії (№30), до кульмінації у костелі кармеліток босих в стилі римського бароко та палацу латинських архієпископів, вирішеного знову ж таки в стилі бідермайєр. Вілла, розташована приблизно посередині цього ряду, служить своєрідною композиційною ланкою між цими будівлями, такими відмінними у функції, стилістиці та масштабі.

Будівля має оригінальне об'ємно-просторове вирішення через часткове розташування на пагорбі. Архітектор блискуче розв'язав це складне завдання, створивши будівлю палацового типу, справжню villa urbana з французьким садом на терасах.

Кам'яниця триповерхова, двотрактова, розташована на ділянці складної конфігурації. Ширина будинку приблизно 15 м, довжина – 20 м, висота до карнизу – приблизно 15 м (ДАЛО 2/2/3457:73). Ядром об'єму будівлі є мезонін, що утворює четвертий поверх. Об'єм будівлі вирішений симетрично відносно поперечної головної осі зі зміщенням т. зв. транзитного блоку вправо: порталу входу, вестибюлю та сходової клітки, розташованої вздовж граничного муру з будинком на вул. Винниченка, 26. Таким чином житлові приміщення сконцентровані у лівій частині будинку. Зі сходової клітки заходимо до невеличкого квадратного передпокою, звідки потрапляємо до санвузла та п'яти прохідних кімнат, тобто все помешкання (за традиційним для Львова плануванням) можна обійти по колу. З центральної кімнати при головному фасаді виходилося на терасу (на другому поверсі) чи на балкон (на третьому поверсі), а з центральної кімнати при тильному фасаді –  на дерев'яну засклену веранду, розташовану вздовж всього тильного фасаду.

За головною (парадною) сходовою кліткою розташована менша сходова клітка для прислуги (т.зв. "чорні сходи"), з яких заходилося до другого санвузла та кухні, розташованих у бічній офіцині, що прилягає до граничного муру з будинком №26.

Фасад виконаний у точній відповідності до третього варіанту проекту будівлі (ДАЛО 2/2/3457:70). Стилістика фасаду – французький неоренесанс, що продовжує тему сусіднього будинку №26, лише значно акцентованішому, пишнішому, навіть палацовому вигляді. Фасад вілли має умовну вісь симетрії, підкреслену ризалітом та аттиком зі скульптурою. Формально симетрія порушена брамою-заїздом до вілли, розташованою на рівні вулиці, що формує перший поверх будівлі. Пагорб, на якому розташовані костел кармеліток босих (тепер церква Стрітення) та будівля Семінарії, є основою для другого та третього поверхів будівлі. На пагорб, як вже зазначалося, заходиться кам’яними сходами.

Перший поверх, фактично складається лише з аркової в'їзної брами, виділений важким рустуванням з ламаною поверхнею каменю (opus rusticus), що утворює одне ціле з підпірною стінкою пагорбу. Другий поверх фасаду має полегшене оздоблення грецьким рустом, третій поверх оздоблений лінійною розрізкою на блоки. Третій поверх ризаліту виділений пілястрами на п'єдесталах з французьким рустуванням. Загалом французький стиль простежується в опорядженні будівлі, зокрема також у мансардному даху та мезоніні на центральній осі. Вікна другого і третього поверхів подвійні, на третьому поверсі об’єднані розірваними сандриками (бічні частини фасаду) та архівольтами з мушлями (центральний ризаліт). Центральний ризаліт акцентований на ІІІ поверсі балконом з кованою решіткою. Характерні квіти та спіралевидні елементи ковальства огорожі балкону вказують на можливого автора – Яна Дашека (або на його майстерню). Розташування декору на фасаді зростає знизу догори, що пов’язано вочевидь з містобудівельними міркуваннями підкреслити красу невеликої за розмірами будівлі. Фасад завершений фризом з гірляндами, масками, драконами та рослинним орнаментом, а також вінцевим карнизом з дентикулами, йоніками та модильйонами з акантовим листям. Архівольти отворів ІІІ поверху прикрашені монументальними мушлями, а в розірваних сандриках встановлені вази. По головній осі мезонін був прикрашений скульптурною композицією, про що свідчить архівне креслення (ДАЛО 2/2/3457:70). Композиція складалася з медальйону, що фланкувався кронштейнами, а вгорі увінчувався короною. З медальйону звисала гірлянда, яка єдина збереглася з цієї композиції. Окрім того пілястри мезоніну над карнизом увінчувалися вазами, в яких передбачалася посадка рослин, як бачимо за архівним кресленням фасаду (ДАЛО 2/2/3457:70). Ліпнина за пластикою відповідає творчому почерку Леонардо Марконі і виконана з романцементу, що забезпечило її відмінне збереження (Бірюльов, Львівська скульптура, 2015). Архітектор Міхал Фехтер створив досконалий проект будинку, в якому ліпнина Леонарда Марконі зайняла достойне місце, надаючи будівлі палацового вигляду. Загалом для Фехтера у всіх періодах його творчості притаманне щедре використання декоративного оздоблення на своїх будівлях. Можемо припустити, що під впливом Юліана Захарієвича, з яким він не міг не контактувати зокрема будучи членом Політехнічного товариства (Towarzystwo Politechniczne, 1902, 85) він запросив визначних митців та ремісників для оздоблення фасадів та інтер'єрів вілли, які були колегами та партнерами Юліана Захарієвича.

На всіх варіантах проектних креслень фасадів зображений мансардний дах, перекритий покрівельним залізом ромбовидної форми, що імітувало коштовне накриття сланцем, модне наприкінці ХІХ ст. З заліза були виконані профільовані карнизи даху та витончені обрамлення горищних віконечок.

Вікна та двері будівлі мають ефектну столярку з важкими ордерними формами, діамантовими рустами та різьбленням. Верхня частина брами входу являє собою своєрідний світлик, захищений кованою решіткою зі своєрідними стрілами. Вікна цього світлика відчиняються до середини. Половинки дверей цієї брами оздоблені накладними порталами з розірваними фронтонами, що гармоніюють з подібними обрамленнями вікон ІІІ поверху. Фриз на дверях оздоблений витонченими гірляндами зі стрічками, плодами та квітами, що узгоджуються з ліпними гірляндами на фасаді. Це свідчить про те, що як дерев'яні, так і ліпні елементи виконувалися за спільним творчим задумом як архітектора, так і скульптора будівлі. За якістю виконання можемо припустити, що столярка виконана на фабриці братів Вчеляків, а дизайн столярки міг бути розроблений і самим Леонардом Марконі.

Інтер'єр продовжує пластичну тему, розіграну на фасаді. Через масивну вхідну браму потрапляємо до вестибюлю з кам'яними сходами, що провадять на рівень підвалів. Вестибюль оздоблений накладною аркадою на стінах та ліпним карнизом з йоніками. Згідно з розрізом на архівному кресленні поля арок мали бути оздоблені ліпниною у вигляді декоративних вазонів з арабесками (ДАЛО 2/2/3457:73). Аналогічне вирішення Леонард Марконі застосував при оздобленні вестибюлю будинку Дирекції залізниці на вул. Січових Стрільців, 3. Ймовірно, що це рішення так і не було реалізованим, хоча можна припустити і його знищення у процесі ремонту сходової клітки, що спричинила знищення автентичних підлог. Майданчики вестибюлю, очевидно, були замощені мозаїчними монохромними плитками, залишки яких знаходимо в саду. Вхід до підвалів та до головної сходової клітки оформлений у вигляді дерев'яного полотна-ширми з декоративним заскленням. Таке засклення у вигляді кольорових квадратних скелець притаманно інтер'єрам львівських кам'яниць к. ХІХ ст. (Kazantseva, Przestrzeń i Forma, 2016, № 27, 227-244). На проектному кресленні цей вхід мав бути оформлений як кам'яний ордерний портал, зміна у проектному рішенні виникла очевидно вже в процесі будівництва, спричинена, можливо, бажанням здешевити проект. Крізь двері у декоративній ширмі потрапляємо до головної сходової клітки, дерев'яної з точеними балясинами. Сходові майданчики – дерев'яні. Простір сходової клітки освітлений світловим ліхтарем.

Горище зберегло автентичні дерев'яні конструкції, підлога горища викладена квадратними керамічними плитками.

Кульмінацією декоративного вирішення інтер'єрів, що передбачена проектним кресленням (ДАЛО 2/2/3457:73), є зала третього поверху. Приміщення має ордерну декорацію з пілястрами в кутах приміщення та колонами, що обрамлюють вихід на балкон. Колони та пілястри виконані в коринфському ордері, без п'єдесталів, натомість увінчані розкріпованим ліпним карнизом з йоніками, дентикулами і модильйонами, що є спільним за стилістикою з оздобленням головного фасаду. Центр стелі акцентований великою ліпною розетою, де мала кріпитися люстра (збережено автентичний гак). Спостерігаємо певні відмінності від проектного креслення, зокрема там фриз мав оздоблюватися ліпниною з рослинними гірляндами, як на головному фасаді; цоколь зали мав виділятися дерев'яними панелями, а обрамлення вхідних дверей до зали – увінчуватися трикутним карнизом. Окрасою зали є монументальна піч, що має ордерну структуру (з цоколем, тілом та профільованим завершенням-короною). Основним модульним елементом печі є рельєфні кахлі – квадратні з колом-розетою у центрі, що стилізує т.зв. мискові кахлі. Колористика печі є коричнева у поєднанні з зеленим, вохристим та блакитними акцентами, що характерне для таких виробів пізнього історизму. В оздоблені печі використаний широкий арсенал рельєфних декоративних елементів як кручені колонки, пальмети, розмаїті розети, лусковидний та окуттєві орнаменти. За аналогами та характерним авторським почерком можемо стверджувати, що піч виготовлена на фабриці "Глінсько" Юліана Захарієвича та Арнольда Вернера. Проект печі, очевидно, був виконаний самим Леонардом Марконі, який, як відомо, співпрацював з Юліаном Захарєвичем, як в дизайні будівель, так і печей. Двері зали та інших кімнат мають автентичну профільовану столярку з панелями буазері, а також латунні клямки у неоготичній та сецесійній стилістиці. У сусідній кімнаті збережені залишки автентичного паркету – щитового, з характерним геометричним візерунком з ромбів та трьома кольорами деревини. За планами всі кімнати були обладнані печами. Знахідки у подвір'ї трав'янисто-зелених кахлів необарокової стилістики дозволяє припустити, що ця піч була викинута з цього помешкання.

Реставраційні роботи в помешканні відкрили автентичні художні розписи та помалювання, які довершують палацовий образ вілли. Так тіло пілястрів та фризи в залі мають розмалювання під мармур багатьох відтінків з домінуванням сіро-синього, що відповідає ідентичному розмалюванню в актовій залі Політехніки, виконаному Іваном Долинським за проектом Юліана Захарєвича (Бірюльов, 2010, 37). Стелю зали оздоблює ілюзійний розпис в техніці гризайлі з імітацією ліпних розет, дзеркал та рокайлів, виконаних, можливо братами Флеками, що співпрацювали з Юліаном Захарєвичем при оздобленні Політехніки.

Подвір'я кам'яниці має вигляд зеленої оази серед міста. За проектними кресленнями бачимо тут розпланування парцелі під французький сад з орнаментальними посадками самшиту, криволінійними стежками та складною системою сходів з терасами. Від цього проекту збереглися сходи з вазами, в яких мали бути посаджені рослини (можливо, агави). За формою вази подібні до тих, що мали би декорувати аттик. Де-не-де збереглися фрагменти автентичного мощення доріжок з квадратних керамічних плиток, а також сліди посадки самшиту. Більшу частину саду, особливо зі сторони монастирського муру, вкривають густі зарості меліси. Можна припустити, що це залишилося від первісної посадки, коли лікарські рослини були обов'язковою частиною городу, а сусідство з територією монастиря дозволяє висунути сміливу гіпотезу про існування тут грядок меліси з давніх давен, ще коли тут був монастирський сад.

Майданчики садових сходів викладені плитками-бруківками, що характерні для подвір'їв та проїздів львівських кам'яниць. Ці плитки мають вохристий колір та характерний поділ на дев'ять квадратиків, що слугує ребрами жорсткості. Окрім того в мощенні подвір'я зустрічаються плитки, якими очевидно первісно замощували сходові майданчики першого поверху. Це плитки двох видів: мозаїчна монохромна (чорно-біла) з колами та дугами, а також гладка з діагональним поділом (вохристо-сіра).

Окрім кам'яних ваз зустрічаються вази, виконані зі штучного каменю, також зі штучного каменю виконані окремі парапети садових сходів та плитки мощення. Це вказує на те, що на початку ХХ ст., а ймовірніше у міжвоєнний період (1920-1930-ті) в саду відбулася реконструкція.

Тильний фасад кам'яниці попри певні сучасні добудови та перепланування ще зберігає автентичний вигляд. Зокрема мезонін увінчаний трикутним дерев'яним причілком у пропорціях класицистичного фронтону. До граничного муру з семінарією прилягає дерев'яна засклена веранда, яка початково мала оздоблювати весь тильний фасад (ДАЛО 2/2/3457:70).

З боків парцеля обмежена високими граничними мурами сусідніх будівель, а також цегляною стіною монастиря кармеліток босих. Ця стіна цегляна нетинькована, поросла дівочим виноградом, що надає подвір'ю мальовничого вигляду.