Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Винниченка, 26 – житловий будинок

ID: 2364
Житловий будинок (чиншовий будинок) збудований у 1879–1880 рр. арх. Міхалом Фехтером у стилі неоренесансу. У 1898–1939 рр. будинок перебував у власності НТШ, а в радянський період став житловим. Пам’ятка архітектури (Ох.№426-М).

Історія

Сер. XVII ст. – зведення двору сестер кармеліток босих з господарськими будівлями.
1784 р. – перехід маєтку кармеліток у фонд релігійного майна (після скасування монастиря).
1786 р. – двір кармеліток перейшов львівському стельмахові (каретникові) Якову Валькеру.
1802 р. – двір під конскр.№2 4/4 (тепер №26) від Якова Валькера відкупили Каспер і Єлизавета Захерль.
1865 р. – проведена реконструкція старого двоярусного будинку.
1876 р. – розроблений проект триповерхової кам’яниці (арх. Міхал Фехтер), не реалізований.
1879 р. – виготовлено проект чотириповерхової кам’яниці (арх. Міхал Фехтер), старий будинок розібрано, збудована ліва половина будинку.
1880 р. – збудовано другу (праву) половину будинку (арх. Міхал Фехтер).
1896 р. – зміна орієнтаційного номеру на сучасний №26.
1898 р. – чиншовий будинок на вул. Чарнецького, 26 купило НТШ.
1912 р. – Товариство провело реконструкцію офіцини для влаштування в ній власної друкарні (арх. Володимир Підгородецький, Іван Левинський).
2000-і рр. – деяким визначним постатям української науки, культури, мистецтва, які жили у будинку НТШ, на фасаді встановлені пам’ятні таблиці.


Будинок розташований на схід від історичного середмістя, у рядовій забудові вул. Винниченка. Ця ділянка, як і сусіднього наріжного будинку (№24), належала жіночому монастиреві Кармеліток босих, який 1642 р. заснував Яків Собєшин, батько польського короля Яна III Собеського (Sobieski), воєвода руський, каштелян краківський, який мав там свій двір. Від його імені землі на узгір’ї між сучасними вул. Кривоноса, Винниченка, Лисенка і Гуцульською у ХVІІ–ХVIII ст. називалися Собіщиною (Sobieszczyzna). Одночасно Собєшин наділив монастир землями в межах цих вулиць. До II пол. XVIII ст. на узгір’ї був розташований двір сестер кармеліток з господарськими будівлями.

Після скасування монастиря 1784 р. його маєток, як і маєтки багатьох інших скасованих у Галичині Йосифинською реформою монастирів, перейшов у фонд релігійного майна. 1786 р. двір кармеліток, розташований безпосередньо під мурами їхньої обителі, дирекція духовних дібр Львова відступила львівському стельмахові (каретникові) Якову Валькеру. Ця нерухомість разом із належним до неї ґрунтом становила 5700 кв. ліктів. 1802 р. двір під конскр.№2 4/4 (тепер Винниченка, 26) від Якова Валькера відкупили Каспер і Єлизавета Захерль. Після смерті Каспера у 1812 р. маєток перейшов до його дружини Єлизавети, який вона пізніше розподілила між дітьми Леопольдом і Доротою.

1865 р. львівський купець Леопольд Захерль відступив свою нерухомість Леопольду Габерману. Того ж року Габерман провів реконструкцію старого двоярусного будинку. 17 жовтня 1875 року Леопольд Габерман продав свою посілість членові львівської міської ради (секція будівництва) Петрові Вайді та його дружині Гонораті. Вже наступного року Петро Вайда розпочав перебудову старого дому і замовив проект у львівського арх. Міхала Фехтера (Fechter), однак проект триповерхової кам’яниці, затверджений 1876 р., не був реалізований. 1879 р. Фехтер виготовив для Вайди новий проект, тепер уже чотириповерхової кам’яниці з мезоніном, затверджений магістратом 29 вересня того ж року. Спочатку, як видно з ситуаційного плану, будувалася ліва половина, старий будинок розбирався. 1880 р. цей самий архітектор виконав проект другої (правої) половини будинку. Запроектований Фехтером в стилі неоренесансу, будинок з пишним архітектурним декором був реалізований без змін. Його сучасний стан відповідає авторському проектові. Ще того року будинок був готовий, і в грудні Вайда отримав від магістрату дозвіл на його заселення. На той час дім на вул. Чарнецького мав номер "28", але на прохання Вайди 1896 р. номер був змінений на сучасний – "26".

Через 2 роки кам’яницю у Петра і Гонорати Вайдів купило Наукове товариство ім. Шевченка. Акт купівлі-продажу від 5 серпня 1898 року від НТШ підписали др. Євген Озаркевич і др. Кость Левицький. Вартість купленого будинку становила 240 тис. корон. Чималу частину коштів для закупівлі цієї нерухомості дав проф. Пелехін (Пелехин). Спочатку у купленому будинку містилися всі установи Товариства, включаючи правління, бібліотеку, музей, редакції "Записок НТШ" та "Літературно-наукового вісника", друкарню та книжковий склад.

1912 р. Товариство провело реконструкцію офіцини (флігеля) для влаштування в ній власної друкарні (арх. Володимир Підгородецький, Іван Левинський). Сам же будинок Товариство винаймало чиншовикам.

В обох будинках НТШ (№№ 24, 26) у різний час перебували і жили визначні постаті української науки, культури, мистецтва. Серед них: Михайло Грушевський, Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Борис Грінченко, Філарет Колесса, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Ярослава Музика, Іван Труш, Стефан Качала та багато інших. Деяким із них на фасадах встановлені пам’ятні таблиці.

В радянський період будинок став житловим.

Архітектура

Будинок чотириповерховий, розташований у рядовій забудові вулиці. Мурований з цегли, отинькований, базований на квадратовому плані з внутрішнім подвір’ям – типу "каре". Чільний фасад вирішений у стилі неоренесансу, з пишним архітектурним декором. Композиція фасаду ґрунтується на принципі симетрії – дві аркові брами акцентують центральні осі, відповідно, двох симетричних семиосьових частин. Партер і 2-й поверх рустовані, розділені між’ярусним карнизом і підкреслені розвинутим масивним карнизом на модильйонах, на якому влаштовані балкони з литого металу – по два у кожній частині. Два верхні поверхи вирішені в ордерній системі. Вони об’єднані коринфськими пілястрами, які підтримують антаблемент із ліпним арабесковим фризом із горищними віконцями. Вікна прямокутні, оздоблені сегментними сандриками на 3-му поверсі та лінійними – на 4-му; вікна 1-го поверху – сегментні. Завершує будівлю вінцевий карниз на модильйонах.

Персоналії

Борис Грінченко – український письменник, педагог, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.
Василь Стефаник – український письменник, громадський діяч, політик, посол Австрійського парламенту від Галичини, перебував у будинку НТШ.
Володимир Підгородецький (Włodzimierz Podhorodecki) – архітектор, автор проекту реконструкції офіцини під друкарню.
Гонората Вайда (Honorata Wajda) – дружина Петра Вайди, власниця нерухомості під конскр.№24/4 у 1875–1898 рр.
Дорота Захерль (Dorota Sacherl) – співвласниця нерухомості під конскр.№24/4 (суч. №26).
Євген Озаркевич – доктор, керівник лікарської комісії НТШ, засновник "Народної лічниці" у Львові (1903 р.).
Єлизавета Захерль (Elżbieta Sacherl)– власниця нерухомості під конскр.№24/4 (суч. №26) у 1802–1812 рр.
Іван Левинський – український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч.
Іван Труш – український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині.
Іван Франко – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч, доктор філософії, дійсний член НТШ.
Каспер Захерль (Kasper Sacherl) – власник нерухомості під конскр.№24/4 (суч. №26) від 1812 р.
Кирило Студинський – український філолог-славіст, літературознавець, мовознавець, фольклорист, письменник, громадський діяч, доктор філософії, член ВУАН, член НТШ.
Кость Левицький – визначний політичний діяч Галичини, співзасновник УНДП, науковець, засновник і голова Національної Ради у Львові, адвокат, публіцист, член НТШ.
Леопольд Габерман (Leopold Habermann) – власник нерухомості під конскр.№24/4 (суч. №26) у 1865–1875 рр., який провів реконструкцію старого двоярусного будинку.
Леопольд Захерль (Leopold Sacherl) – львівський купець, співвласник нерухомості під конскр.№24/4 (суч. №26) до 1865 р.
Леся Українка – українська письменниця, перекладачка, культурна діячка, яка перебувала в будинку НТШ.
Михайло Возняк – український літературознавець і фольклорист, член НТШ, академік АН УРСР.
Михайло Грушевський – професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради УНР, багаторічний голова НТШ.
Міхал Фехтер (Michał Fechter) – львівський архітектор, автор проекту чиншової чотириповерхової кам’яниці, пізніше будинку НТШ.
Пелехін (Пелехин) – професор, який надав чималу частину коштів для закупівлі будинку НТШ.
Петро Вайда (Piotr Wajda) – член львівської міської ради (секція будівництва), власник нерухомості під конскр.№24/4 у 1875–1898 рр.
Стефан Качала – греко-католицький священик, політичний і громадський діяч, народовець, публіцист, член-засновник НТШ.
Філарет Колесса – етнограф, фольклорист, композитор, музикознавець і літературознавець, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, ВУАН, засновник українського етнографічного музикознавства.
Яків Валькер (Jakub Walker) – львівський стельмах (каретник), власник нерухомості (суч. №26) у 1786–1802 рр.
Яків Собєшин (Jakub Sobieski) – воєвода руський, каштелян краківський, батько польського короля Яна III Собеського, який на Стрілецькому узгір’ї заснував жіночий монастир Кармеліток босих з костелом Стрітення Господнього.
Ян III Собеський (Jan III Sobieski) – польський король.
Ярослава Музика – українська художниця, реставраторка, колекціонерка, громадська діячка, перебувала у будинку НТШ.

Організації

Джерела

  1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/3456.
  2. Центральний державний історичний архів у Львові (ЦДІАЛ) 186/8/829.
  3. Вуйцик Володимир, Leopolitana II, До історії будинків Наукового Товариства ім. Шевченка. Вулиця В. Винниченка, 26 (Львів: Класика, 2013), 212-215.
  4. Крип’якевич Іван, Історичні проходи по Львову (Львів: Каменяр, 1991).
  5. Лінда С., Архітектура історизму (40–90-і роки XIX ст.), Архітектура Львова. Час і стилі XIII–XXI ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 341-343.
Автор опису – Оксана Бойко, канд. архітектури
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення