Вул. Володимира Великого, 02 – поліграфічний комбінат “Вільна Україна”
Комплекс поліграфічного комбінату видавництва "Вільна Україна" збудований в 1974 р. Архітектор проекту – Володимир Дорошенко. Стиль будівлі – промисловий радянський модернізм. Станом на 2012 р. тут розміщуються офіси видавництв "Вільна Україна", "Укрвидавполіграфія", редакції газет "Високий Замок", "Український Шлях", "Aviso", журналу "Прейскурант". Крім того, складські та офісні приміщення будівлі на комерційній основі використовуються автосалоном, відділенням банку, більярд-клубом, а також поліграфічними підприємствами.
Історія
Видавництво "Вільна Україна" було засноване у 1967 р. До нього увійшли редакції обласних газет "Вільна Україна", "Львовская Правда", "Ленінська Молодь" та обласна друкарня (Архів видавництва).
Тодішня львівська обласна друкарня вже не могла забезпечувати випуск місцевих газет із зрослими накладами та нових видань, що надходили з Києва та Москви. Центральні газети друкувалися з матриць, які передавали літаками та потягами з Москви (Гринькевич, 2005, 149).
У газетному цеху працювали дві дворольні ротаційні машини ПРГ, які друкували чотири- та шестишпальтові газети, та одна однорольна машина для невеликих газет у чотири шпальти форматом А2. Ці потужності не задовольняли тодішніх потреб, тому виникла гостра необхідність в організації нової поліграфічної бази для друкування газет у Львові.
Прискореними темпами розробляється проектна документація, і у 1970 р. розпочинається будівництво газетного комплексу по вул. Стрийській на місці малоповерхової садибної забудови. Виробничий корпус, склад паперу та стоянка автомобілів були здані в експлуатацію у 1972 р. (Гринькевич, 2005, 149).
Потужність нового газетного виробництва складала 1 032 000 000 (один млрд., тридцять два млн.) чотиришпальтових газет формату А2 щорічно, на той час – велике досягнення львівської поліграфії (Архів видавництва).
Студенти-поліграфісти отримали можливість на власні очі побачити друкарські агрегати, фототелеграф, через який приймалися газети каналами зв'язку і безпосередньо передавались до цинкографського відділення складального цеху у вигляді плівок. Із плівок виготовляли цинкові кліше, з кліше матриці, з матриць стереотипи, а після цього – друк на агрегатах ГАУ (Гринькевич, 2005, 149).
У грудні 1972 р. вперше прийняли каналами зв'язку газету "Правда" із Москви. Згодом, цим способом приймались 18 газет, в тому числі із Києва, разовим тиражем понад 2 млн. примірників (Гринькевич, 2005, 149). З року в рік обсяги виробництва зростали, і наклади газет також росли.
У 1974 р. було повністю завершено будівництво комплексу. Для оперативного зв'язку було задіяно пневмопошту та внутрішню телефонну станцію на 100 номерів.
Для Львова завершення будівництва поліграфічного комбінату стало великою подією. Газети друкувалися для шести областей західного регіону. За ніч використовувалося майже два вагони газетного паперу.
Створювалися умови для покращення побуту працівників комбінату. Було відкрито їдальню на 120 місць, буфет та актовий зал на 500 місць. Виробничо-промисловий потенціал видавництва складав біля 500 осіб. Видавництво нарощувало потужності аж до середини 1990-х рр. (Гринькевич, 2005, 149).
У 1989 р. було проведено капітальний ремонт деяких корпусів комбінату, а також частково модернізовано обладнання, розширено газетний та збудовано новий типографський корпуси.
У 1990-х рр., коли умови роботи видавництва змінились, підприємство почало знижувати темпи виробництва. Видавництво спеціалізувалось на випуску газетної продукції, і коли попит на неї знизився, то впали і обсяги газетного виробництва, що значно вплинуло на фінансовий стан видавництва.
У листопаді 1996 р. видавництво перетворили у Відкрите акціонерне товариство "Видавництво "Вільна Україна" – корпоративне підприємство Державної акціонерної компанії "Укрвидавполіграфія". Засновником цього підприємства є Державний комітет телебачення та радіомовлення України (Архів видавництва).
Зі зменшенням обсягів виробництва, підприємство зазнало значних скорочень персоналу. Залишились вакантними багато площ поліграфічного комбінату, як офісних, так і виробничих. Ці площі поступово були зайняті різноманітними приватними підприємствами на комерційній основі.
Станом на 2012 рік ВАТ "Видавництво "Вільна Україна" продовжує спеціалізуватися на випуску газетної продукції та надання поліграфічних послуг. Для друку використовується офсетна ротаційна машина "Норасет-170/70" потужністю 15 тис. примірників чотиришпальтових газет формату А2 за годину. Завантаженість цієї машини становить 20 відсотків. Для друкування кольорової продукції (афіш, плакатів, етикеток, книг, брошур, повноколірних газет невеликими тиражами) використовується аркушева широкоформатна двофарбова офсетна машина 2ПОЛ-71-2 (Архів видавництва). Ця машина програє у функціональності сучасним чотирифарбовим офсетним машинам, як рольовим, так і аркушевим.
Пов'язані історії
Архітектура
Поліграфічний комбінат розташований у південній промисловій зоні "Сигнівка", на розі перпендикулярних між собою вулиць Володимира Великого (раніше Артема) та Стрийської.
Це перехрестя є жвавим транспортним вузлом. Комплекс будівель розташований на певній відстані від вул. Стрийської, утворюючи таким чином велику площу, замощену бетонними плитами, з кількома газонами. Пізніше цю площу було перетворено на огороджену автостоянку. Комбінат складається із будівель, розташованих довкола господарського подвір'я. Це редакційно-видавничий корпус – 13-поверхова офісна вежа на 2-поверховому п'єдесталі, 3-поверховий виробничий газетний корпус, 3-поверховий типографський корпус та склад паперу, зарядний пункт, компресорна та гараж (ДП Проектний інститут, Розділ 3, 1989, 14).
У редакційно-видавничому корпусі знаходяться вестибюль, кабінети, їдальня з буфетом на 120 місць, актовий зал на 500 місць, виставково-демонстраційний зал, відділення зв'язку, складські та допоміжні приміщення (ДП Проектний інститут, Розділ 1, 1989, 55).
Об'ємно-просторово будівля редакційно-видавничого корпусу поєднує два паралелепіпеди: 2-поверховий горизонтальний п'єдестал та 13-поверхову вертикальну вежу. Характерно для просторової композиції, притаманної класичному модернізму, ці два об'єкти орієнтовані ортогонально відносно один одного, як у горизонтальному, так і у вертикальному напрямках. П'єдестал простягається своєю ширшою стороною вздовж вул. Стрийської, а вежа своїми ширшими фасадами розвернута перпендикулярно до неї, вздовж вул. Володимира Великого(ДП Проектний інститут, Розділ 3, 1989, 14).
Газетний корпус розташований вздовж вулиці Володимира Великого. Тут містяться основні цехи, де відбуваються формувальні, друкарські та розділювальні процеси. Також тут є приміщення експедиції, оперативний склад з відділенням підготовки паперу. Окрім того, газетний корпус містить побутові приміщення для працівників.
Типографський корпус містить інженерні та побутові служби, цех з виготовлення споживчих товарів, відділення фотоскладання брошур, бланків, а також етикеткової продукції. Газетний та типографський корпус пов'язані між собою надземним переходом на рівні другого поверху.
Усі корпуси мають коридорну планувальну систему. В офісній вежі видавничо-редакційного корпусу кабінети розташовані по обидва боки від коридору, який сполучає дві сходові клітки. Завдяки цьому, вежа витягнута в плані у напрямку схід-захід, орієнтована широкими стрічковими вікнами на південь і північ. В одному кінці коридора знаходяться два ліфти, які є основним засобом вертикальної комунікації в будівлі. У вестибюлі знаходяться монолітні бетонні фігурні спіральні сходи, що ведуть у хол на другому поверсі. Ці сходи своєю пластикою урізноманітнюють строгий аскетичний характер інтер'єру.
Міжкімнатні цегляні перегородки покриті клейовою вапняною та олійною фарбою. В інтер'єрах зустрічаються облицювання шпалерами, а також керамічною плиткою, гіпсовими плитами та природним каменем. Підлога в кабінетах покрита паркетом, у технічних та складських приміщеннях – лінолеумом, а у вестибюлі та їдальні – мозаїчна (ДП Проектний інститут, Розділ 1, 1989, 55).
Конструктивна система – збірний залізобетонний каркас із традиційним кроком колон – 6 × 6 м та поперечними ригелями. Подекуди влаштовано діафрагми жорсткості. Огороджувальна конструкція складається із окремо стоячих та навісних керамзитобетонних панелей (товщиною 240 мм) та стрічкових вікон із алюмінієвими переплетами та дерев'яними вставками (виробник вікон – Московський ДОК № 4). Фундаменти пальові, залізобетонні (січення 30 × 30 см, довжина 10–12 м). Актовий зал перекритий металевими фермами індивідуального виготовлення. Усі корпуси мають плоску покрівлю (ДП Проектний інститут, Розділ 1, 1989, 55).
Незважаючи на деякі недоліки конструкції будівлі, пов'язані здебільшого із низькою якістю будівельних робіт та матеріалів, загалом вона має вдалі об'ємно-просторові пропорції та виразний характер. Це робить поліграфічний комбінат видавництва "Вільна Україна" визначним зразком радянського промислового модернізму в архітектурі Львова (Hofer, 2012, 163).
Персоналії
Володимир Дорошенко – архітектор; народився 25 березня 1922 року в с. Вербівка, Кіровоградської обл. 1948 р. закінчив Львівський політехнічний інститут. Працював у львівських філіалах проектних інститутів "Теплоенергопроект", "Діпроміст", "Промбудпроект" та інших. Визначні роботи:
Пам'ятник Кузнєцову у Львові (1962) (у співавторстві).
Реконструкція Порохової вежі у Львові у 1957–1963 рр. за конкурсним проектом (у співавторстві).
Поліграфічний комбінат видавництва "Вільна Україна" на вул. Володимира Великого (1973).
Житловий будинок на розі вулиць Стрийської і Сахарова.
Інженерно-лабораторний комплекс "Львівенерго" (1982).
Інженерний корпус управління магістральних нафтопроводів "Дружба" на просп. Чорновола (1984).
Джерела
1. ВАТ "Видавництво "Вільна Україна". Загальний архів
2. ДП Проектний інститут "Львівський промбудпроект". Комплекс издательство "Вильна Украина" Львовского обкома КП Украины в г. Львове. Пристройка к газетному корпусу и строительство типографского корпуса. Стадия проект. Раздел 1. Общая пояснительная записка (Львов: ПИКТИ "Львовский стройпроект", 1989), 55.
3. ДП Проектний інститут "Львівський промбудпроект". Комплекс издательство "Вильна Украина" Львовского обкома КП Украины в г. Львове. Пристройка к газетному корпусу и строительство типографского корпуса. Стадия проект. Раздел 3. Генеральный план (Львов: ПИКТИ “Львовский стройпроект”, 1989), 14.
4. Бірюльов Юрій, Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ-ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 624–720.
5. Гринькевич Мирон, Творці магічної шпальти (Львів: ВАТ “Видавництво "Вільна Україна", 2005), 149.
6. Hofer Adreas, Elizabeth Leitner, Bohdan Tscherkes, Lemberg: Architecture and City. 100 Landmark buildings (Wien: Lit Verlag GmbH & Co KG, 2012), 163.
Матеріали з Міського медіаархіву
Пов'язані зображення
