Вул. Устияновича, 5 – корпус НУ "Львівська політехніка" (Лабораторія машин)

1914 — закладені фундаменти, частина стіни вимурувані до рівня підлоги.
1922-1925 — відновлені будівельні роботи.
1978 — поточні ремонтні роботи із заміни підлоги в залі машин на монолітну стяжку. Розширення котельні.
1996 — реставрація інтер'єру лекційної авдиторії.
2013–2014 — обвал даху внаслідок вибуху котла в приміщенні котельні, ремонтні роботи.

Львівська політехніка як вищий навчальний заклад виникла 1844 р. під назвою Технічної академії та функціонувала у пристосованих приміщеннях. 1873 р. цісар Франц Йосиф підписав дозвіл на будову саме навчального закладу. Під будівництво Політехніки граф Аґенор Ґолуховський (Gołuchowski) від імені уряду купив велику ділянку в графині Фредро у південно-західній частині міста, на той час периферії. Північна межа ділянки звернена до пл. Св. Юра; на північний захід був розташований монастир сестер Сакрекерок із костелом та великим садом; від заходу ділянка межувала з садибою Топольницького (на межі цих ділянок прокладена вул. Ю. Захарієвича); від сходу обмежена вул. Липовою (кол. Уєйського, нині Устияновича) та вул. Марії Магдалени, що проходила попри костел Марії Магдалени і будинок колишнього виховного закладу для жінок її імені. До проектування Ґолуховський запросив архітектора Юліана Захаревича (Zachariewicz).

Первісно комплекс Львівської політехніки складався з двох будівель — головного корпусу, завершеного 1877 р., і будинку хімічних лабораторій — 1876 р. Наприкінці 1880-х рр. у вільному східному куті території збудували будівлю IV гімназії ім. Яна Длуґоша, яка з часом стала корпусом Політехніки. Усі корпуси збудовані у панівному на той час стилі історизму з неоренесансним декоруванням фасадів та інтер'єрів.

1913 р. розпочалася історія зведення корпусу Лабораторії машин для механічного факультету Львівської політехніки. Проект замовили архітектору Богдану Стефановському (Bohdan Stefanowski). Споруда мала постати за містом у незабудованій ще тоді дільниці, відповідно, у проекті було запропоновано характерне для фабричної споруди архітектурне вирішення у цегляному стилі. Але при закупівлі ділянки виникли певні проблеми, тому вирішили збудувати корпус на території Політехніки. Споруда призначалася для двох цілей — як навчальний та науковий заклад, а також як централь, що постачала електрику і тепло для власних потреб. Отже, Лабораторію машин запроектували зі східного боку Хімічного корпусу. Складалася вона з двох частин: в одній містилися лекційна і рисункова авдиторії, покої професора і асистентів, бібліотека, лабораторні кабінети, наукові збірки тощо, а також дослідний інститут витривалості будівельних матеріалів і волокон; у другій частині містилася котельня і машинний зал, тобто властиво механічне обладнання. Чільним фасадом корпус звернений до пл. Св. Юра і вул. Уєйського (кол. Липова, нині Устияновича). Зі східного боку будівлі запроектована вежа, що містить водозбірник і гідравлічні лабораторії. До 1914 р. були закладені фундаменти і вимуровано частину стін до рівня підлоги.

Будівельні роботи після Першої світової війни були відновлені лише у 1922 р. Зважаючи на сусідство головного корпусу, стан довоєнних конструкцій і нестандартну форму плану, перед архітектором було поставлене нелегке завдання змінити фасади, пристосувавши їх до класичного оточення, не змінюючи плану споруди і використавши фундаменти та інші частини споруди, зведені до війни. Розв'язати це завдання доручили професору Львівської політехніки Вітольду Мінкевичу (WitoldMinkiewicz). Архітектор вирішив фасади в стилі неокласицизму (варіант пізнього модерну), застосувавши стилізовані йонійські капітелі та маскарони.

Важливою частиною проекту була організація території Політехніки з боку пл. Св. Юра – перед хімічним і механічним корпусами. За рахунок нерівності рельєфу Лабораторія машин стоїть дещо нижче від корпусу хімії. Прохід між корпусом хімії і Лабораторією машин перекритий огорожею, що тягнеться вздовж вул. Устияновича аж до будинку колишньої ІV гімназії.

Приблизно в 1923 р. Вітольд Мінкевич розробив проект розбудови комплексу Львівської політехніки на ділянці з боку вул. Сапіги. Політехніка планувала спорудити для своїх потреб будинок електричних лабораторій і відділ механіки. Проектом було передбачено об'єднання території політехніки і колишнього закладу ім. Марії Магдалени, який був переданий Політехніці. Саме на цій території було запроектовано будинок електричних лабораторій і відділу механіки. 1932 р. на цій території збудували наукову бібліотеку Політехніки у неокласичному стилі, яка своїм чільним фасадом виходить на вул. Професорську (кол. Нікоровича).

1924 р., на замовлення будівельної комітету, Вітольд Мінкевич вносив зміни у проект, зокрема конструкцій даху котельні, який за вимогами мав бути якнайлегшим. Тому первісно запроектовані коштовні залізобетонні конструкції мінялися на легкі дерев'яні конструкції англійської системи. У виправленому проект збільшувалася висота даху та площа світлового ліхтаря. До проекту корпусу Лабораторії машин були долучені також інженери, професори Політехніки, зокрема професор Адам Курило (AdamKuryłło), інженер, фахівець від залізобетону, і Тадеуш Добжелевський (TadeuszDobrzelewski), фахівець з вентиляції та ін. Під керівництвом Адама Курило будувався власне машинний зал, перекритий залізобетонними конструкціями. 1925 р. корпус Лабораторії машин був завершений.

У радянський період між головним та хімічним корпусами збудували адміністративний та господарський корпус, а також одноповерхову господарську будівлю на невеликій ділянці між механічним корпусом (колишньою гімназією) та корпусом Лабораторії машин. В період Незалежності цю дисонуючу будівлю розібрали. В радянський період також розширили котельню у східний бік таким чином, що її східна стіна продовжує стіну машинного залу. У 2013 р. вибухнув котел, внаслідок чого було пошкоджено дах над котельнею. Новий дах влаштували з легких металевих конструкцій.

Рішенням сесії Львівського облвиконкому №393 від 22.11.1988 р. будівля внесена до Реєстру місцевих пам'яток під ох.№309-М.