...

Вул. Лесі Українки, 12 – житловий будинок

ID: 2341
Триповерховий мурований житловий будинок, споруджений наприкінці XVIІ ст. – елемент колишнього львівського вірменського кварталу. Будинок є частиною давньої Резиденції вірменських вікаріїв. Сьогодні це пам'ятка архітектури і містобудування національного значення (ох.№1288). У будинку, де знаходився ломбард банку “Mons Pius”, розмістили реставраційні майстерні, а будинок від вул. Лесі Українки залишився житловим.

Історія

Забудову даної ділянки вірменського кварталу вперше наприкінці XVI або на поч. XVII ст. показав на схемі Мартин Ґруневеґ (Gruneweg). На місці сучасного будинку №12 він позначив криті сіни з отвором (das offene) посередині, де, очевидно, стояла піч. На місці теперішнього подвір’я знаходився дерев’яний будинок, в якому були кухня з кабицею і окрема кімната в глибині. Наступне велике приміщення, розташоване на місці сучасного західного крила бару “Mons Pius”, належало тому ж власникові, п. Якобу, і було вимуроване з цегли. Над ним височіла надбудова, очевидно, дерев’яна. Між дерев’яною і мурованою частинами забудови були сходи до льоху.

Священик Вартан Гунанян (Hunanian), ставши вірмено-католицьким єпископом (1675), домігся від магістрату виділення церкві ділянок на північ від собору. Відтак території, що тепер співпадають із забудовою під №№ 10, 12, 14 на вул. Лесі Українки, опинились у власності вірменського духівництва. Наприкінці XVII ст. ці ділянки забудували мурованими спорудами. У ліктьовому податку 1767 р. забудова під №131 (співпадає з будинками №№ 12, 14) позначена як Резиденція вірменських вікаріїв.

На плані Львова 1844 р. та на кадастровому плані 1849 р. будинок позначений як окремий, не пов’язаний із ділянкою №14. Відомо, що у 1852 р. його власником був Генріх Шмідт (Schmidt). У ХІХ ст. сформувався сучасний вигляд будинку з внутрішнім подвір’ям, відгородженим муром. Мур наново переклали 1884 р. У цей час будинок №12, як і сусідні, знову значиться як капітульний. На плані 1932 р. обидві будівлі від Вірменського провулку (друга споруда – західне крило сучасного кафе-бару “Mons Pius”) вказані як єдиний комплекс за адресою вул. Скарбківська (Лесі Українки), 12. Вся забудова, включно з будинком №14, має на той час конскр.№108 і належить Вірмено-католицькій церкві. Після Другої світової війни обидві будівлі перейшли у власність міста. У будинку, де знаходився ломбард банку “Mons Pius”, розмістили реставраційні майстерні, а будинок від вул. Лесі Українки залишився житловим.

Пов'язані історії

Архітектура

Об’єкт рядової забудови вул. Лесі Українки. Розташований на розі з Вірменським провулком (неофіційна назва “Провулок Параджанова”). Мурований з цегли, тинькований, триповерховий, у плані прямокутної форми, з дерев’яною добудовою житлових приміщень із південного сходу. Внутрішнє подвір’я, спільне з будинком колишнього ломбарду, відгороджене від провулку цегляним муром. Вхід до будинку – з подвір’я, влаштований у центрі південного фасаду. Вузька сходова клітка розміщена у південно-західній частині об’єму, на поверхах – по дві секції помешкань із прохідними кімнатами. Вниз по сходах – вхід до підвальних приміщень із трьома камерами.

Фасади – північний (від вулиці) та південний (з подвір'я) – мають по чотири осі вікон, розміщених у заглибленнях (“дзеркалах”), виділених темнішим кольором. Вікна прямокутні, дводільні, деякі з них зберегли столярку ХІХ ст. Вертикального ритму в композиційному розподілі мас фасаду надають пілястри, горизонтально поділені тягами на рівні підвіконь. Суцільні міжповерхові тяги членують глуху торцеву стіну. Профільований карниз оперізує об’єм будівлі. Лаконізм в оформленні екстер’єру виражає основні стильові ознаки споруди, характерні для сер. ХІХ ст. У вистрої фасадів переважають риси пізнього бідермаєра. Зрізаний наріжник – елемент пізнього бароко – свідчить про попередній етап будівництва.

За об’ємом та оформленням екстер’єру будинок №12 виступає як аналог будинку №10, на якому добудували 3-й поверх у 1873 р. Це показує, що реконструкція та кінцевий вигляд будинку №12 відбулися після цієї дати. Підтвердженням цього виступає виконана перед тим гравюра Піллера 1866 р., на якій цей будинок показаний двоповерховим, з мансардним завершенням даху.

Персоналії

Вартан Гунанян (Wartan Hunanian) (1644–1715)вірмено-католицький священик, походив із західної Вірменії, з 1665 р. у Львові, а 1675 р. став єпископом львівської вірменської архідієцезії і домігся від магістрату розширення території, приналежної до Вірмено-католицької церкви.
Генріх Шмідт (Heinrich Schmidt) – власник будинку.
Мартин Ґруневеґ (нім. Martin Gruneweg, пол. Marcin Gruneweg) (1562 – після 1615) – купець, мандрівник, пізніше монах-домініканець, автор опису Львова та інших міст, довгий час мешкав у Львові в будинку, на місці якого стоїть суч. будинок №12 (вул. Лесі Українки).

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/1/7152:10, 18, 55.
2. Науково-технічний архів ДП “Інститут “Укрзахідпроектреставрація”, №Л-139-3.
3. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) 52/1/812.
4. Martin Gruneweg (1562 – nach 1615). Ein europäischer Lebensweg (Wiesbaden: Harrassowitz Verlag, 2009), 648-649.
5. Мирон Капраль, Національні громади Львова XVI–XVIII ст. (Соціально-правові взаємини) (Львів: Піраміда, 2003), Карта 1.
6. Памятники градостроительства и архитектуры УССР, Т. 3 (Киев: Будівельник, 1985), 30.
7. Ярослав Ісаєвич, Найдавніший історичний опис Львова, “Жовтень”, 1980, №10, 105-114.


Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення