Вул. Лисенка, 17 – житловий будинок

1877 р. – придбана ділянка, забудована по периметру, зі сторожівкою.
1898 р. – зведений триповерховий чиншовий будинок (№17) із трьома офіцинами: двоповерховими тильною та західною і триповерховою східною, а також проект оранжереї на схилі за тильною офіциною. Під час зведення у західну стіну будинку вмурували портали з розібраних пам’яткових кам’яниць.
1940–1950-і рр. – в палаці і частині будинку №17 була розташована структура служби безпеки Радянського Союзу.

Будинок під №17 стоїть на схід від палацу Дідушицьких. Розташований на південному схилі Замкової гори, на давньому Галицькому передмісті. На кадастровій карті 1849 р. ділянка позначена конскр. №47 4/4, і забудована по периметру з трьох боків. У сер. XIX ст. вона належала Гофману (Hoffman). Наприкінці 1869 р. власником парцелі стала Генрієта Ґросек (Grossek). З документів відомо, що вона збудувала сторожівку в тилу подвір’я, проект на яку виготовив арх. Войцех Гаар (Haar). 1877 р. Дідушицькі викупили ділянку під №3086 топ., на якій згодом збудували великий будинок (№17). Ще в сер. XIX ст. Володимир Дідушицький зі своєю дружиною Альфонсиною з Мйончинських (Alfonsyna z Miączyńskich) викупили у Львові віллу (№15), до якої 1853 р. перевезли родинну збірку творів мистецтва та бібліотеку з Поториці біля Сокалю. 1895 р. на замовлення графині Альфонсини Дідушицької архітектурна фірма Якова Балабана (Bałaban) і Володимира Підгородецького (Podhorodecki) виконала проект триповерхового чиншового будинку (№17) з трьома офіцинами (флігелями): двоповерховими тильною і західною і триповерховою східною, а також проект оранжереї на схилі затильної офіцини. Проект із незначними змінами арх. Володимира Підгородецького був втілений у 1898 р. Західна офіцина нової кам’яниці сполучалася з палацом сходовою кліткою. На партері офіцини була розміщена стайня на чотири коні та возівня. Ще одна возівня була розташована в тильній офіцині. В одне крило нового будинку перенесли бібліотеку і мистецьку збірку. В західне крило будинку, на 2-й поверх, Дідушицькі перенесли Поторицьку бібліотеку.

Під час зведення у західну стіну будинку вмурували портали з розібраних пам’яткових кам’яниць.

До 1939 р. власниками палацу і адміністративного будинку були нащадки родини Дідушицьких. Після Другої світової війни в палаці і частині будинку №17 була розташована структура служби безпеки Радянського Союзу, в період Незалежності – Управління військової контррозвідки СБ України у Західному регіоні.

Шляхетська родина Дідушицьких – українського походження, гербу Сас, вийшла із сіл Великі і Малі Дідушиці на Стрийщині, і їхній родовід тягнеться ще з княжих часів. Найдавніші документи про Дідушицьких походять із 1263 і 1274 рр., і до сер. XV ст. писані виключно українською мовою. Члени родини Дідушицьких відомі як державні діячі, меценати, вчені різних наук, а також артисти. У сер. XVIII ст. Дідушицькі полонізуються і переходять із греко-католицької релігії на римо-католицьку. З приходом Австрії наприкінці XVIII ст. Дідушицькі отримали графський титул. Одну з гілок роду Дідушицьких – поторицьку – заклав Юзеф Каласанти (1772–1847), син Тадеуша Ґервазія (1724–1777). Саме Юзеф Каласанти сформував відому Поторицьку бібліотеку. Інші дві гілки Дідушицьких заклали старші брати Юзефа: Антон Василь (1757–1817) та Валеріян Вікторин (1754–1832), внуком якого був відомий львівський історик Маврицій Ігнатій (1813–1877). Син засновника поторицької лінії Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький (1825–1899) – власник, меценат і творець одного з найкращих природничих музеїв Галичини – у Львові на вул. Театральній, 18.