Вул. Котляревського, 29 – вілла Яна Саса-Зубрицького (вілла "Яґа") ID: 541

Вілла є однією з найкраще збережених вілл історичної дільниці Кастелівка. Збудована у 1891–1892 роках за проєктом Юліана Захарієвича та Івана Левинського. Належала родині Пепловських, художнику Зиґмунту Розвадовському. 1913 року її перебудував новий власник Ян Сас-Зубжицький, а після його смерті 1935 року вілла перейшла до його спадкоємців. Пам'ятка архітектури місцевого значення (Ох. №4697-Лв).

Історія

Вулиця Котляревського була головною вулицею Кастелівки — віллової дільниці, яку забудували наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття Іван Левинський (Jan Lewiński) та Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz). Назва "Кастелівка" походить від роду Кастеллі (іт. Castelli), який оселився у Львові у XVII столітті. Вони володіли землями південно-західного передмістя Львова та фільварком неподалік сучасної вулиці Нечуя-Левицького. Ця назва фігурує на кадастровій мапі 1849 року. За ситуаційним планом 1889 року дільниця обмежувалася сучасними вулицями Кольберга, Чупринки, Горбачевського, а її головною віссю була теперішня вулиця Котляревського. До 1895 року остання мала назву "На віллах", а потім була перейменована на честь Людвіка Набєляка (ul. Nabielaka) — польського поета, історика, політичного діяча та учасника Листопадового повстання 1830–1831 років.

Віллу на Котляревського, 29, у комплексі із сусідніми будинками №№31 і 33, спроєктували й збудували Іван Левинський та Юліан Захарієвич. У травні 1891 року вони  звернулися до  Магістрату за дозволом на будівництво, а в червні отримали дозвіл (ДАЛО 2/1/5071:1–3). Парцелі під ці вілли (та низку інших) були виділені з великої ділянки, що позначалася конскрипційним номером 93 ¼. На кресленнях вілли позначені номерами №20 і 21 — однак ці номери позначають зовсім не адреси, а нумерацію об'єктів "Кастелівки", що, зокрема, відображено на проєкті дільниці 1889 року.

В травні 1892 року Левинський і Захарієвич звернулись до Магістрату для затвердження додаткових креслень (ДАЛО 2/1/5071:10). Вони пояснювали, що під час будівництва відступили від проєкту: замість трьох одноповерхових вілл збудували три двоповерхові з помешканнями на горищах (у зверненні вони також включили віллу "Спокійна", себто сучасний будинок на Котляревського, 33). Іван Левинський пояснював це тим, що вони не врахували прилеглого пагорба (це порушувало естетику) та й, зрештою, товщина стін дозволяла надбудувати ще один поверх. У кінці листа він попросив звільнити їх від штрафу, якому власники підлягали. В липні того ж року Магістрат затвердив додаткові креслення та надав дозвіл на заселення трьох вілл (ДАЛО 2/1/5071:13–14). 

На ситуаційному плані з проєкту вілли 1891 року видно, що провулок між сучасними вулицями Котляревського і Романицького там підписаний як вулиця Студнева (ulica Studzienna), чого на подальших кресленнях немає. Схоже, міська влада не санкціонувала надання цьому провулку статусу вулиці.

У день офіційного завершення будівництва вілли, 21 липня 1892 року, Іван Левинський та Юліан Захарієвич уклали контракт купівлі-продажу будинку з Казімєжем Пепловським (Kazimierz Pepłowski). Працівник Галицької ощадної каси, член елітного Стрілецького (Куркового) товариства, журналіст та фотограф-аматор, Пепловський мав сплатити за цю віллу 20000 золотих ринських  (ДАЛО 2/1/5071:17, 21). У 1894 році Пепловський подбав, щоб його вілла отримала власний конскрипційний номер — 1267 ¼ (ДАЛО 2/1/5071:19).

Багато вілл "Кастелівки" мали від самого початку якісь назви, деякі з них прижилися, а інші — ні. Вілла, яку придбав Пепловський, мала назву "Яґа", що є скороченням жіночого імені Ядвіґа. Ця назва вперше фігурує в документі 1894 року, в якому Іван Левинський та Юліан Захарієвич писали про продаж вілли (ДАЛО 2/1/5071:32). Ця назва зберігалася і в подальшому, коли власниками вілли стали Зиґмунт і Вероніка Розвадовські (Zygmunt і Weronilka Rozwadowski) в липні 1898 року (ДАЛО 2/1/5071:34). Так, наприклад, вказано у адресній книзі 1901 року замість написання їхньої офіційної адреси (Księga adresowa, 1901).

1905 року Розвадовські вирішили побудувати поруч ще одну віллу. Вона мала прилягти до існуючої будівлі з північного боку та зайняти невелику наріжну парцелю, хоча згідно з первісним задумом Захарієвича і Левинського, вона мала залишатися незабудованою. Захарієвича на той час уже не було в живих, однак Левинський цілком ймовірно міг відмовитися від того, щоб змінювати цей задум — що могло підштовхнути Розвадовського звернутися до іншого архітектурного бюро. Таким чином, цю нову — і оригінальну — віллу звело бюро Едмунда Жиховича (Edmund Żychowicz), один з найбільших конкурентів Левинського. Детальніше про це у тексті про Котляревського, 27. 

Переїхавши до нового будинку, Розвадовські продали віллу. Покупцями стали архітектор Ян Сас-Зубжицький (Jan Sas-Zubrzycki) з дружиною Юлією. 1911 року вони переїхали до Львова з Кракова, оскільки Ян отримав посаду викладача історії архітектури у Львівській політехніці. Спершу вони винаймали квартиру в будинку за сучасною адресою Чупринки, 6, де мешкали до 1913 року (Księga adresowa, 1913). 

1912 року Сас-Зубжицькі взяли іпотечний кредит у Крайового банку Королівства Галичини і Лодомерії у розмірі 35 000 корон під 4,5 відсотка на термін 33 роки для купівлі вілли на Котляревського, 29 (ul. Nabielaka, 15). Перша оплата мала відбутися 30 червня 1918 року, а остання — 31 грудня 1950 року (ДАЛО 2/1/5071:45). У квітні 1913 року вони придбали будинок у подружжя Розвадовських (ДАЛО 2/1/5071:60). Після цього вони його перебудували (Бірюльов, 2010, 102).

В архівній справі будинку відповідні креслення не збереглися. Тим не менш, справа містить цінні документи, що можуть дати певне уявлення про характер перебудови.

Зокрема, тут збереглися чеки про закупівлю матеріалів та про замовлення послуг — страхування, виконання будівельних робіт тощо, що дуже рідко трапляється серед документів фонду №2 Державного архіву Львівської області. Також тут присутні документи щодо позики Зубжицьких та історії її погашення.

У жовтні 1913 року Ян Сас-Зубжицький придбав 120 сірих керамічних плиток з блакитними вставками на суму 25 корон 50 гелерів у фірми Івана Левинського. У листопаді він замовив світильники в Підприємства електротехнічних пристроїв Йозефа Нагурського (Józef Nagórski i spółka) на суму 53 корони (ДАЛО 2/1/5071:59). Замовлення включало настельний світильник з торшерами у вигляді тюльпанів, а також електричну проводку для санвузлів. У липні 1914 року Галицька промислова та будівельна компанія (Galicyjska spółka przemysłowa i budowlana) відповіла на лист Зубжицького в справі покриття даху дахівкою-карпівкою. Ціна покриття становила 4,5 корон за 1 м2. Бюро компанії розташовувалось на вул. Дорошенка, 14 (ul. Sykstuska, 14), а фабрики діяли у Жешуві та Дрогобичі (ДАЛО 2/1/5071:61).

28 липня 1914 року почалася Перша світова війна, і власники виїхали зі Львова до Відня. Тож, ймовірно, перебудову вілли вони завершували вже після повернення до міста у 1916 році. Зокрема, у липні 1916 року Зубжицький продовжив страхування вілли на випадок пожежі у краківському товаристві взаємних страхувань "Флоріанка" (ДАЛО 2/1/5071:64).

У жовтні 1922 року Зубжицький повністю погасив іпотечний кредит в 35000 корон, оформлений 1914 року. Цим документом Польський Крайовий Банк (Polski Bank Krajowy) дозволив викреслити іпотеку з іпотечної книги (ДАЛО 2/1/5071:68). 1935 року він помер, а віллу успадкувала донька Луція, заміжня Тиссон (Łucja Tysson). Вона мешкала тут з чоловіком Йозефом, а також сином Яном, який залишився у Львові після Другої світової війни разом з дружиною Ельжбетою. У 1939 році Луція ще продовжувала страхувати будинок у львівській філії "Флоріанки" (ДАЛО 2/1/5071:72).

У документі з періоду окупації Третім Райхом, 17 вересня 1942 року, "скарбовий уряд" у Львові звернувся до Йозефа Тиссона у справі сплати податків з орендних доходів, що свідчить про те, що частину вілли власники здавали в оренду (ДАЛО 2/1/5071:74). 

Сьогодні (2026) вілла поділена на кілька помешкань.

Архітектура

Розташування на вулиці та ділянці

Будівля розташована на доволі великій парцелі між вулицею Котляревського та провулком, що відгалужується в напрямку колишнього Собкового ставу, а тепер до стадіону та вулиці Кастелівка. Головний фасад вілли виходить на цей тихий провулок, тоді як тильний фасад та доволі великий сад перед ним — на частину вулиці Котляревського, де їздить трамвай. З боків вілла прилягає до сусідніх будівель, де ліворуч це наріжна вілла живописця Зигмунта Розвадовського (вул. Котляревського, 27), а праворуч — двоповерхова будівля на вул. Котляревського, 31. Тепер вони формують своєрідний архітектурний ансамбль, в якому сусідять будівлі стилю сецесії, "піттореск" та ар деко. Навпроти розташований чотириповерховий чиншовий будинок в стилі пізньої сецесії авторства Яна Баґєнського, архітектура якого неабияк контрастує з делікатним масштабом та деталями вілл.

Парцеля з двох боків оточена кованою огорожею дещо різної стилістики. Спільним тут є заокруглені згори прясла, заповнені прозорою діагональною сіткою, що є характерним для межі ХІХ–ХХ століть. Натомість на огорожі головного фасаду стовпчики увінчані характерними для почерку Яна Дашека (Jan Daschek) спіралями, а над хвірткою є пишне завершення з есами-флоресами. На огорожі тильного фасаду стовпи декоровані сецесійними соняхами, які часто зустрічаються в деталях Кастелівки. Наприклад, в ковальстві на дверях на вул. Котляревського, 3 та на паркані на вул. Котляревського, 28, а також в ліпнині на вул. Котляревського, 16, 18, 26–26а.

Фасади і об'ємно-просторове вирішення

Вілла є однією з найкраще збережених будівель Кастелівки. Про це свідчать не лише об'ємно-просторове вирішення, що залишилося незмінним, а й вцілілі фактично всі будівельні та оздоблювальні матеріали. Йдеться про дерев'яні елементи ґанків та веранд, керамічну дахівку, майоліковий ананас на завершенні даху, флюгер з гербом власника "Сас", фахверкові елементи, автентичну столярку розмаїтих ґатунків, вітражі та навіть давнє віконне скло. 

Стилістично це один із найцікавіших проєктів Кастелівки авторства Івана Левинського та Юліана Захарієвича з пізнішим доповненням, зробленим під впливом Яна Саса-Зубжицького. Тут домінує наслідування та творча трансформація народної дерев'яної архітектури, яка поєдналася з неоготичними елементами. Це добре відображає характерну для кінця ХІХ століття ідею стилю "піттореск" з його мальовничим силуетом, вільним плануванням та барвистими відкритими поверхнями будівельних та обличкувальних матеріалів (Казанцева, 2016). 

Така стилістика якнайкраще відображала смаки нового власника — професора Саса-Зубжицького, який збудував близько півсотні об'єктів у неоготичному стилі та видав монографію за дисертацією "Розвиток готики в Польщі з конструктивного і естетичного погляду" (Rozwój gotycyzmu w Polsce pod względem konstrukcyjnym i estetycznym, 1895) з власними рисунками. Він же досліджував дерев'яну архітектуру: видав працю "Польське дерев'яне будівництво" (Polskie budownictwo drewniane, 1912–1916), виставляв рисунки на виставках, зокрема у Кракові 1905 року ("Drobne wiadomości", Architekt, 1905, №4, 63). 

Головний фасад вілли восьмивіконний, має складну асиметричну композицію, основним акцентом якої є балкон-веранда та триповерхова вежа. Інша частина вілли з цього боку двоповерхова, з мансардним поверхом, розташованим ліворуч від вежі. Більшість вікон є дводільними та мають форму витягнутого прямокутника. Є три ширші тридільні вікна — в кімнатах першого і другого поверхів, що прилягають до будинку 31, а також вікно праворуч вежі. Останнє вікно змодельовано у вигляді фахверка, такі приклади можемо у Львові побачити у віллі "Юльєтка" Юліана Захарієвича, а також в будівлях Івана Долинського на вул. Мушака, 22, 24, 34.

Унікальним вирішенням вирізняється дерев'яна веранда, розташована праворуч від вежі. Вочевидь виконана вона на фабриці Левинського, яка мала столярний цех, де виготовлялися як конструктивні, так і декоративні елементи — ґанки, веранди, причілки тощо. Ці вироби відрізнялися високою якістю, що підтверджують численні збережені дерев'яні елементи на будівлях як Кастелівки, так і всього Львова (Казанцева, Гапаляк, 2008). Оскільки веранда відсутня на кресленнях вілли 1891–1892 років та не має аналогів у вілловій забудові Кастелівки, можемо припустити, що її запроєктував вже Ян Сас-Зубжицький. На жаль, в архівній справі відсутнє креслення цієї веранди, як і загалом перебудови у 1912–1913 роках. Цікаво, що ця веранда є комбінованою: має одне засклене вікно зі складним переплетенням та чотири відкриті отвори. Гострий причілок веранди увінчується випустами балок, кінці яких декоровані драконячими головами з відкритими пащами. Веранда огороджена характерними для народної архітектури площинними, фігурно різьбленими балясинами. Підпирають всю цю масивну конструкцію два різьблені стовпи і два великі трикутні кронштейни. Навколо стовпів влаштовано лавочки, де можна посидіти на осонні.

Портал та вікна першого та другого поверху мають лаконічні обрамлення з замковими каменями, прясло першого поверху прорізано делікатним дошковим рустом. Наріжники вежі на рівні третього поверху оздоблені фасками, що робить її форму більш витонченою.

Окрасою вілли є два вітражі, влаштовані над входом. Перший, у світлику, залишився ще з 1892 року, коли віллу "Яґа" звели Юліан Захарієвич та Іван Левинський. Він складається з т. зв. "оболонок", невеликих кольорових круглих скелець, що імітують середньовічне засклення. Це — своєрідна візитівка Захарієвича, так само як майоліка є візитівкою Левинського. Такі вітражі Захарієвич замовив і для вілли "Юлієтка". Таке ж засклення бачимо і в палаці Пінінських-Потуліцьких авторства Яна Томаша Кудельського (Jan Tomasz Kudelski), його учня. Як зазначає Роксолана Грималюк, виконані вони на фабриці "Тірольські вітражі та мозаїки" (Tiroler Glasmalerei und Mosaik Anstalt) (Грималюк, 2004: 39, 189, 190). Цей вітраж у світлику вілли потребує термінової реставрації через незадовільний стан свинцевої основи.

Другий вітраж вище виконаний під час перебудови вілли Яном Сасом-Зубжицьким. На ньому присутнє клеймо фірми-виконавця в правому нижньому кутку — Krakowski zakład witrażów Żeleński. R. 1913 (Краківський заклад вітражів Желенського,  Р. 1913). Це сітчастий вітраж, який теж відповідає концепції середньовічного засклення з невеликих шматків катаного скла. Тут поєднуються ромби червоного, зеленого і жовтого відтінків з мініатюрними квадратиками на перетині, а обрамлення складається з гірлянди пальмет.

Збереглися двоє вхідних дверей головного фасаду, з заскленими віконечками, в яких є ковані ґратки. Останні збережені лише в дверях праворуч, які провадять до помешкання першого поверху. В дверях ліворуч, які провадять до сходової клітки, збереглося місце для маленької дверки для кота, що є унікальним прикладом у Львові. На жаль, сама дверка, як і ковані ґратки, тут втрачені.

Усі дерев'яні елементи головного фасаду, а також огорожа мають зелене помалювання розмаїтих відтінків, що свідчить про те, що господарі прагнули зберегти автентичну колористику. Стіни теж зберегли піщане пофарбування, що разом з теплим тоном керамічної дахівки та барвистим ананасом вгорі створює неперевершений мальовничий ефект.

Тильний фасад вілли, розташований на значній відстані від вулиці, ховається за зарослим садом, і оглянути його вдається лише у безлистяну пору року. Основним композиційним акцентом тут є триповерхова дерев'яна веранда з різьбленими декоративними елементами. На першому поверсі це своєрідний тамбур виходу в сад, на другому — дерев'яний балкон, а на третьому — лоджія з великою циркульною аркою, що підтримує наметовий дашок накриття. Балкон і лоджія огороджені площинними балясинами та підтримуються трикутними кронштейнами, що узгоджується з такими ж елементами головного фасаду. 

Домінування дерев'яних елементів за мальовничої асиметричної композиції надає віллі курортного характеру та відповідає статусу дільниці як міста-саду. 

Аналіз архівних креслень та порівняння з теперішнім станом

В архівній справі присутні два комплекти проєктних креслень за 1891 і 1892 роки. Як вже зазначалося, креслення перебудови 1912 року не збереглися, проте, можливо, є в приватному архіві родини.

Оскільки спорудження двох вілл на вул. Котляревського, 29 і 31, велося одночасно. На кресленнях присутні одразу ці два будинки, які утворювали архітектурний ансамбль. На кресленні 1891 року це одноповерхові вілли з мансардами на головному та двоповерховими дерев'яними верандами на бічних фасадах. Цоколь обличкований каменем, дахи дуже високі, як у карпатській архітектурі, яку вивчав Юліан Захарієвич. Стіни та комини мають відкрите цегляне мурування, під карнизом є фриз з поребриків, передбачені місця для кахель, ґанок огороджений ковальством (ДАЛО 2/1/5071:75). Така композиція фасаду не була реалізована в жодній з вілл Кастелівки за винятком однієї — вілли "Юлієтка". З цього можемо зробити висновок, що саме такою бачив Юліан Захарієвич ідеальну віллу, задум якої, можливо, і не був оцінений замовниками, але таки втілений архітектором у власній віллі.

На кресленні 1891 року тильного фасаду вже присутній задум колосальної веранди з аркою та наметовим дашком, розташованої на головній осі (ДАЛО 2/1/5071:76). Це реалізовано фактично без змін, лише додався ще один поверх.

Власне, ідея зі зміною поверховості з'являється 1892 року (ДАЛО 2/1/5071:80). Вілла №29 на цих кресленнях постає у тому вигляді, в якому її і купив Ян Зубжицький перед тим, як розпочав свою перебудову. Можемо побачити, як майстерно були використані елементи об'ємно-просторової структури будинку для перетворення його на фактично новий невпізнанний об'єкт. Так, виступаючий ризаліт сходів став вежею, до якої праворуч була добудована веранда. Входи залишилися без змін, також від проєкту 1892 збереглося вікно з фахверковим завершенням над верандою. Були отиньковані всі цегляні та кам'яні елементи, а також усунуті керамічні плитки. Вікна здебільшого змінили свою форму, вузькі вікна праворуч стали великим тридільним вікном, замість одного вікна ліворуч вежі стало два.   

Планування вілли можна проаналізувати за збереженими кресленнями 1892 року (ДАЛО 2/1/5071:76, 78). З вестибюлю потрапляємо до численних кімнат, а також до двомаршевих сходів, розташованих по головній осі вілли. Праворуч від сходів розташовані кухня та санвузол, вузьке віконце якого досі збережене на головному фасаді. Коло кухні містяться одномаршеві сходи до підвалу. В усіх кімнатах є печі, прямі та кутові, а також великий камін у кутовій кімнаті (вочевидь, вітальні) ліворуч від входу, яка колись мала веранду (зимовий сад) на бічний фасад. Після прибудови 1905 року вілли ліворуч (вул. Котляревського, 27) веранду розібрали, стіна стала глухою, а кімната втратила своє колись репрезентативне призначення. 

Другий поверх мав такий самий набір приміщень, що і перший (включно з ще однією кухнею), що вказувало на те, що він міг здаватися як окреме помешкання, що слугувало додатковим прибутком для власників вілли.

Ванних кімнат заплановано не було; спальні, вочевидь, виходили на тильний фасад; в підвалі, за традицією межі ХІХ–ХХ століття, могли міститися пральня і прасувальня. Розрізи вілли показують дерев'яне балкове міжповерхове перекриття та склепіння у підвалі (ДАЛО 2/1/5071:76, 77, 79).

Люди

Зигмунт Розвадовський (Zygmunt Rozwadowski, 1870–1950) — художник, професор промислової школи, співавтор Рацлавицької Панорами, під час І світової війни воював у польських Легіонах. Власник і мешканець вілли на вул. Котляревського, 29 з 1898 до 1913 року.
Іван Левинський (Jan Lewiński, 1851–1919) — визначний львівський архітектор, будівничий, підприємець, меценат, власник фабрики будівельних виробів та архітектурного бюро. Разом з Юліаном Захаревичем викупив ґрунти на Кастелівці і забудував дільницю, частково реалізувавши концепцію міста-саду. Співавтор з Юліаном Захаревичем проєкту вілли на вул. Котляревського, 29.
Йозеф Нагурський (Józef Nagórski) — власник Підприємства електротехнічних пристроїв (Przedsiębiorstwo urządzeń elektrotechnicznych wszelkiego rodzaju), в якого Ян Саса-Зубрицький замовляв світильники та інші електротовари для вілли. Цю продукцію постачали з централізованого складу електричних та газових світильників, а також різноманітних електротехнічних товарів.
Казимир Пепловський (Kazimierz Pepłowski, 1863–1914) — урядник Галицької ощадної каси, член комітету побудови пам'ятника Адаму Міцкевичу, фотограф-аматор. Власник і мешканець вілли "Яга" з 1894 до 1898 року.
Юліан Захарієвич (Julian Zachariewicz, 1837–1898) — визначний архітектор, професор та ректор Львівської Політехніки. Разом з Іваном Левинським викупив ґрунти на Кастелівці і забудував дільницю, частково реалізувавши концепцію міста-саду. Співавтор з Іваном Левинським проєкту вілли на вул. Котляревського, 29.
Ян Томаш Кудельський (Jan Tomasz Kudelski, 1867–1937) — архітектор, учень Юліуша Захарієвича, керівник архітектурного бюро Івана Левинського у 1890–1893 роках — в період, коли будувалася вілла на вул. Котляревського, 29. Співавтор разом з Іваном Левинським проєкту вілла "Спокійна" на вул. Котляревського, 33.
Ян Сас-Зубжицький (Jan Sas-Zubrzycki, 1860–1935) — архітектор, автор багатьох костелів у Галичині, доктор технічних наук (1902), доцент кафедри історії архітектури Львівської Політехніки (1912), голова комісії відбудови міст і сіл (1915), президент Товариства охорони пам'яток мистецтва (1916), нагороджений президентом Польщі, Ігнатієм Мостицьким, Командорським Хрестом Ордену Відродження Польщі, член інженерної палати у Львові, похований на Личаківському Цвинтарі. Був прихильником історизму та з пересторогою сприймав нові стилі в архітектурі. У 1938 році на його честь назвали бічну вулицю Любінської (тепер вул. Зоряна). Власник вілли "Яґа" з 1913 до 1935 року.
Ян Тиссон (Jan Tysson, 1932–2025) — співзасновник і актор Польського народного театру у Львові, онук архітектора Яна-Саса Зубрицького. Мешкав на Котляревського, 29 з 1932 до 2022 року. Ян Тиссон з дружиною Ельжбетою мешкали у віллі до початку повномасштабного вторгнення 2022 року. Саме завдяки унікальному проживанню нащадків вілла зберегла свій автентичний вигляд та є чи не найкраще збереженою віллою Кастелівки. До останніх днів на віллі подружжя, особливо дружина, радісно вітала екскурсійні групи, що зупинялися коло вілли. Завжди вишукано вбрана, у темному капелюшку з вельоном, з перстнями зверху тоненьких рукавичок, вона з вдаваною суворістю перепитувала мене (Тетяну Казанцеву): "А про Левинського розповідали? А про Захарієвича?" І завжди щось додавала про унікальну красу вілли. Зі скромності не згадувала сама про Яна Зубжицького, але, вочевидь, тішилася, коли про нього розповідала я. На жаль, зйомці відео про їхнє помешкання перешкодила повномасштабна війна.

Джерела