Торговий відділ "Маслосоюзу", одного з найуспішніших проектів галицької української кооперації, розташовувався у приміщенні "Народної гостинниці", сучасна вулиця Костюшка, 1а.
Історія галицького "Маслосоюзу" почалась у 1904 році в селі Завадів, зараз — Стрийський район Львівської області, коли при місцевій організації "Просвіта" відкрили першу молочарню. Біля витоків молочної кооперації, поряд з громадським і кооперативним діячем у Галичині Євгеном Олесницьким, стояв греко-католицький священик Остап Нижанківський, більш відомий як композитор, ніж ініціатор такого масштабного проекту з молочної кооперації.
Нижанківський очолював "Крайовий союз господарсько-молочарський" до початку Першої світової війни, і на той момент кооператив складався з понад 100 молочарських спілок, до яких селяни доставляли молоко.
Подальша доля кооперації пов'язана передусім з діяльністю Андрія Палія, якого обрали директором і який взяв у свої руки торговельні справи, та Андрія Мудрика, котрий відповідав за технічне оснащення, якість продукту і модернізацію виробництва. У березні 1924 року відбулись загальні збори, обрали нову дирекцію і визначили основні напрями діяльності союзу і план радикальних реформ. У 1925 році "Крайовий союз господарсько-молочарський" офіційно стає "Маслосоюзом", налічує 39 молочарень і виготовляє понад 41,5 тис. кг масла на рік, збільшує торговельний оборот з 200 тис. злотих у 1924 році до 860 тис. злотих у 1925-му, модернізує виробництво і відкриває фахові курси з підвищення кваліфікації.
З усіх молочних продуктів "Маслосоюзу" головним було масло. Союз продукував чотири категорії масла. Найкращим і найдорожчим було масло першої категорії — так звані "Знамениті масла", до другої категорії відносили "Дуже добрі масла", третя — просто "Добре", а четверту називали "Поганим". Цікаво, що кооперативне масло, якому було понад три дні, уже вважали другосортним. Усі види масла й інші вироби продавались у фірмових крамницях союзу, десять з яких були у Львові. Фірмовим знаком "Маслосоюзу" був довгастий прямокутник, всередині якого між буквами "М" і "С" зображений зелений чотирилисник конюшини.
У 1926 році починається експорт масла "з конюшинкою", а 1927-го центральний офіс "Маслосоюзу" перебирається зі Стрия до Львова і називається "Головною торговельною агентурою Маслосоюзу у Львові", а в районі сучасних вул. Братів Міхновських і Головацького був збудований цілий "молочний" квартал — з офісами, складами-холодильниками, транспортним парком. До початку Другої світової війни торговельний оборот "Маслосоюзу" перевищував 12 млн злотих, організація мала відділи не тільки в містах Галичини, а й у Катовіцах, Бєльську, Луцьку та інших регіонах.
Якщо історія "Маслосоюзу" в міжвоєнний період досить відома, висвітлена в публічному просторі, то діяльність союзу під час Другої світової обмежується зазвичай двома реченнями про те, що радянська влада націоналізує підприємство і що 1944 року "Маслосоюз" був остаточно ліквідований. Проте діяльність підприємства і його керівництва під час війни вартує уваги й обговорення.
На початку радянської окупації все керівництво "Маслосоюзу" залишалось на місцях праці, оскільки, за словами Андрія Качора, автора спогадів про діяльність підприємства, сподівалось "на можливість якоїсь коезистенції з новим режимом". Проте, остерігаючись арештів, дирекція "Маслосоюзу" ще до кінця січня 1940 року перетинає річку Сян і далі перебуває в нацистській зоні окупації.
На відміну від радянської влади, що націоналізує майно "Маслосоюзу" разом з центральним офісом і змінює структуру підприємства відповідно до своїх потреб, на територіях, окупованих Райхом, для кооперативного руху, ситуація виглядала оптимістичніше. Український кооперативний рух розширився із 212 кооперативів у 1939 році до 995 на початку 1941-го. Схожий динамічний ріст на окупованих німцями територіях переживає й польський кооперативний рух: із 3560 наприкінці 1939-го до 5374 наприкінці 1943 року. Зріст пов’язаний був з примусом кооперативізації господарств рільничих для полегшеного стягнення контингентів та збільшення власної ініціативи діячів кооперативного руху.
На території Генерал-губернаторства нацисти проводили різну політику щодо національних груп, і саме українцям окупаційна влада пішла на деякі поступки. Нацисти розраховували на поглиблення локального етнічного конфлікту для зміцнення своєї влади і тільки українцям створювали перспективи національного розвитку. Українців почали більше ставити на адміністративні посади, а український кооперативний рух, як важлива складова української національної ідеї, був звільнений від обмежень, які існували на території міжвоєнної Польщі.
Попри те, що головний офіс "Маслосоюзу" залишився в радянській зоні окупації, у Кракові, Любліні і Ярославі вдалось організувати самостійні Ревізійні відділи Союзу українських кооператорів (у Ярославі за часів Польщі "Маслосоюз" так і не отримав дозволу на відкриття філії, це вдалось тільки під час нацистської окупації).
Із початком радянсько-німецької війни, керівництво Союзу повертається до Львова з надією відтворити довоєнну структуру й обсяги молочарської кооперації в Галичині. Однак це було неможливо, бо нацисти не дозволили на територіях, що були перед тим під радянською окупацією, проводити кооперативам самостійну економічну політику, також відмовили у приєднанні до львівського "Маслосоюзу" кооперативів краківського і люблінського дистриктів, не згадуючи вже волинські філії, що опинились в райхскомісаріаті Україна.
Дирекція "Маслосоюзу" у Львові зосереджується на збереженні організаційно-торговельної системи і майна української молочарської кооперації перед зазіханням німців, які зовсім не спішили повернути націоналізоване радянською владою майно і планували перетворити її на філію німецької структури. І тут вирішальну роль відіграв Андрій Палій, який домігся від німецької окупаційної влади дозволу на легальну діяльність "Маслосоюзу" і районних молочарень ціною розформування організаційно-технічного відділу, який відповідав за організацію виробництва. Цей нагляд за виробництвом перебирає державний (себто нацистський) Обласний Союз для молочної і масляної господарки, який очолював німецьким комісар Рошман, але заступником нацисти призначають Михайла Хронов'ята, одного з керівників "Маслосоюзу", який фактично з того часу був посередником між окупаційною владою та українською молочарською кооперацією.
Уже після війни, в еміграції, Андрій Палій у спогадах аргументував своє рішення щодо співпраці з окупаційним режимом потребою зберегти надбання української кооперації. У книзі "Мужі ідеї" є пряма мова Андрія Палія:
Незважаючи на те, що це була чужа окупаційна влада з нестерпним режимом, який по своїй суті заперечував незалежний розвиток кооперації на дальшу мету, ми вирішили боротися за її існування з таких мотивів:
1. Розраховувано на те, що окупаційна влада не буде вічною і кооперативні надбудови залишаться власністю народу.
2. Треба буде використати нагоду закупки молочарських машин з німецьких джерел та переводити якнайбільше інвестицій на кошт здевальвованої валюти.
3. Повстала конечність дати заняття для якнайбільшого числа робітників, щоб їх охоронити від примусовогo вивозу до Німеччини.
4. А в кінці ще й з тої причини, і це було найголовніше, щоб охоронити селянське населення від надмірних контингентів і репресій з боку німецької влади та відомих із визиску німецьких фірм, які працювали всюди там, де не було кооперативної самооборони.
Отже, було вирішено працювати і зберігати, що вдасться. За даними Юліана Павликовського, тодішнього провідника Патронату Української Кооперації в Генеральній губернії і голови Надзорчої ради "Маслосоюзу", у 1943 році торговельний обіг "Маслосоюзу" перевищив 10 млн злотих. Із наближенням фронту дирекція "Маслосоюзу" приймає рішення виїхати на Захід, до Відня, а "Маслосоюз" припиняє своє існування з поверненням радянської влади влітку 1944 року.
У дослідженнях, що стосуються взаємодії з окупаційною владою, зазвичай виділяють політичну, військову, адміністративну співпрацю, а також особисту, і співпрацю у сфері культури і мистецтва. Економічна співпраця на окупованих територіях теж заслуговує на особливу увагу. Важко сказати, чи діяльність "Маслосоюзу" в часи нацистської окупації треба розглядати в категоріях економічної колаборації, чи стратегії виживання і збереження підприємств. З одного боку, головним аргументом керівників кооперації щодо співпраці з нацистами було забезпечення робочими місцями українського населення, збереження виробництва, рухомого і нерухомого майна. З іншого боку, активний розвиток українського руху на території Генеральної губернії відбувався з "благословення" Українського центрального комітету, що був офіційним органом у структурі окупаційної влади, а Володимир Кубійович, голова УЦК, в економічній політиці нацистів щодо українського кооперативного руху бачив вирішальне значення відносно визволення торгівлі з "єврейських рук" довоєнної торгівлі, "спрямованої насамперед на експлуатацію українського селянина", тобто офіційно підтримував нацистів у їхній діяльності. Можливо, історія української кооперації часів Другої світової війни і подальші дискусії щодо діяльності "Маслосоюзу" й інших українських кооперативів допоможуть визначитись з термінологією, розібратись з фактами співпраці і надати їм належну оцінку.
