...

Українська допоміжна поліція як поширений приклад колаборації

ID: 220
Українська допоміжна поліція крім типових для поліційних формувань завдань утримання цивільного порядку, виконувала також завдання колабораційному характері — зокрема допомагала у знищені єврейського населення Львова. Які були мотивації поліцаїв? 

Поза межами України образ українського поліцая є найбільш впізнаваним з усіх можливих видів колаборації. Такою популярністю це явище завдячує не тільки фільмам, художній та мемуарній літературі і спогадам тих, хто пережив Голокост, а також відсутності образу й достатньої інформації щодо інших моделей поведінки українців під час війни. А в сучасній Україні тема є дражливою і суперечливою через неможливість досліджень явища колаборації в радянський період, відсутність традиції проговорення складних моментів в історії і через звичку замовчування незручних тем. Не допомагає почати розмови про Українську допоміжну поліцію в Генеральній губернії, і у Львові зокрема, відсутність перекладів як наукових праць, так і науково-популярних книг на тему співпраці і колаборації з нацистами, внутрішній конфлікт щодо політики пам'яті, відмінності воєнних досвідів між регіонами України, а також використання теми колаборації частини українців з нацистами найближчими сусідами — Польщею і Росією, у міжнародній політиці сьогодні. Усе це робить тему колаборації, і Української допоміжної поліції зокрема, актуальною і вартою подальших обговорень і дискусій.

Попередником Української допоміжної поліції (далі — УДП) в дистрикті Галичина були загони народної міліції, що почали організовуватися під егідою ОУН(б) з початком нацистської окупації. Вони створювалися одночасно з органами самоуправління на місцях і були частиною планів ОУН(б) створення структур для майбутньої незалежної держави. У Львові подібні загони почали формуватися відразу після зайняття міста нацистами 30 червня 1941 року. 12 серпня 1941 року, згідно з наказом коменданта Orpo (ОРПО) у Кракові, українську міліцію розформовано, а її учасникам запропоновано увійти до відділів Української допоміжної поліції. У серпні 1941 року було створено шість комісаріатів, які підпорядковувалися Начальній Команді, що знаходилась на другому поверсі будинку на колишній пл. Смольки, 3 (зараз — пл. Генерала Григоренка). У 1942–1943 роках число комісаріатів УДП зросло до 11. Для підготовки і навчання особового складу УДП у Львові було засновано Поліційну академію, що діяла на колишній вул. Чистій, 5 (сучасна вул. Тадеуша Бой-Желенського).

Більше про чисельність, історію створення і структуру Української допоміжної поліції можна дізнатись тут.

У темі досліджень та обговорення діяльності Української допоміжної поліції найбільш дискусійною є мотивація вступу до лав УДП та діяльність українських поліцаїв у Львові.

У багатьох дослідженнях, присвячених українській поліції, основним мотиваційним чинником вступу до лав поліції вважається ідеологічний, або ідейний. Але якщо в націоналістичному наративі ідеологічний мотив пояснюється необхідністю вишколу кадрів заради майбутньої української держави, оскільки молоді рекрути в більшості були пов'язані з українськими націоналістичними рухами, і з початком німецької окупації саме ОУН(б) створила українські міліцейські загони, які послужили основою УДП, то багато інших дослідників основний акцент роблять на ідеології українського націоналізму, з антисемітизмом, як основною його складовою. Джон Пол Химка, канадський історик, у своїх працях, присвячених діяльності ОУН, українській міліції і погромам 1941 року, вважає міліцію ОУН, пов'язану з урядом Стецька, відповідальною за погроми і масові страти євреїв, а також, до певної міри, комуністів та поляків, а основною метою української поліції, як націоналістичної структури, вважає зачистку території від людей іншої національності й ідеології.

Безумовно, до Української допоміжної поліції вступило багато міліціянтів, що взяли участь в антиєврейських акціях, відомих як львівський погром 1941 року. І так, антисемітизм був частиною ідеології всіх праворадикальних рухів Європи того часу, зокрема ОУН. Але осуду також заслуговує неперебірливість у засобах задля досягнення головної мети — проголошення незалежної держави, і готовність йти на все, включно з колаборацією з окупантом та участю в антиєврейських акціях, аби досягнути омріяної державності. Важко сказати, наскільки антисемітизм, як основний аргумент служіння в поліції, був важливим для більшості поліцаїв, і чи бути націоналістом завжди означає бути антисемітом. Наявність таких крайніх позицій, від антисемітизму, як основної мотивації, до виправдання вчинків українських поліцаїв метою створення власної держави, підтверджує важливість цієї теми і необхідність подальшого її обговорення.

Другим важливим чинником мотивації для вступу до УДП був соціально-матеріальний. Зазвичай, до переліку аргументів потрапляють, по-перше, необхідність годувати родину, ця робота добре оплачувалась, і зарплата поліцая була удвічі вищою за середню платню представників інших професій на державних посадах, а враховуючи те, що одним із завдань УДП була боротьба з чорним ринком і спекуляцією, це давало надію на додаткові можливості здобуття харчів. По-друге, робота поліцая давала змогу уникнути примусового відправлення на роботу до Німеччини. Варто також враховувати, що чи не вперше після проголошення незалежної Польщі з її політикою щодо національних меншин українці з незаможних родин могли займати такі посади у військових структурах, а нацистський режим вдало використовував польсько-українське протистояння задля провадження власної політики на окупованих територіях.

Спектр обов'язків УДП був надзвичайно широким. Українські поліцаї охороняли адміністративні будівлі, виявляли дрібні правопорушення і доставляли правопорушників до відділу Кримінальної поліції, прибирали сніг, впорядковували черги по воду, боролися з контрабандою і спекулянтами, тобто виконували все те, що робила поліція чим в будь-якій країні у мирний час. Натомість важким до обговорення, і, безумовно, таким, що заслуговує осуду, є інше коло обов'язків Української допоміжної поліції, а саме: охорона гетто і Янівського концтабору, облави на євреїв і представників інших переслідуваних нацистами груп, діяльність в ролі живого кордону під час екзекуцій та інші дії, що підпадають під визначення злочинів проти людяності. Саме ця діяльність УДП — виконання політичних та ідеологічних цілей окупанта — визнається колабораційною.

УДП за своєю структурою і функціональними особливостями була подібна до аналогічних поліцейських формувань, створених нацистами на окупованих територіях. Можливо, усвідомлення цього факту, залучення різноманітних джерел інформації, а також публічні обговорення, дискусії для ширшого загалу допоможуть підійти до розмов про історію і дії цієї структури менш емоційно і навчитись говорити про явище колаборації в історії України, наблизять до усвідомлення і засудження злочинів УДП, а також до прийняття факту, що особи, які боролись за незалежність держави, одночасно могли здійснювати ганебні вчинки. Дискусії і публічне обговорення історії і форм співпраці місцевого населення з окупаційною владою сприятимуть відходу від поляризації бачення образу українця тільки як героїчного борця за незалежність чи як поліцая, головною метою якого було винищення євреїв.


Усі сюжети

Місця

Опис

Пл. Генерала Григоренка, 3 – адміністративний будинок (колишній банк)

Детальніше про місце

Організації

Джерела

1. Martin Dean, Collaboration in the Holocaust Crimes of the Local Police in Вelorussia and Ukraine, 1941–44 (Palgrave Macmillan US, 2000), 241.
2. Тарас Мартиненко, "Українська допоміжна поліція в окрузі Львів — місто: штрихи до соціального портрета", Вісник Львівського університету, Серія історична, 2013, Випуск 48, 152–167.
3. Михайло Мартиненко, "Деякі рефлексії про дискусію "Український націоналізм і євреї (1920–1950 рр.)", Україна модерна, 2016.
Авторка — Інна Золотар
Редагування — Оксана Панчишин