Вул. Коперника, 30 – житловий будинок

Сучасний будинок зведений у 1906–1907 рр. після того, як розібрали попередню класицистичну кам'яницю, яка була збудована тут на початку ХІХ ст. Її можна побачити на картах Львова з принаймні 1828 р.

Першими відомими власниками будинку були Едвард та Олександр де Вєховські з Нападовичів (de Wiechowski z Napadowiczów) (ДАЛО 2/1/5462:6). У липні 1871 р. вони продали ділянку з будинком Розалії де Гасса Аґопсович (Rozaliade Hassa Agopsowiczowa). Нова власниця разом зі своїм чоловіком Деодатом Аґопсовичем одразу вирішили перетворити на житло приміщення стайні та возівні, які були розташовані окремо на ділянці, однак магістрат їм цього не дозволив (ДАЛО 2/1/54602:7, 7-). Тоді вони вирішили прибудувати більшу муровану офіцину на заміну дерев'яної. Проект розробив будівничий Сильвестр Берський (SylwesterBerski). Дозвіл на будівництво магістрат надав у жовтні 1871 р. з умовою влаштування вогнетривкої, тобто бляшаної покрівлі. Оскільки офіцина повинна була прилягати до сусіднього будинку №32, проект на її будову узгоджували також із тодішньою власницею того будинку, Таубе Еттінґер (TaubeEttinger). Офіцина мала бути двоповерховою з односхилим дахом (ДАЛО 2/1/5462:1-).

У серпні 1886 р. власниця будинку, Розалія Аґопсович, вирішила розмістити крамницю у приміщенні ліворуч від проїзду. З цією метою вона просила магістрат дозволити їй перетворити вікно поряд із брамою на двері. Дозвіл надано за умови, що на тротуарі не буде влаштовано жодних східців чи інших виступаючих елементів, а двері відчинятимуться до середини (ДАЛО 2/1/5462:10,11).

У червні 1889 р. Розалія Аґопсович продала будинок Володимиру та Марії Ґнєвошам (Włodzimierz, MaryaGniewosz), власникам маєтностей у Золотому Потоці (тепер смт. Золотий Потік Бучацького р-ну Тернопільської обл.) (ДАЛО 2/1/5462:12).

У 1893 р. подружжя продало будинок Яну Сеферовичу (JanSeferowicz), двірському раднику (c.k. radca dworu). Ян Сеферович мав двох неповнолітніх дітей: Станіслава і Стефана. Вже того року він на них записав власність цього будинку (по половині).

У листопаді 1898 р. Ян Сеферович із метою влаштування ще одного магазину просить дозволу у магістрату вибити двері на місці вікна у приміщенні праворуч від проїзду (ДАЛО 2/1/5462:13, 13-). Приміщення мало два вікна і також вхід із проїзду.

У квітні 1901 р. будинок був підключений до каналізаційної системи. У документі вказано, що в будинку на той час було 8 житлових кімнат, 3 туалети та 8 кухонь. На партері були також магазин споживчих товарів та невелика ресторація. Крім цього згадуються: магазини, промислові заклади, стайні для коней та корів тощо, які були розміщені на території (ДАЛО 2/1/5462:17). Встановлення каналізаційних труб виконав ліцензований інсталятор Левом Яґусинським (LewJagusiński), який працював за адресою вул. Сикстуська (вул. Дорошенка), 31. Одночасно Ян Сеферович просив дозволу звести в саду за будинком споруду для гри в кеглі. Йому це дозволили за умов: дах повинен бути з вогнетривкого матеріалу, стіна, об яку відбиватимуться кулі, має бути надійною, кеглярня повинна бути усунута за першої вимоги магістрату, а ігри повинні тривати не довше 23:00 години (ДАЛО 2/1/5462:19).

У липні 1904 р. Ян Сеферович зініціював реконструкцію виходків та каналізації (ДАЛО 2/1/5462:23). Проект виконав архітектор Наполеон Лущкевич (Napoleon Luszczkiewicz).

У 1906 р. вже повнолітні Станіслав та Стефан Сеферовичі вирішили розібрати старий будинок і збудувати на його місці новий, більший будинок. У квітні 1906 р. знесли існуючу кам'яницю та всі інші споруди, розміщені на ділянці. Проект нового будинку виконав знаний львівський архітектор Ян Шульц (JanSchulz). За первісним задумом, кам'яниця мала бути чотириповерховою, з двома еркерами на головному фасаді. Таке вирішення перекликається з іншою, пізнішою роботою архітектора — будинком на вул. Академічній, 21 (просп. Шевченка), який постав у 1909–1910 рр. Однак, магістрат навідріз заборонив будівництво такого високого будинку на вул. Коперника, посилаючись на будівельні норми, за якими висота будинку не могла перевищувати ширину вулиці. Ширина вул. Коперника в тому відрізку вулиці була 13 м, а вінцевий карниз проектованого будинку мав відмітку 17 м. Два еркери мали постати на відстані всього 80 см від сусідніх будинків, а магістрат твердив, що ця відстань має бути не менше 3 м. Станіслав і Стефан Сеферовичі з їхнім адвокатом др. Теофілом Сроковським (Srokowski) писали численні апеляції. Вони вважали, що ці будівельні норми є застарілими і непристосованими до сучасного життя у місті. Вони наголошували, що ділянка на такій важливій вулиці поряд із середмістям є дуже дорогою, а будівництво нижчого будинку є нерентабельним (ДАЛО 2/1/5462:42). З цієї ж причини вони відхилили ідею магістрату заглибити будинок вглиб парцелі. Вони апелювали, що влаштування еркерів є розповсюдженою практикою в тогочасному будівництві, наводили до прикладу існуючі будинки на вул. Міцкевича, 3 і 5 (сучасна вул. Листопадового чину, №3 має еркер дуже близько до сусідньої кам'яниці], а також будинки, що тоді споруджувалися: будинок Райса на вул. Сенкевича, 9 (вул. Вороного) та будинок Політехнічного товариства на вул. Зіморовича, 9 (вул. Дудаєва) (ДАЛО 2/1/5462:29-), окрім того, міста Відень та Будапешт, де будівельні норми набагато менш жорсткі, ніж у Львові. Як наслідок, 20 липня 1906 р. магістрат таки дозволив зведення будинку з наднормовою висотою, однак, влаштування еркерів все ж заборонив (ДАЛО 2/1/5462:31-33).

Будинок за проектом Яна Шульца мав бути близьким до прямокутника, з внутрішнім подвір'ям. На партері, в приміщеннях, орієнтованих на вулицю, розмістилися магазини. Решту будинку мали зайняти переважно квартири, розраховані на здачу в оренду (чинш). Статичний розрахунок конструкцій будинку був виконаний у фірмі "Пьотрович і Шуман" ("Piotrowicz a Schumann"). Розрахунок застосованої системи перекриття "Геркулес" ("Herkules") був виконаний у Будапешті фірмою "Секелі та ін." (уг. "Székely és Társai").

У 1928 р. у цоколі під сходовою кліткою будинку мав "кузню" Францішек Іжик (Franciszek Irzyk). Цього року мешканці будинку написали на нього скаргу у зв'язку з тим, що двері кузні погано зачинялися, і дим звідти потрапляв до помешкань. Магістрат змусив винуватця відремонтувати двері (ДАЛО 2/1/5462:57-58, 67).

У 1934 р. Марк Вайнбаум (Weinbaum) влаштував у будинку друкарську складальню (zecernia maszynowa) (ДАЛО 2/1/5462:63).

У квітні 1937 р. магістрат пише до власника будинку, Станіслава Сеферовича, з вимогою відремонтувати "брудні і обшарпані" фасади будинку, а також стіни у сінях та сходовій клітці. Був визначений термін до 30-го травня, за невиконання мав стягатися штраф у розмірі 200 злотих. Брати Сеферовичі відписали 9 червня, звітуючи про виконані роботи (ДАЛО 2/1/5462:65, 69).

У 1986 р. будинок включено до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення (ох.№749).

Протягом років у будинку була замінена більшість віконної столярки та вітрини на першому поверсі, а сланцева покрівля була замінена на бляшану. Більшість приміщень і надалі зайняті житлом, а на партері розміщені магазини. Внутрішнє подвір'я замощене бетонними плитами і використовується мешканцями переважно для паркування автомобілів (2014). У 2014-2015 р. був проведений благоустрій подвір'я — у межах спільного українсько-німецького проекту Німецького співробітництва (GIZ) ГмБХ та Львівської міської ради "Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова".