Вул. Генерала Чупринки, 071 – будинок інституту "Містопроект"

ID: 2175

Будівля підприємства Державний інститут проектування міст “Містопроект” зведена як Виробничо-лабораторний корпус інституту “Діпроміст” у 1980–1987 рр. за проектом архітекторів Миколи Столярова, Зіновія Підлісного, Василя Каменщика та інженера Василя Бойківа. Стиль будівлі – радянський постмодернізм. Станом на 2012 р. приміщення будинку, окрім “Містопроекту”, використовується різноманітними державними та приватними організаціями на комерційній основі.

Історія

Будинок проектного інституту “Діпроміст” (пізніше ДП ДІПМ “Містопроект”) збудовано у період між 1977 та 1987 рр. У проектній документації цей об’єкт називався виробничо-лабораторним корпусом проектного Львівського філіалу “Діпроміст”. Замовником будівлі виступало Управління комунального будівництва Львівського міськвиконкому, яке також здійснювало фінансування будівництва споруди. Саме рішення про будівництво приміщення для проектних організацій було прийняте Радою Міністрів УРСР ще у 1967 р., а робота над проектом почалась у 1977 р. Саме ж будівництво розпочалось у 1978 р. Генеральними підрядниками виступали будівельний комбінат “Львівпромбуд” та трест “Львівжитлобуд”. Орієнтовна вартість будівельних робіт складала 1 млн. радянських карбованців (Технічний архів, 1979, 76). На будівництво спрямовувались неосвоєні кошти інших об’єктів, в основному житлових, які фінансувалися львівським міськвиконкомом. Через це воно тривало так довго.

На ділянці під нову будівлю раніше знаходилась 2-поверхова споруда районної санітарно-епідеміологічної станції та РАГСу, яку було попередньо знесено, і вирубано дерева, які визнано нецінними. Загальна територія ділянки складала 9600 кв. м., з яких 3000 кв. м. займала нова будівля інституту “Діпроміст”(Технічний архів, 1979, 76). Сам проектний інститут під час будівництва розташовувався в сусідньому будинку за адресою вул. Пушкіна, 69 (сьогодні Генерала Чупринки).

У новій будівлі могло одночасно працювати 650 людей. Разом із Дрогобицьким філіалом, загальна кількість працівників Львівського “Діпромісту” складала 900 людей. Перед завершенням будівельних робіт у 1987 р., було вирішено збільшити кількість приміщень за рахунок 5-поверху, а саме – перетворити раніше запланований технічний поверх на офісний. Тут також  розташувалась бібліотека, технічний архів та їдальня. Окрім того, було влаштовано спортивний зал у підвальному поверсі (Технічний архів, 1987, 76). Для цього було оперативно скоректовано проект будівлі.

У середині 1990-х рр., вакантні приміщення будівлі почали займати на комерційній основі різні державні установи, зокрема Державна інспекція архітектурно-будівельного контролю Львівської області, а також приватні підприємства. Станом на 2012 р. планується провести ремонт будівлі.

Пов'язані історії

Архітектура

Офісна будівля розташована у структурі міського кварталу між вул. Генерала Чупринки (раніше вул. Пушкіна), Природною та Моршинською. Головний вхід здійснюється з вул. Генерала Чупринки. Додаткові входи у будівлю на різних рівнях здійснюються із господарського подвір’я та вул. Природної. В’їзд у вбудовані гаражі – з вул. Природної (Технічний архів, 1979, 76). Через будівлю влаштовано відкритий прохід, що сполучає вул. Генерала Чупринки з вул. Природною. Прохід сформовано як каскад сходів крізь відкритий атріум з терасами на різних рівнях. З боку вул. Природної до будівлі прилягає зелений сквер.

Початково у проект будівлі було закладено додаткові офісні площі для проектного інституту, який планувалось розширювати. Також, на перспективу було передбачено, що в будівлі працюватимуть різноманітні заклади громадського обслуговування та харчування, які розташуються вздовж пішохідного проходу-пасажу між вул. Генерала Чупринки та Природною, де на бічних терасах у різних рівнях знаходитимуться літні кафе, а відкритий атріум стане центром нової багатофункціональної будівлі.

Будівля є поєднанням кількох об’єктів, розташованих довкола відкритого прямокутного у плані атріуму. Основна 5-поверхова частина будівлі розташована як вставка між існуючими будівлями вздовж вул. Генерала Чупринки. Додаткова п-подібна частина прилягає з боку вул. Природної. Внаслідок різниці в рельєфі основна частина знаходиться вище на два поверхи від додаткової (Технічний архів, 1979, 76). Прохід через атріум сформовано як каскад сходів завдяки зниженню рель’єфу на 7 метрів. Обабіч сходів на різних рівнях знаходяться відкриті тераси.

У приміщеннях будівлі містяться проектні майстерні та кабінети, розташовані вздовж замкнутого довкола атріуму коридора. В основній частині ці приміщення розташовуються з обох сторін від коридора, а у п-подібній – лише з однієї. Таким чином, коридор у п-подібній частині будівлі отримує природне освітлення зі сторони атріуму. Споруда має три сходові клітки та два ліфти – пасажирський і вантажний.

Складається з 5 надземних, 2 цокольних і підвального поверхів. На першому поверсі знаходиться вестибюльна група, конференц-зал на 313 місць з кінопроектною на два проектори, приміщення фінансового відділу та інженерного сектора. Також на першому поверсі знаходяться торгові приміщення з окремим входом. Другий, третій і четвертий поверхи займають проектні майстерні та кабінети. На першому цокольному поверсі знаходиться машинний зал ЕОМ, обчислювальний центр та фотолабораторія. Другий цокольний поверх займають приміщення відділу оформлення, копіювальні та технічні приміщення. У підвалі знаходиться спортзал, столярна і механічна майстерні та вбудований гараж на 4 автомобілі(Технічний архів, 1979, 76).

Конструктивна схема будівлі – збірний залізобетонний каркас із цегляним заповненням. Фундаменти залізобетонні пальові та стрічкові. Великопрольотні приміщення, такі як спортивний та актовий зали мають кесонне перекриття трикутної геометрії зі збірних елементів. Це перекриття мало експериментальний характер і було розроблено інженером Василем Бойківим.

Внутрішні стіни будівлі оброблені шпаклівкою і покриті фарбою на мастичній та клейовій основах, а також керамічними панелями на сходових клітках (Технічний архів, 1979, 76). Підлога в кабінетах покрита паркетом, у технічних та складських приміщеннях – керамічною плиткою, а у коридорах – мозаїчна.

Оскільки за своєю масою та розмірами будівля “Містопроекту” домінує над навколишньою забудовою, щоб візуально зменшити її масивність і вписати у середовище, фасади було розчленовано на різні композиційні частини, вертикально за допомогою пілонів та горизонтально за допомогою стрічкових вікон. Оздоблення фасадів – фактурне тинькування бежевих пастельних тонів, притаманне навколишній забудові. Для візуального зменшення висоти будівлі, її карниз завершується псевдо-дахом із керамічної черепиці (Бірюльов, 2008, 624–720).

Технологічно та конструктивно будинок “Містопроекту” належить до модернізму, але в естетичному плані будівля виражає відхід від канонів  цього напряму. ЇЇ вигляд містить в собі ідеї епохи постмодернізму, яка хоч із запізненням, але все ж набула значного впливу в архітектурному середовищі Львова у 1980-х.

Персоналії

Зіновій Підлісний (19 грудня 1936 р. – 22 липня 1999 р.) – архітектор, лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка. Протягом 1977–1999 рр.. був директором Львівського державного проектного інституту «Містопроект». 3 1963 р. – член Спілки архітекторів, а у 1980 р. – лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка за забудову житлового кварталу «Сріблястий» на вул. Патона у Львові (у співавторстві).

Джерела

1. Технічний архів ДП ДІПМ “Містопроект”. Объект №3500. Производственно-лабораторный корпус л/ф «Гипроград» по ул. Пушкина в г. Львове (Пристройка к существующему зданию). Пояснительная записка. Том 1 (Львов: Госстрой УССР, 1979), 76.

2. Технічний архів ДП ДІПМ “Містопроект”. Объект №3500. Производственно-лабораторный корпус л/ф «Гипроград» по ул. Пушкина в г. Львове (Пристройка к существующему зданию). Корректировка проекта на стадии рабочей документации. Пояснительная записка. Том 1 (Львов: Госстрой УССР, 1987), 76.

3. Бірюльов Юрій, Архітектура Львова. Час і стилі ХІІІ-ХХІ ст. (Львів: Центр Європи, 2008), 624–720. 


Автор опису – Андрій Шуляр