...

Вул. Франка, 127 – житловий будинок

ID: 1153

Це — колишня вілла Генрика Міколяша — знаного фотографа, що походив із відомої родини львівських аптекарів, власників знаменитого Пасажу Міколяша та аптеки "Золота корона". Її збудував архітектор Едмунд Жихович у 1910-1911 рр. Пам'ятка архітектури (Ох. № 340-М).

Історія

Будинок під № 127 збудований 1910 р. на ділянці останнього відтинку сучасної вул. Івана Франка, що простягається на 3 км — від пл. Соборної до вул. Панаса Мирного. Утворена вона 1950 р. із чотирьох вулиць: Червоноармійської (колишня вул. Панська/ Pańska), Чернишевського (колишня вул. Зиблікевича/ Zyblikiewicza), Тімірязєва (колишня вул. Святої Софії/ Św. Zofii) та вул. Івана Франка (колишня вул. Понінського/ Ponińskiego та колишньої пл. Пруса).

Частина сучасної вул. Івана Франка, від Стрийського ринку до вул. Ярославенка і далі вздовж вул. Ярославенка, віддавна називалася вул. Святої Софії — тому що на горі на початку XVII ст. постав костел Святої Софії, фундований львівською міщанкою Софією Ганель. До кінця XIX ст. район Софіївки практично був незаселеним.

Потужним поштовхом для розвитку Софіївки стала Галицька крайова виставка (1894), для якої збудували численні павільйони; проклали першу гілку електричного трамваю. Після цього віддалений район міста почалив інтенсивно забудовувати. 1885 р. проклали останню частину сучасної вул. Івана Франка вздовж верхньої тераси Стрийського парку. Нову вулицю назвали іменем Вінцента Понінського.

*

1909 р. парцелі на початку тодішньої вул. Понінського (орієнтовно № 3) (кад. №№ 1637, 1636 і 1635/8), що були виділені з нерухомості із конскрипційним №506¼, придбав Генрик Міколяш (Henryk Mikolasz, 1872–1931) — знаний фотограф, який походив із відомої родини львівських аптекарів чеського походження, власників знаменитого Пасажу Міколяша та аптеки "Золота корона" на вул. Коперника, 1. Внук Петра Міколяша (Piotr Mikolasz) і син Петра Міколяша-молодшого Генрик вивчав хімію та фармацевтику у Львівському університеті, який закінчив у 1896 р. з дипломом доктора філософії. Декілька років працював у аптеці "Під Золотою Зіркою". 1900 р. Генрик Міколяш разом із молодшим братом Юлієм (Juliusz) та шваґром — банкіром Андрієм Ромашканом (Andrzej Romaszkan) відкрили нову фірму під назвою "Петро Міколяш і Спілка" (Piotr Mikolasz Spółka). Але родинна справа не була настільки близькою Генрику, щоб присвятити їй своє життя. Коли Генрику виповнилось дванадцять років, батько подарував йому перший фотоапарат, і з того часу юнак захопився фотографією. Він удосконалив свої знання у фотографічному мистецтві під час своєї поїздки у Краків. 1903 р. Генрик очолив Клуб шанувальників фотомистецтва Львова, а 1920 р. відкрив у місті фотоательє, 1921 р. очолив кафедру фотографії Львівської політехніки, з 1924 р. — став президентом Львівського фотографічного товариства, з 1929 р. вів також курс "Документальна фотографія" для студентів землевпорядного факультету. 1930 р. Генрик Міколяш зарахований почесним членом до Товариства шанувальників фотографії у Варшаві, також став членом Капітули Польського фотоклубу.

*

1909 р. Генрик Міколяш придбав земельну ділянку під власну віллу в районі Софіївки, недалеко від костелу Святої Софії, на тодішній вул. Понінського, 3. Проект замовив у архітектора Едмунда Жиховича (Edmund Żychowicz), який проживав неподалік — на тодішній вул. Зиблікевича (середній відтинок вул. Івана Франка). У лютомк 1910 р. власник звернувся до магістрату з проханням про дозвіл на будівництво; до звернення додавався проект вілли в стилі модерну з ренесансно-бароковими ремінісценціями. Дозвіл видали у квітні 1910 р. У листопаді 1910 р. будівництво було завершене. У грудні департамент будівництва після проведення оглядової комісії засвідчив, що будинок готовий до заселення. Дозвіл на заселення власник отримав у січні 1911 р. У цьому дозволі містився детальний опис внутрішнього розпланування будинку. На рівні сутерен (цоколя) містилися чотири кімнати, кухня, коридор, кімната сторожа, три пивниці та пральня. На партері — п'ять кімнат, передпокій, коридор, кухня, кімната для прислуги, ванна, тераса і комірка. На рівні другого поверху — дві кімнати, передпокій, горище і ванна.

Під час німецької окупації у віллі мешкав німецький чиновник. У радянські часи тут влаштували кілька квартир; на першому поверсі мешкав художник Гутуров.

Рішенням Львівського облвиконкому № 381 від 05.07.1985 р. будинок внесений до списку пам'яток місцевого значення (Ох. № 340-М).

Будинок є яскравим прикладом віллової забудови Львова в стилі модерну. 

Архітектура

Будинок двоповерховий, із цоколем та мансардою, акцентований вежею зі сходовою кліткою. Мурований із цегли, отинькований, базований на плані складної конфігурації, в об'ємно-просторовому вирішенні складається з різновисоких брил, вкритий високими одно-, дво- та трисхилими дахами; вежа — квадратна у плані, на рівні верхнього ярусу — восьмигранна, вирішена у вигляді голосникового ярусу дзвіниці, накрита необароковою банею.

Вілла вирізняється пластичною грою різновисоких брил. Усі фасади асиметричні. Екстер'єр дещо нагадує романтичний замок. Асиметричні фасади вищої брили завершують псевдофронтони з плавними вигинами ліній, що утворюють волюти. Фронтони перетікають у глухий парапет південної стіни, що з боку південного фасаду нижчої частини будинку виконує роль акценту високого даху, утворюючи його корону. Основним акцентом споруди є вежа сходової клітки, що завершена необароковою банею. На південному фасаді, на рівні другого поверху, розташована велика тераса, а південно-західний наріжник будинку акцентований еркером з аналогічним парапетом.

Площини стін оздоблені розшитим у тиньку пласким рустуванням. Прямокутні віконні ніші оздоблені підвіконними карнизами та пласкими лінійними сандриками. Вікно сходової клітки на другому поверсі, що виходить на чільний фасад, — овальне, оздоблене замковими каменями.

Чільний (північний) фасад  — з асиметричним розташуванням різновеликих вікон, акцентований фронтоном вежі. Вхід розташований на осі вежі, справа — вхід у вигляді тамбуру з виходом на невеликий відкритий ґанок, на який ведуть вузькі муровані сходи.

З тилу вілла акцентована тригранним еркером, консоль якого вирішена у вигляді невисокої колони на масивній базі. На центральній осі основного об'єму є широка тераса другого поверху, оперта на квадратні у плані стовпи. Огородження тераси — ажурні металеві ґратки та масивні муровані стовпчики. Під терасою розташований просторий ґанок з широкими мурованими сходами. Позаду, до основного об'єму прилягає брила вищої частини будинку з вежею. Її декоративний парапет виконує роль корони високого даху тильної частини споруди. Внутрішнє розпланування будинку — анфіладного типу.

Пам'ятка належить до яскравих зразків віллової забудови Львова періоду модерну з ремінісценціями маньєризму.

Пов'язані місця

Опис

Вул. Листопадового чину, 26 – житловий будинок

Детальніше про місце

Персоналії

Софія  Ганель  (Zofia Hanlowa) — львівська міщанка, яка фундувала костел Святої Софії.
Гутуров — художник, що мешкав в радянський час у колишній віллі Генрика Міколяша на першому поверсі
Едмунд  Жихович (Edmund Żychowicz) — архітектор, автор проекту вілли Генрика Міколяша.
Юлій  Міколяш  (Juliusz Mikolasz) — молодший брат Генрика Міколяша, підприємець.
Андрій  Ромашкан  (Andrzej Romaszkan— банкір, співзасновник фірми "Петро Міколяш і Спілка". 

Джерела

1. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 2/2/1240).
2. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ 186/ 8/629).
3. Карта Львова 1936 р.
4. Карта Львова 1931 р.
5. Борис Мельник Б. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова(Львів: Світ, 2001).
6. Мончак Л., Бойко Г., "Львів — батьківщина нафтової освітлювальної лампи", Галицька брама, Львів, 1997,  № 1, 25.
7. Jakub Lewicki, Między traducją a nowoczesnością. Architektura Lwowa lat 1893–1918. (Warszawa: Neriton, 2005).
 

Авторка опису — Оксана Бойко