Центр міської історії

Інтерактивний Львів

...

Вул. Лесі Українки, 01 – кінотеатр (не діє)

ID: 1624
У будинку театру на суч. вул. Лесі Українки, 1 у 1897 р. перед виставами демонстрували фільми. У 1908 р. тут була розміщена філармонія, а також один із перших у Львові стаціонарних кінотеатрів "Електричний театр Езера". Кінотеатр діяв тут до 1939 р. під різними назвами: "Ексельсіор-Уранія" (1908–1911), "Геліос" (1911), "Лев" (1913–1931), "Атлантік" (1931–1939). Сьогодні у будівлі розміщений Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької.

Історія

У колишньому театрі Скарбека з 9 по 20 січня 1897 року перед початком вистав відвідувачам пропонували переглянути фільми, демонстровані за допомогою кінематографа-апарата братів Люмьєрів. Це стало другим випадком публічної демонстрації кінострічок проекційним методом у Львові (після сеансів у пасажі Гаусмана в1896 р.).

У 1900 р. міський театр переїхав у будинок на пл. Голуховських, а в будівлі розташували філармонію. Відомо, що наприкінці 1906 р. у Львові створено французьке кінематографічне товариство The Royal Vio, а в 1907 р. у будинку філармонії відбувалися кінопокази.

"Електричний театр Езера" ("Teatr elektryczny Oesera"), 1908 р.

1908 р. у будівлю філармонії переїхав кінотеатр "Електричний театр Езера" Францішка Йозефа Езера (Oeser). Але цього ж року кінотеатр перестав діяти, оскільки його власник виїхав до Праги.

“Ексельсіор-Уранія” ("Exelsior-Urania"), 1908–1911 рр.

У 1908 р. з пасажу Міколяша сюди перенесено кінотеатр львівської філії віденського просвітницького товариства “Ексельсіор-Уранія”, керівником якого був Герман Опат (Herman Opat). Від 4 квітня 1908 року тут відбувались покази тричі на тиждень (субота, неділя і середа) по два сеанси на день (на 16 і 20 год.). Відвідуваність і прибутки цього кінотеатру були досить високими. Так, за 22 березня (неділя) 1908 року продали квитки на суму 885 корон 40 геллерів (914 квитків), за 24 березня (вівторок) – 223 корон 10 геллерів (386 квитків), 25 березня (середа) – 665 корон 50 гелерів (692 квитки), 29 березня (неділя) – 1058 корон 80 геллерів (1028 квитків), 1 квітня (середа) – 289 корон 95 геллерів (523 квитки), 4 квітня (субота) – 508 корон 10 геллерів (880 квитків), 5 квітня (неділя) – 947 корон 20 геллерів (1138 квитків).

Окрім звичайних кінопоказів, тут організовували і тематичні вечори з лекціями і фільмами. На початку квітня 1908 р. кілька таких вечорів було проведено у кінотеатрі “Ексельсіор-Уранія”. 4 квітня тут виголосив лекцію проф. Биґер “Про Костюшкові часи”, а 5 квітня тут відбувалися урочистості до річниці битви під Рацлавіцами. Ціни на квитки тоді було зменшено. Виголосив промову “посол землі краківської” до Галицького крайового сейму Франциск Птак (Franciszek Ptak), продекламовано вірш Теофіла Ленартовича (Teofil Lenartowicz) “Рацлавицька битва” (“Bitwa Racławicka”), хор співав патріотичні пісні. Після цього була виголошена лекція Едмунда Лібанського (Edmund Libański) – “Чудеса сучасної техніки” (“Z cudów współczesnej techniki”). І лише після цього відбувся кінопоказ. Лекції інженера Едмунда Лібанського були різними за тематикою. Так, 8 квітня 1908 року в “Уранії” (“Uraniа”) перед кінопоказом він виголошував лекцію на тему “Розвиток військового мундиру” (“Rozwój marynarki wojennej”). Загалом, кожен перший суботній сеанс (о 16 годині) в “Уранії” відбувався для шкільної молоді з відповідно підібраною програмою та за зниженими цінами на квитки.

“Геліос” ("Helios"), 1911–1913 рр.

Згодом кінотеатр “Ексельсіор-Уранія” отримав іншу назву – “Геліос”. Його власники – Герман Опат, а також спілка, що складалась із Юзефа Яскульського (Józef Jaskólski) та інженера Едмунда Лібанського (Edmund Libański). У 1913 р. “Геліос” переносять на вул. Городоцьку.

“Лев” ("Lew"), 1913–1931 рр.

У 1913 р. у приміщенні філармонії діє кінотеатр “Лев”, який функціонує під цією назвою до 1931 р. У 1913–1916 рр. власником цього кінотеатру був Людвік Кухар (Ludwik Kuchar), а з 1916 р. – Польське Товариство Золотого Хреста. На той час це, фактично, був найкращий і найдорожчий кінотеатр Львова. Ціни на квиток у грудні 1913 р. коштували від 20 геллерів до 10 корон (велика ложа). Для порівняння, ціни в міському театрі на оперу коштували від 80 геллерів до 26 корон, а на комедійну драму – від 50 геллерів до 18 корон.

“Атлантік” ("Atlantik"), 1931–1939 рр.

З 1931 р. до 1939 р. кінотеатр у приміщенні філармонії носить нову назву – “Атлантік” – саме так часто називали звукові кінотеатри у Європі. Власниками цього кінотеатру були Тадеуш і Владислав Кухарі (Tadeusz i Władysław Kucharowie), брати Адольф і Маркус Ґерне (Adolf i Markus Gerne) i Йоахим Шаль (Joachim Schall). У жовтні 1930 р. у кінотеатрі розпочали покази звукових фільмів (четвертий звуковий кінотеатр у м. Львові). У серпні 1933 р. кінотеатр перебував на ремонті. У рапорті Львівського староства за 1939 р. зазначено, що “Атлантік” – кінотеатр середньої успішності.

Пов'язані історії

Пов'язані місця

Опис

Вул. Лесі Укрaїнки, 01 – театр імені Марії Заньковецької

Детальніше про місце
Опис

Вул. Антоновича, 80 – житловий будинок

Детальніше про місце

Персоналії

Биґер – професор
Ґерне, Адольф (Adolf Gerne) – один з співвласників кінотеатру
Ґерне, Маркус (Markus Gerne) – один з співвласників кінотеатру
Кухар, Владислав (Władysław Kuchar) (10 серпня 1895 – 4 грудня 1983) – спортсмен. Народився у Ланьцуті (Польща). Син Людвіка Кухара (Ludwik Kuchar), молодший брат Тадеуша Кухара. Закінчив Львівську політехніку. За освітою – архітектор. Член футбольної команди “Поґонь” (“Pogoń”). Владислав Кухар – відомий тенісист, брав участь у першому матчі збірної Польщі в Кубку Девіса. Чемпіон Польщі з багатоборства та фігурного катання. Крім цього, був одним із власників (з 1931 р.) кінотеатру "Атлантік".Помер у Варшаві.
Кухар, Людвік (Ludwik Kuchar) – один з власників кінотеатру
Кухар, Тадеуш  (Tadeusz Kuchar) (13 квітня 1891 – 5 квітня 1966) – старший син галицького кіномагната Людвіка Кухара, спортсмен. Народився у Кракові (Польща). У 1909 р. закінчив Львівську політехніку, за спеціальністю – інженер. Був членом львівської футбольної команди "Погонь". У спортивній кар’єрі Тадеуш Кухар найбільших успіхів добився як легкоатлет. Був чемпіоном з бігу, багатоборства у Австро-Угорщині та Польщі. У 1912 р. відмовився представляти Австро-Угорську імперію на Олімпійських іграх у Стокгольмі. Крім легкої атлетики, Тадеуш Кухар був активним і в інших видах спорту (плавання, водне поло тощо). Один із засновників Національного олімпійського комітету Польщі. Тадеуш був керівником олімпійської команди Польщі на Олімпійських іграх 1936 р. (Берлін). З 1926 р. – власник кінотеатру "Копернік" ("Kopernik"), а з 1931 р. один із співвласників кінотеатру "Атлантік". Помер у Варшаві.
Лібанський, Едмунд (Мондшайн) (Libański/Mondschein) (1862–1928) – взяв прізвище дружини, Франциски Лібан, доньки відомого краківського промисловця.Випускник Львівської політехніки, у 1893–1895 рр. був асистентом Кафедри мостобудування, у 1897 р. проводив цикл лекцій авіаційної тематики, був членом львівського Політехнічного товариства. У 1905–1907 рр. провадив власне технічне бюро у Львові, Мелеці, Дрогобичі та знов у Львові, на вул. Зеленій, 5с. У 1908–1910 рр. був керівником технічного відділу Парцеляційного банку у Львові, у 1911–1914 рр. працював за своїм фахом у Крайовому виділі.
Крім основної праці за фахом, безкоштовно провадив популяризаторську роботу, поширюючи технічні знання. Представляв найновіші технічні здобутки (авіації, фотографії, кінематографу), розповідав про перспективи розвитку техніки. З 1908 р. був співвласником одного з перших львівських кінотеатрів "Уранія", тоді найбільшого у Львові, що був розташований у залі Філармонії (колишньому театрі Скарбка). Перед початком кожного сеансу проводив лекції, розповідаючи про кінематограф. За допомогою кіно проводив також просвітницьку роботу. Співзасновник Львівського фотографічного товариства "Коперник" (1909). Лібанський займався також популяризацією авіації, саме завдяки цому у 1909 р. у Львові було створено Авіасоюз студентів Львівської політехніки (Związek Awiatyczny Studentów Politechniki Lwowskiej), а наступного року – т-во "Авіата" для підтримки авіаційної справи. У сферу зацікавлень Едмунда Лібаньского входили також повітряні кулі. 1910 р. у спілці з колегою, відомим інженером Каролем Ріхтманом, він здійснив над Львовом політ керованою повітряною кулею. Підчас 40-хвилинного польоту, незважаючи на захмарене небо, виконав із кошика повітряної кулі всі етапи старту, а також облетів Львів та околиці.
Під час Першої світової війни Едмунд Лібанський відбував військову службу в австрійському війську, 1922 р. був демобілізований вже з лав польської армії в ранзі майора. Після війни викладав у Промисловій школі у Львові, провадив власне технічне бюро. Раптово помер 20 травня 1928 року, під час виїзду з популяризаторською доповіддю до Бреста, там був похований. 14 травня 1929 року був перевезений до Львова та похований на Цвинтарі Захисників Львова.
Опат, Герман (Herman Opat) – член спілки власників
Птак, Францішек (Franciszek Ptak) – посол до Галицького крайового сейму
Шаль, Йоахим (Joachim Schall) – один з співвласників кінотеатру
Яскульський, Юзеф (Józef Jaskólski) – член спілки власників

Джерела

  1. Kurjer Lwowski, 1926, №13.
  2. Przewodnik po Lwowie (Lwów: Reklama Lwowska, 1936).
  3. Słowo Polskie, 1923, №1.
  4. Słowo Polskie, 1923, №118.
  5. Słowo Polskie, 1923, №138.
  6. Słowo Polskie, 1923, №153.
  7. Taschenjahrbuch 1943: Für den deutschen Generalgouvernement (Krakau: ZKW Druck, 1943).
  8. Державний архів Львівської області (ДАЛО) 1/56/158.
  9. ДАЛО 3/1.5405.
  10. ДАЛО 3/1/5177.
  11. ДАЛО7/3/638.
  12. Центральний державний архів у м. Львові (ЦДІАЛ) 190/1/13.
  13. Barbara Gierszewska, Kino ifilmwe Lwowie do 1939 roku (Kielce: Wydawnictwo Akademii Świętokrzyskiej, 2006), 428.
  14. Dawna fotografia lwowska 1839–1939 (Lwów: Centrum Europy, 2004), 368.
  15. Б. В. Мельник, Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ–ХХ століття (Львів: Світ, 2001).
  16. В. Проскуряков, Ю. Ямаш, Львівські театри: час і архітектура (Львів: Видавництво “Центр Європи”, 1997).
  17. Іван Яремко, Кухарі, Енциклопедія Львова, Т. 3 (Львів: Літопис¸ 2010), 714.
Автори опису – Павло Кучерський, Оксана Лепак
Редактор – Ольга Заречнюк 
Літературний редактор – Юлія Павлишин

Матеріали з Міського медіаархіву

Пов'язані зображення