Оперний театр — одна з найвідоміших львівських будівель, де поряд з проведенням різноманітних мистецьких заходів, відбувались також офіційні політичні. 26–28 жовтня 1939 року саме тут проходили Народні Збори Західної України. Депутати зборів одностайно проголосували за декларації про встановлення радянської влади на всій території Західної України і возз’єднання з Радянською Україною.
Один з юристів, знавців міжнародного права, свідчення якого записала Мілена Рудницька, згадував, як соромно було брати участь у таких дивних "виборах":
Ходив я на передвиборчі віча, стежив за передвиборчою аґітацією, але жодного ентузіязму, чи навіть зацікавлення я ніде не завважив... І головне, всі розуміли, що ці вибори – це кумедія, в якій нам припала роля маріонеток... Тут результат виборів був заздалегідь відомий... можна було думати, що фреквенція голосуючих буде мінімальною. А все ж, як показалося в день виборів, гіпноза передвиборчої акції діяла з математичною певністю: маріонетки поводились так, як цього хотіли московські аранжери.
Я був теж одною з тих безвольних маріонеток, і в неділю 22 жовтня пішов голосувати. Коли якийсь герой вам каже, що він не голосував, раджу не вірити йому: голосували всі. Перед виборчим льокалем, що містився в школі моєї округи, стояла довга черга. Не можу сказати, що почував себе приємно, коли я зайняв місце в черзі. Але коли я побачив, що передо мною стоять два монахи камедули, а хвилину пізніше за мною став у чергу відомий у Львові професор університету, поляк, ендек, — моє самопочуття значно покращало. Коли ж після того, як я ввійшов до виборчого льокалю, я побачив за столом двох наших молодців, які донедавна вважали мене й мені подібних громадян за щонайменше "опортуністів" і "угодовців", я зовсім перестав соромитись, і перед людьми, і перед собою.
Тоді обрали 1484 депутати. Серед обраних до Народних Зборів делегатів було чимало відомих львів`ян: Галина Гурська, Василь Барвінський, Філарет Колесса, а також Кирило Студинський і Мар`ян Панчишин, які опинилися у Президії Народних Зборів Західної України.
На авторитет і статус доктора Панчишина нова влада не зважала і, на жаль, часто використовувала відомі постаті, не залишаючи великої можливості вибору. Зі спогадів Івана Прокопіва, працівника обласного відділу охорони здоров`я:
Доктора Мар`яна Панчишина вибрали делегатом Народних Зборів. Він приготував свою промову і дав Кунинець надрукувати на машинці. Потім, на вимогу Тимчасового Управління, він дав їм цю промову на перевірку. 50% з його промови викреслили і дещо додали. "Бачите, що зробили з моєї промови?!" — показав він мені покреслений машинопис. "Кажуть переписати і те говорити на зборах, що вони благословили. Нічого не зробиш. Треба, то треба", — говорив він і дав друкарці переписати.
Таким добровільно-примусовим шляхом ухвалили рішення: про встановлення радянської влади в Західній Україні, про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання з УРСР, про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель і про націоналізацію банків і великої промисловості. А потім довгі роки радянської влади (та й досі подекуди) щодо подій вересня 1939 року вживали термін "возз’єднання". Натомість у західній історіографії, і дедалі більше в сучасній українській щодо періоду 1939–1941 років вживають термін "окупація". Перемога у Другій світовій війні фактично легітимізувала нові кордони Радянського Союзу й УРСР як його частини.
Більше про діяльність львівської Опери під час війни можна прочитати у статті "Оперний театр: між ідеологією і культурою".
