Нові сусіди

Від перших днів радянської окупації Львова нова влада розпочала розподіл помешкань, квартир і кімнат новоприбулим до міста. Передусім була потреба у розміщенні представників партійно-військового апарату і їхніх родин. До 27 листопада 1939 року у Львові в розпорядження НКВС перейшли 1004 квартири і кімнати. Вільні помешкання отримували шляхом виселення, переселення або арештів власників, і ці квартири займали родини офіцерів, міліції, урядовців інших рангів та інші "потребуючі", що посідали високі посади в радянській системі. Прибулих до Львова нижчого рангу часто підселяли до родин, що мали багатокімнатні квартири.

Нові мешканці мусили мати призначення, так званий ордер, що видавався в Житловій конторі. Але частими були випадки, коли люди самовільно займали квартири, власників яких виселяли чи арештовували.

У будинку факультету міжнародних відносин, а в міжвоєнний період — власність графа Міхала Баворовського, до 1941 року винаймали квартиру Ян і Фридерика (Ірена) Лілль. Ірена Лілль була представницею рідкісної для жінки в першій половині ХХ століття професії біохіміка, і у Львові у царині гематології була єдиною представницею своєї статі. Через антисемітську кампанію в середині 1930-х років змушена була покинути академічне середовище, заснувала власну приватну лабораторію (на вул. Фредра, 4) неподалік приватного кабінету доктора Ґроера і "Шкоцької кав`ярні". Її чоловік, Ян Лілль, закінчив правничі студії, був представником заможного міщанського середовища адвокатів і суддів, мав приватну практику. З початку 1930-х років подружжя проживало в семикімнатних апартаментах, які з приходом радянської влади стають власністю держави. Восени 1939 року до Ліллів підселяють дві родини — представників військової і цивільної адміністрації, а кімнати, де урядував Ян Лілль, перетворили на гуртожиток для учнів професійно-технічного шахтарського училища, фірму закрили. І якщо гуртожиток за допомогою доктора Ґроера таки вдалося виселити, то дві підселені родини залишились з Ліллями до початку нацистської окупації.