Епілог війни. Львів у 1944-46 роках

Наприкінці війни Львів був містом, де євреїв було винищено майже повністю. Поляки і українці продовжували жити під нацистською окупацією у місті, яке кожна з цих громад вважала своїм. З наближенням Червоної Армії, очікування щодо закінчення війни були непевними. Питання про те, чи повернеться Радянська влада і якою вона буде, турбувала багатьох мешканців Львова. Польсько-український конфлікт та страх перед можливими радянськими репресіями був мотивом покинути місто ще до закінчення бойових дій.

Мільйони європейців були позбавлені рідних домівок в результаті втечі, евакуації, депортації, переселення або еміграції під час Другої світової війни. Мільйони радянських громадян були переміщені через державні програми або примусові депортації в малонаселені регіони країни. Після Другої світової війни держави-переможці легітимізували примусові переміщення населення, зокрема національних меншин, як необхідну передумову для довгострокового миру у Центрально-Східній Європі. Польсько-українське прикордоння було місцем руйнівних і кривавих міжетнічних конфліктів. Переселення, котре спочатку називали “евакуацією”, а потім “репатріацією” мало забезпечити стабільне співжиття у нових кордонах. У той час як Польща втратила свої колишні східні регіони, що стали частиною Української, Білоруської та Литовської РСР, вона отримала колишні німецькі регіони Сілезії і Помор'я. Поляки вимушено покидали Галичину і Волинь, що вже не належали Польщі, і заселяли понімецькі “Повернені Землі”, тоді як українці примусово виїжджали з Надсяння, Підляшшя і Лемківщини, на яких вони проживали століттями.

Епілогом Другої Світової війни стала нова хвиля вимушених та добровільних міграцій, а Львів опинився в епіцентрі цих процесів. Внаслідок воєнних втрат, Голокосту, репресій, депортацій та радянської національної політики, склад населення Львова у 40-50-х роках ХХ століття кардинально змінився - за деякими оцінками, на 80%, що ілюструє графік етно-демографічних трансформацій у ХХ ст.