Мода займала
досить суперечливу позицію у Радянському Союзі. З самого початку її не сприймали, заперечували і всіляко критикували, бо вважали
"буржуазним" проявом Заходу, що не було властиво радянському суспільству.
Частково це пояснюється тим, що у 1920-1940-і роки ключовою проблемою
залишалося забезпечення більшості громадян речами першої необхідності. І про
моду та модний одяг як такий мови бути не могло.
У другій половині ХХ століття в СРСР тема моди знову
актуалізувалася. Відчутно покращився добробут, культурно-освітній рівень, і,
звичайно, зросли запити громадян. Це сприяло підвищенню зацікавленості у
модному та якісному одязі. Поступово мода ставала все більш впливовим фактором
життя і "модність" одягу була однією з її провідних характеристик. Не
враховувати цей фактор було просто неможливо.
На державному рівні ставили завдання з розробки концепції
особливої "радянської моди" та науковому вивченню законів її функціонування
і можливостей регулювання. Із 1960-х років слово "мода" в офіційному
радянському дискурсі стало ознакою динамізму, науково-технічного прогресу,
оновлення, повороту держави до потреб людини. Радянська мода переслідувала
чітку ідеологічну мету: вона повинна була допомогти в створенні нового
сучасного комуністичного суспільства. Тобто, мода була спрямована на формування
людей та їхніх цінностей. Окрім того, радянська мода була противагою західній
капіталістичній моді. Саме за допомогою моди СРСР намагався продемонструвати
переваги соціалізму і соціалістичного способу життя.
Для розвитку індустрії моди та її пропагування в
радянському суспільстві виникла низка державних інституцій (будинки моделей, науково-дослідні
та контролюючі організації). Мережа будинків моделей була основним транслятором
радянської моди. Ці інституції поступово створювали в столицях та великих
містах радянських республік, методичним центром яких був Загальносоюзний будинок
моделей одягу в Москві. Вони були поділені на швейні (будинки моделей одягу) та
профільні (будинки моделей взуття, трикотажних виробів, спецодягу тощо). Їх
основним завданням було проектування і розробка одягу для промислового
виробництва. Крім цього, вони розробляли моделі для зарубіжних виставок,
публікували журнали мод, проводили покази, виховували радянське суспільство
через лекції про моду і смак.
В УРСР існувало шість великих будинків моделей одягу
(швейних) в найбільших містах. Першим став Київський будинок моделей одягу
(КБМО), створений у 1944 році, пізніше, у 1954 році відкрився Львівський (ЛБМО).
У 1958–1960 роках були створені Одеський, Харківський, Донецький та
Дніпропетровський будинки моделей одягу.
Кожен будинок моделей мав свою спеціалізацію за
асортиментом продукції. Наприклад, Одеський працював над створенням одягу для
відпочинку, Дніпропетровський — над дитячим та підлітковим одягом, Харківський — над
легкою жіночою сукнею, Донецький — створював зразки ділового одягу, Київський та Львівський
—
розробляли весь асортимент та були провідними моделюючими центрами в Радянській
Україні.
Упродовж 1960-1980-х років в УРСР були також організовані
профільні будинки моделей — Республіканський
Будинок моделей взуття, Республіканський Будинок шкіргалантерейних виробів, Республіканський
будинок моделей трикотажних виробів, Республіканський Будинок моделей спецодягу.
Однією з важливих функцій будинків моделей була співпраця
та допомога швейним фабрикам, переважно у розробці технічної документації та її
впровадження на промислових підприємствах. Під технічною документацією мались
на увазі лекала та технологія пошиву певного виробу. Щорічно в Будинках моделей
виготовляли понад 70 відсотків усієї промислової колекції (технічної
документації).
Загалом, в УРСР склалась доволі розгалужена система
моделювання одягу, провідними містами розвитку моди були Київ та Львів. У цій
темі описано Львівський будинок моделей
як центр розвитку моди на Західній Україні, а також швейні фірми "Маяк", "Весна" та взуттєва фірма "Прогрес", завданням яких був масовий пошив одягу та донесення
ідеологічно правильного образу радянської людини.
