Єврейський театр Гімпля у Львові: стаціонарний чи мандрівний?

Єврейський театр у Львові вважається першим стаціонарним їдиш-театром у світі (Mestel, 1962, 37). На відміну від вуличних вистав у Ясських садах Аврома Голдфадена, “батька їдиш-театру”, Яків Бер Гімпель мав юридично закріплений концертний зал. Однак, часта зміна будівель, оренда нових залів, виступи під відкритим небом змушують розглянути детальніше питання власного театрального приміщення та стаціонарності єврейського театру.

У 1889 р. Яків Бер Гімпель отримав концесію на діяльність його театру мовою їдиш (Weinstock, 50-lecie teatru… “Chwila”, 1939, N7200, 11). Протягом 6-ти років трупа виступала на дерев’яних терасах при шинку “Під сорокою” на вул. Замковій, 13, час від часу продовжуючи концесії (Weinstock, 50-lecie teatru… “Chwila”, 1939, N7200, 11). Хоча це місце досить віддалене від центральної частини міста, однак було зручним для єврейського театру, оскільки ще у 70-х та 80-х рр. ХХ ст. сюди приїжджали з виступами бродер-зінгери (Balaban, 1940, 1). Трупа Гімпля, продовжуючи традицію виступів при шинках у дерев’яних павільйонах, розраховувала на публіку, яка вже звикла до цього місця. “Під сорокою” було зручно грати ще й тому, що зовсім неподалік було розташоване помешкання директора театру (Гельстон, Где играл…, “Еврейская Старина”, 2012, №4(75), 6).

Тому, коли у 1895 р. Гімпель отримав дозвіл на виступи в новій будівлі, що на вул. Ягеллонська, 11, він не поспішав туди перебиратися (ДАЛО 3/1/4144). Новий зал був розташований глибоко всередині подвір’я, практично непомітний для перехожих, про нього практично ніхто не знав. Через це у ньому колектив Гімпля виступав лише пізньої осені та взимку. До жовтня 1897 р. трупа постійно переміщалася з Ягеллонської, 11 на Замкову, 13, і навпаки. Йосиф Гельстон, дослідник єврейського театру у Львові, припускає, що такі сезонні переїзди тривали, швидше за все, до 1901 р., “поки у дворі коло театральної будівлі не постав літній театр і необхідність у сезонних міграціях між сквером “Під сорокою” та Ягеллонською, 11 відпала” (Гельстон, Где играл…, “Еврейская Старина”, 2012, №4(75), 6).

Після остаточного переїзду до будівлі на вул. Ягеллонській, 11, де були розташовані зимовий та літній зали, в діяльності їдиш-театру настав “стаціонарний” період, який тривав до початку Першої світової війни. Протягом цього часу дирекція колективу вчасно сплачувала оренду власникові др. Рубіну Сокалю, що був львівським адвокатом. Родина Гімплів мала намір викупити це приміщення і побудувати там сучасний будинок театру, але Маурицій Вурм, лондонський підприємець, випередив її (Weinstock, 50-lecie teatru… “Chwila”, 1939, N7200, 11).

Театр, який виїхав на час Першої світової війни з міста, повертається до Львова у 1920 р. Можна говорити, що це був час закінчення “стаціонарного” періоду в історії театру. Від 1920 р. до 1939 р. тривала затяжна судова тяганина із технічним відділом львівського магістрату і з власником театральної будівлі – Маурицієм Вурмом (ДАЛО 1/28/1091). Останній наполягав на скасуванні договору про оренду із дирекцією єврейського театру. Схоже, йому було невигідно чи неприбутково утримувати театральне приміщення і перебудовувати його згідно з вимогами технічного відділу львівського магістрату (ДАЛО 1/28/1091:32). Самуель Гімпель, зі свого боку, посилався на договір, котрий був укладений ще його батьком із міською владою при Габсбурзькій імперії, тобто ще до війни (ДАЛО 1/28/1091:22). Матеріали судової справи демонструють нам наполегливість, з якою Вурм прагнув звільнити своє приміщення від єврейського театру, пишучи все нові листи та звернення до магістрату з проханням дозволу на знесення дерев’яних терас. Протягом 1925–1931 рр. його листи приходили регулярно і часто та містили чіткі аргументи на користь своєї позиції: твердження про непопулярність театру Гімпля, про його неприбутковість, несумлінне ставлення до будівлі (ДАЛО 1/28/1091:45, 48). “Єврейський театр не є нічим іншим, ніж місцем розваг, не маючи на меті поширення культури і освіти, і в цілому знаходиться не на тому рівні аби назвати його театром” (ДАЛО 1/28/1091:37). Реакція міської влади була стриманою і дуже часто непослідовною. Чи не кожного року прихильність технічного відділу львівського магістрату схилялась то у бік театру, то у бік власника приміщення. Перевірки стану будівлі, добудов і подвір’я були нечастими, а висновки кожного разу суттєво відрізнялися. Виглядає, що працівники магістрату чи мали важливіші справи, чи самі втомилися від усієї судової тяганини, тому що намагалися примирити дві сторони і реагували на звернення з запізненнями. До прикладу, судова комісія зобов’язала і Мауриція Вурма, і директора Гімпля вжити заходів для підтримання будівлі у доброму технічному стані: “В разі невиконання Вурмом ремонту стоків вбиралень будуть вжиті заходи. Також відмовлено Самуелю Гімплю у його проханні про звільнення його від обов’язку ремонту вбиральні через брак доказів” (ДАЛО 1/28/1091:30).

Хитке становище театрального приміщення в роки суду змусило дирекцію єврейського колективу шукати інші приміщення, і лиш інколи вистави відбувалися на вул. Ягеллонській, 11. Був укладений договір оренди з керівництвом театрального комплексу по вул. Слонечна, 25, що називався “Колізеум” (ДАЛО 110/5/80-81). У цьому приміщенні постійно знаходилися театри “Rozmaitosci” і “Nowosci”, кінотеатр “Колізеум”, а також із гастролями приїжджали варшавська опера, єврейський камерний театр із Лодзя. Цікаво, що у виданому Гімплю дозволі на виступи в “Колізеумі” зазначалося, що це єдиний колектив у місті, який грає на їдиші (ДАЛО 110/5/80-81:40), хоча відомо про діяльність у цей час як мінімум двох аматорських їдиш-театрів (Narepkin, 1945, 4). “Подорожі містом” трупи Гімпля обірвала Друга світова війна.

Отож, бачимо, що стаціонарним єврейський театр можна назвати лише у період з 1897-го і до 1914 р., коли переважна більшість вистав проводилася у будівлі на вул. Ягеллонській, 11. В інші періоди театр мандрував містом – від району Замкової гори до центральної частини Львова і до ділового центру єврейської дільниці (що знаходилася в районі суч. вул. Куліша і Балабана) – орендовуючи концертні зали і виступаючи на одній сцені поряд із польськими чи гастролюючими єврейськими колективами.

Джерела:

1. Herman Narepkin, Broder-zinger, Gimpel teatr un Vikt / Yizkor-bikher, Galitsia, 1945, 4.
2. Державний архів Львівіської області (ДАЛО) 1/28/1091:22, 30, 32, 37, 45, 48.
3. ДАЛО 3/1/4144.
4. ДАЛО 110/5/80-81:40.
5. Meir Balaban, Zykhroynes vegn yidishn teater in Lemberg un zayn grinder A. Goldfaden, “Yivo Bleter”, 1940, 1.
6. Jakob Mestel, Literatur un teater (New-York, 1962), 37.
7. L. Weinstock, 50-lecie teatru żydowskiego we Lwowie, “Chwila”, 8.04.1939, N7200, 11.
8. Иосиф Гельстон, Где играл еврейский театр во Львове?, “Еврейская Старина”, 2012, №4(75), 6.

Автор – Оксана Сікорська
Літературний редактор – Юлія Павлишин