Ранній капіталізм

Після приєднання Галичини до імперії Габсбургів австрійська адміністрація запустила свій проект міської модернізації Львова. Тут упорядковували й прокладали нові вулиці, будували театри, басейни, покликані забезпечити "столичні" розваги приїжджим урядовцям. Впроваджували нові соціальні практики для знаті, як-от бали та доброчинну діяльність. Але впродовж першої половини ХІХ століття офіційні нововведення стосувалися переважно центральної частини міста. Адже австрійці розвивали Львів насамперед як урядовий адміністративний центр. У передмістях їх цікавили лише місця для військових складів, казарм та в'язниць, що ними ставали переобладнані колишні монастирі. Упродовж першої половини ХІХ століття у міста бракувало ресурсів та ідей і для широкого запровадження справді прогресивних на той час практик, і для модерної інфраструктури. Таким чином, розвиток північного передмістя, яке в австрійському Львові мало назву Жовківського, залежав лише від можливостей і ентузіазму місцевого населення чи випадкових інвесторів.

      Ранньомодерний локальний простір Підзамча зразка початку ХІХ століття був більш прогресивним в економічному сенсі порівняно зі середміським Львовом, але більш відсталим, якщо розглядати його у контексті Західної та Центральної Європи. На той час Підзамче вже не могло похвалитися модерними європейськими тенденціями. Чи не єдиним винятком було виробництво алкоголю. Львівський історик ХІХ століття Іґнацій Ходиніцький стверджував, що в 1812 році у Львові було чотири великі фабрики лікерів і горілок, однак, на його думку, лише дві з них мали право називатися фабриками, зокрема всесвітньовідомий пізніше заклад Бачевського (Chodynicki, 1829, 463). Також функціонувало багато пивоварень, зокрема на Підзамчі, одну з таких згадує тогочасний історик Станіслав Шнюр-Пепловський: це броварня, що її збудував німецький підприємець Ян Карпф у 1792 році на місці зруйнованого вірменського храму Св. Анни (Schnür-Pepłowski, 1896, 174). На площі Місіонерів (район перетину проспекту Чорновола та вулиці Під Дубом) працювала міська медівня.

      Австрійці, хоч і обмежили вплив шляхти на міські справи та скасували цехові обмеження для ремісників (Дудяк, 2013, 522), проте більші надії покладали в Галичині саме на сільське господарство, а не на промисловість (Saryusz-Zaleski, 1930, 11). Втім, з метою збільшення ваги "німецького елементу" в провінції центральна влада заохочувала переселення сюди австрійських підприємців.

      Наплив німецьких урядовців, купців і підприємців сприяв розвитку в місті торгового, промислового та суспільного життя. Німецькі підприємці, однак, не обов'язково прагнули розбудовувати фабрики чи заводи. Багато іноземних інвестицій у Жовківському передмісті було спрямовано у сільське господарство, тож на початку ХІХ століття тут постали великі ферми-городи. Відомо про існування кількох таких господарств у власності німців Шнайдера (Schneider) і Ґайслера (Geisler) на сучасній вулиці Донецькій, де під номером 11 ще до сьогодні зберігся будинок родини Шнайдерів, зведений наприкінці ХІХ століття. Шнюр-Пепловський згадує і овочеві ферми німецьких бізнесменів при вулиці Замарстинівській (Schnür-Pepłowski, 1896, 182). Він також зауважує, що в перші десятиліття ХІХ століття німці-городники не мали у Львові жодної реальної конкуренції.

     До 1850 року у Львові було споруджено лише дев'ять фабрик (Історія Львова, 1956, 57). Тож місцеву промисловість підтримували переважно великі ремісничі майстерні та частково механізовані мануфактури (перехідна форма виробництва між майстернею та фабрикою), яких у той період нараховують понад чотири десятки (Кісь, 1968, 162). Так, на вулиці Ткацькій, про що свідчить сама назва, розміщувалося кілька осередків ткачів, які продовжували виготовляти тканини вручну.

     Єдиною важливою подією тогочасного економічного життя були "Львівські контракти" — щорічні ярмарки регіонального значення. Укладені там угоди стосувалися переважно продажу крупних партій овочів у більш розвинені промислові центри Австро-Угорської імперії. Про загальну економічну стагнацію у Львові свідчить той факт, що багато урядовців надавали свої  помешкання в суборенду гостям контрактів. Для них це був чи не єдиний спосіб дати собі раду з орендною платою впродовж року. Так само від успішного продажу товарів під час "Контрактів" залежало й річне благополуччя виробників меблів, одягу чи екіпажів (Schnür-Pepłowski, 1896, 49).

     У той час, коли представники львівської ремісничої еліти не помічали нових реалій та пробували повернути успіх старих економічних схем, головним рушієм львівського капіталізму стала єврейська спільнота, теж орієнтована на "справи", однак не скована тягарем традицій. Євреї-підприємці звикли вкладати гроші у не надто презентабельну роздрібну торгівлю речами щоденного вжитку (заслуживши цим зневажливе ставлення тих, хто націлювався на "люксусові" дорогі товари). Це відповідало тій економічній ніші, до якої у попередні століття заганяли євреїв представники християнської знаті. Однак в умовах первинного накопичення капіталу у Львові така стратегія виявилася доволі продуктивною. Це дало змогу єврейським торговцям поступово, еволюційним шляхом розвинути капіталістичні практики на місцевому ґрунті, не чекаючи впровадження запозичених шаблонів "згори та зізовні". Тривалий час середовище львівських торговців-християн з презирством ставилося до тактик своїх єврейських колег, незважаючи на те, що власне вони більш адекватно відтворювали загальну логіку початкового розвитку капіталізму й у Західній Європі. Ось як описували підхід євреїв до торгівельного промислу в 1877 році: "Євреї, із властивою їм спритністю, (...) заповнюють місто дедалі гіршими й дедалі дешевшими товарами. На місцевому торговельному ґрунті вони прищепили відоме гасло німецького промислу "Погане, зате дешеве!". І добре собі на цьому заробляють. Вишукані магазини купців-християн дедалі більше порожніють. Наші купці вже майже повністю залишили Ринок при Краківській брамі, тоді як єврейських піонерів торгівлі стає все більше на Галицькому ринку, на площах Капітульній [пл. Катедральна] і Маріацькій, на вулиці Кароля Людвіка [просп. Свободи]; є такі сфери торгівлі, де вже панують майже виключно євреї, і щораз більше стає таких крамниць, де християнський купець продає єврейські товари" (Merunowicz, 1877, 78).

     З ефективним, але недостойним "єврейським низовим капіталізмом", зосередженням якого був торговий простір Кракідалів, намагалися вести боротьбу. 1837 року відкрито Вовняний ярмарок, що його задумали як спосіб обійти євреїв перекупників, які скуповували вовну за низькими цінами безпосередньо в дрібних виробників, навідуючись до їхніх дворів. Місто вклало у цей ярмарок три тисячі золотих ринських, а учасників було звільнено від оплат в надії на значний майбутній зиск. Однак ярмарку не вдалося змінити вже усталених схем, і в 1855 році його перенесли до Бродів (Schnür-Pepłowski, 1896, 50). Подібна доля спіткала і Ярмарок Cв. Аґнєшки, організований приблизно в той самий період, він врешті теж перестав приваблювати клієнтів. Тим часом у середовищі "низових" підприємців Жовківського передмістя поступово нагромаджувалися ресурси, які дали змогу наприкінці ХІХ століття вийти на львівський ринок численним крупним єврейським фабрикантам та фінансистам. 

Попри всі намагання австрійської влади модернізувати "галицьке" буття, нові форми культурної чи економічної поведінки постійно натрапляли на відчутний опір з боку традиційних, "старих" її типів. Аби зробити однозначний прорив у цьому напрямку, цісарській адміністрації не вистачало ресурсів, так само, як і місцевим адептам модерного капіталізму. Тож модерні і традиційні практики на львівському ґрунті вигадливо перепліталися, утворюючи гібридні феномени, де ні нове, ні старе не могло взяти гору. Говорячи про Львів ХІХ століття, не можна обійти увагою особливого "капіталізму по-львівськи", недорозвинутість якого компенсувалася локальною своєрідністю. Важливим полігоном впровадження у Львові капіталізму та випрацювання особливих місцевих практик було Жовківське передмістя, розташоване на північ від центральної частини міста.

      Появу сучасної дільниці Підзамче можна датувати серединою ХІХ століття. Фактори, що спричинили виникнення в місті ще однієї окремої території, зійшлися в одному місці не випадково. Приклад Підзамча можна розглядати як модель конкретних культурно-економічних процесів, характерних для австрійського Львова. Історія Підзамча нерозривно пов'язана з особливою історією львівської модернізації ХІХ століття та віддзеркалює її ключові моменти. Суперечливість, неоднозначність та розмитість дільниці є прямим наслідком неоднозначного, суперечливого й розмитого перебігу процесів модернізації та урбанізації в цьому регіоні. Підзамче з самого початку поєднало в собі і суто модерні, і суто традиційні риси. Ані ті, ані інші так і не стали визначальними.

     Те саме стосується й особливостей розвитку Львова впродовж його "габсбурзького" періоду. Підзамче є дітищем так званої навздогінної, половинчастої модернізації, яка спіткала Львів як столицю окраїнної провінції Австро-Угорської імперії. На прикладі урбанізації цієї львівської околиці бачимо, що головна мета австрійського Львова — "наздогнати центр" та "перетворитися на повноцінну метрополію" — не була нездійсненною та утопічною. Вона вимагала багато часу й чимало зусиль для адаптації запозичених практик до місцевих умов, однак із цими завданнями Львів поступово почав справлятися. Втім, питання остаточного успіху модернізаційного проекту у "габсбурзькому" Львові назавжди залишиться відкритим. Перша світова війна жорстко перервала процес розвитку міста загалом і Підзамча зокрема.

     Модерний простір Підзамча ХІХ століття формувався на перетині різних стратегій, що їх застосовувало місто до своїх околиць. З одного боку, вони визначалися традиційним байдужим та дещо ворожим ставленням до Підзамча і його мешканців; з другого — усвідомленням потенційної важливості промислової дільниці для усього міста. Львівські чиновники та технічні еліти неодноразово розробляли конкретні проекти для реалізації на Підзамчі (від проекту проведення колії "Львів – Броди" — й до планів щодо нового міського центру на Габріелівці) з метою повної реалізації модерного потенціалу дільниці, що мало б нарешті перетворити її на важливий рушій модернізації усього міста. Більшість ідей так і залишилася на папері, однак були випадки більш-менш успішного втілення деяких із них у життя. Надзвичайно важливим чинником була діяльність приватного бізнесу. Розбудова фабрик означала повільну, але радикальну зміну матеріального довкілля та соціальних і побутових практик, а отже й відчуття локальної тотожності.

     Серед основних особливостей "модерного" соціального простору Підзамча в період поступового включення Львова у передовий соціально-культурний та капіталістичний європейський контекст (ХІХ – початок ХХ століття) можна виокремити такі:

— головними "оазами нового" були численні промислові об'єкти, які змінювали традиційний вигляд дільниці, задавали нові, суто капіталістичні, виробничі практики, відносини та визначали повсякденне життя;
— модернізаційні ініціативи влади були "половинчастими" та недостатніми;
— важливим моментом у процесі модернізації Підзамча була кількаступенева і, на жаль, дуже мінімальна "модернізація" того, як його сприймає зовнішня львівська еліта: від уявлення про Підзамче як про занедбану, безнадійно "відсталу і забиту" дільницю до уявлення про нього як про важливий простір, з яким варто працювати для подальшого розвитку усього міста);
— важливе значення мало проведення залізничної колії через територію Підзамча, що не лише пришвидшило прихід сюди нової промисловості, а й стало вагомим чинником;
— з'являлися окремі знакові об'єкти, що змінювали внутрішній символічний простір;
— сприйняття Підзамча як модерного простору, в якому можна здійснювати не лише індустріальні, а й культурні чи соціальні модерні практики було властиве переважно "внутрішнім" агентам — місцевим (єврейським) промисловцям та робітникам;
— довести до кінця багато модернізаційних проектів — і зовнішніх (згенерованих владою та технічною елітою), і внутрішніх — не вдавалося через геополітичні катаклізми, які сильніше позначилися на  Центрально-Східній Європі, ніж на Західній.

     Детальніше історію формування модерного соціального простору Підзамча викладено в інших текстах розділу, які подано відповідно до головних етапів суспільно-політичного життя Львова у ХІХ століття та в конкретних дослідницьких мікрофокусах.