Традиційний передміський простір

У ХІХ столітті квартали на північ від центру Львова вже офіційно ввійшли в межі міста як Жовківське передмістя. Однак, природно, що ця територія ще тривалий час зберігала свій приміський, відмінний від власне Львова "всередині мурів", характер. Майже до кінця ХІХ століття тут панувала невисока дерев'яна забудова, було чимало напівсільських садиб з городами та садами. У процесі багатовікової колонізації львівських околиць упродовж ХV–ХVІІ століть довкола міста поставали окремі обійстя та господарства — так звані "осади". Оточували їх пасіки, лани, винокурні, млини. Деякі осади розросталися й перетворювалися на повноцінні села, як-от Замарстинів, Велике Голоско, Кульпарків.

     Найбільш обжитими й розбудованими були північні та південні околиці Львова — Краківське і Галицьке передмістя. Чи не найсприятливішим чинником для цього слугувало розгалужене русло Полтви та її приток, які розтікалися вздовж осі північ-південь, затиснуті великими горбами зі сходу й заходу. Система струмків відігравала важливу роль у господарському житті міста як джерело енергії для млинів та засіб, щоб позбутися бруду та нечистот. За кількістю млинів першість тримало Галицьке передмістя завдяки його горбистій місцевості, де в Полтву впадало багато стрімких і потужних потоків. Спокійніша, проте розлогіша течія Полтви приваблювала борошномелів і на Краківському передмісті. Спеціально "під млини" ще в "княжий" період були проведені інженерні роботи з облаштування потоку в ділянці перетину сучасного проспекту Чорновола та вулиці Хімічної. В міських актах ХІV століття згадано розміщений тут млин "Сільський кут", який, за переказами, належав ще князеві Леву, а також млин костелу Діви Марії, який розташовувався на кордоні Замарстинова і Збоїщ (Могитич, 2011). Відразу навпроти Краківської брами, як вважають історики, локалізувався один з найстарших млинів Львова — Зимноводський, що мав монопольне право на перемелювання алкогольних солодів (Кісь, 1968, 162).

     Поблизу струмків і потоків на Галицькому та Краківському передмістях поставали і численні гарбарні — майстерні з обробки шкір. Нагальну потребу в протічній воді мали також різники. Головна львівська різня розмістилася над Полтвою біля Краківської брами (сучасна площа Різні).

     У період Середньовіччя мешканці передмість займалися переважно низькопрофільними та непрестижними ремеслами. Поступово, втім, передміське ремісництво урізноманітнилося і навіть дублювало міські професії з тією лише різницею, що здійснювалося поза межами офіційних цехів.

     У середині ХVІІІ століття обличчя львівських передмість змінилося. Відбувся поділ на елітний південний і робітничий північний райони. Поступова концентрація влади в руках шляхти та духовенства привела до того, що значну частину передміських земель було віддано під шляхетські й монастирські маєтки, резиденції, сади, городи. Найбільше магнатів приваблювали гарні комфортні території на півдні та на сході — в районі вулиць Зеленої та Личаківської (Фелонюк, 2009, 16).

     Багаті та впливові особи, які хотіли вкласти у Львові гроші у ремісництво чи в торгівлю були змушені відмовлятися від співпраці з офіційними міськими купцями і ремісничими цехами, бо ті досі практикували застарілі "феодальні" правила праці. Увагу тодішніх "інвесторів" дедалі більше привертали північні квартали поза межами міських мурів, занадто непрестижні для будівництва фільварків, але в яких було достатньо вільних ремісників, так званих партачів, не скованих цеховими обмеженнями. Протистояння між цеховиками та партачами тривали давно, й у ХVІІІ столітті саме передміські партачі виявилися більш пристосованими до потреб нового часу (Історія Львова, 1956, 50). Ранньомодерні економічно-виробничі практики найкраще прижилися на Краківському передмісті ще й через давню історію юридичної незалежності від міста, що вписувалася у формат чітких і добре визначених замкових, шляхетських та духовних юрисдикцій. Формально підпорядковані бургграфу ремісники повинні були теж належати до цехів, однак на практиці реалізувати цю їхню залежність не вдавалося, зокрема через неофіційну толерантну позицію замкової влади. Тоді як у господарствах шляхетських чи духовних юридик ремісничі майстерні Підзамча були повністю вільні від впливу міських цехів. Тож кількість майстерень та ринків тут зростала, а в інших місцях зменшувалася. Так зникли відомі гарбарні Галицького передмістя. Майже повністю занепав і Галицький ринок. Натомість ринок біля Краківської брами продовжував розширюватися.

     Поступовий процес ремісничої спеціалізації Краківського передмістя у той час, коли в інших міських околицях з'являлися переважно елітні маєтки, сади, палаци, парки, можливо, можна пояснити також географічним чинником. Ідеться про напрям течії Полтви з півдня на північ. Адже використання річки як каналу, яким позбувалися відходів та нечистот, зумовило перенесення основних виробничих місць на північ, тобто в ті місця, де Полтва вже залишала місто. У такий спосіб міщан вдавалося вберегти від бруду.

     Північне передмістя було вдалим місцем для впровадження ранньокапіталістичних практик і в сфері торгівлі. Цьому сприяли проміжна позиція передмістя — між містом і селом, а також торгівельні практики місцевих єврейських купців та дрібних торговців, знову ж таки випрацювані під прихистком незалежних від міста юридик на основі альтернативних містові схем. Торговище під Краківською брамою дедалі розширювалося, об'єднуючись із прилеглими кварталами в один величезний торговий комплекс, поділений на спеціалізовані зони, про що свідчать і відповідні давні назви тутешніх вулиць — Хлібна (Chlebna), Цибульна (Cebulna), Гусяча (Gęsia). Важливою частиною базарного організму був лахмітницький ринок, який після зруйнування церкви Св. Теодора зайняв однойменну площу (pl. Św. Teodora), про що сповіщала прилегла вулиця Стара Лахмітницька (ul. Starotandentna, сучасна вулиця Мулярська).

     Ще одна важлива традиційна грань життя північного передмістя — контрабанда. Саме через Підзамче проходив один з найважливіших торгових шляхів — Волинський тракт, і завдяки спритним підзамчівським торговцям різноманітні товари частенько потрапляли у місто в обхід митного шлагбауму — Жовківської рогатки. Окремо слід згадати про надзвичайно поширене в цій частині Львова нелегальне виробництво та продаж алкогольних напоїв, що порушувало монополію міської влади. 

Достаток і процвітання Львова віддавна залежали від міжнародної торгівлі. Впродовж віків свого існування галицьке місто перебувало на перетині важливих купецьких шляхів. Однак від XVIII століття в Європі почали масово поширюватися нові модерні капіталістичні способи досягання економічного успіху, і Львів через ті чи інші причини опинився поза цими процесами. Коли в 1772 році сюди прийшли австрійці, вони застали провінційне, доволі занепале місто, в якому ще збереглися давні традиційні промисли.

     Основна інтрига цього дослідження виявляється у з'ясуванні питання: "Як розвинені модерні практики та ідеї ХІХ–ХХ століть реалізовувалися в контексті Львова — великого, проте провінційного міського центру Центрально-Східної Європи?" Спробуємо розглянути це питання на прикладі неофіційної львівської дільниці Підзамче, яка стала важливим осередком зародження й розвитку модернізаційних процесів.

     У розмові про модернізацію слід також чітко окреслити те, що саме піддається модернізації. У пропонованому проекті намагаємося працювати з окресленням просторів, тож варто почати із умовного визначення локального традиційного органічного простору на території Підзамча на зламі XVIII–XIX століть ще до розповсюдження тут конкретних модерних практик, об'єктів, ідей, смислів.

     Можна стверджувати, що умовно "традиційний" соціальний простір Підзамча наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ століття, до появи тут розвинених модерних практик, визначала низка моментів, зокрема:

— "господарська" спеціалізація — більшість низькостатусних та "брудних" господарських занять поступово переміщувалися сюди;
— значне поширення дрібних та низових форм торгівлі, що становили важливу альтернативу діяльності "середміських" купців та конкурували з ними;
— відсутність чітких норм та формальностей у міжетнічних, професійних та владних стосунках (порівняно із середмістям);
— наявність впорядкованої, майже "міської", забудови у "ближньому" Підзамчі — у єврейському гетто та "княжих" кварталах;
— співвіднесеність із "чужими" для офіційного Львова культурами — єврейською, вірменською та русинською;
— негативні "зовнішні" (з перспективи середмістя) стереотипи — "брудні євреї", "розбійники", "суспільне шумовиння".

     Отже, Підзамче постає культурно і соціально маргіналізованою, проте важливою в господарському житті міста дільницею. На відміну від схованого за мурами середмістя, що перебувало у стані відчутного економічного занепаду (спричиненого різними чинниками, зокрема тривалими війнами у попередньому столітті та відходом у минуле звичних торговельних і господарських практик, характерних для цього регіону), у Краківському передмісті, частиною якого було Підзамче, не зупинялася жвава економічна діяльність, щоправда, переважно низового, примітивного характеру. Це, безумовно, перетворювало Підзамче на найбільш сприятливий ґрунт для впровадження модерних капіталістичних практик у Львові. Проте господарська активність Краківського передмістя конкурувала із середмістям і, накладаючись на "єврейський фактор" (у цьому передмісті розміщувалося велике єврейське гетто), викликала у "внутрішніх" міщан доволі негативне й вороже ставлення.

     Особливості "традиційного" простору Підзамча можна розглядати у трьох головних аспектах: 1) єврейське Підзамче; 2) Підзамче як торгово-ремісниче передмістя; 3) полікультурне Підзамче. Кожен з аспектів проаналізовано у подальших підрозділах дослідження та в конкретних дослідницьких мікрофокусах.