Богдан Кох

Один із провідних акторів Театру імені Марії Заньковецької, кіноактор; у період нацистської окупації був в’язнем Янівського концтабору; у післявоєнні роки засуджений за антирадянську пропаганду.  

Народився в місті Остроленка Білостоцького воєводства в сім’ї Анатолія та Варвари Кохів. У 1929 році разом з сім’єю переїхав до Луцька, де батько отримав роботу землеміра. Навчався в Луцькій українській гімназії. У 1939-1941 роках закінчив 7-класну школу. Паралельно у 1939-1940 роках навчався в музичній школі.

У вересні 1941 році почав ходити до середньої школи, яку проте вже за місяць закрила окупаційна влада. Водночас виступав у якості співака та танцюриста при хорі Всеволода Волонсевича. В грудні 1941 року його прийняли танцюристом до балетної групи Луцького драматичного театру. У її складі Богдан Кох виступав у Рівному, Ковелі, Володимирі-Волинському, Дубно. У квітні-серпні 1942 року навчався на матуральних курсах у Рівному, після закінчення яких видавали атестати про середню освіту.

16 липня 1943 року його та батька заарештувала СД разом із близько 200 іншими заручниками в зв’язку з убивством нацистського функціонера. Впродовж двох з половиною місяців Коха утримували у в’язниці в Рівному, де щосереди розстрілювали по 30-40 ув’язнених. Після цього відправлений в пересильний пункт у Львові для вивозу на примусові роботи. Звідти йому вдалося втекти. Наступного ж дня його затримали біля Галицького базару та запроторили до Янівського табору.

"Там я позбавився своїх, так би мовити, і прізвища, і всього. Мені причепили значок, український значок – трикутники чіпляли… Ми мали блакитні трикутники тут спереду і на спині… І я був не особистість вже абсолютно," – розповідав він у 1990-х про свій досвід.

Першим його завданням в таборі було закопати яму з тілами вбитих в’язнів. Серед іншого, Кох став свідком масового вбивства єврейських в’язнів Янівського табору в листопаді 1943 року. Він був серед тих, кого змусили завантажувати на автомобілі тіла розстріляних. Невдовзі він утік та влаштувався на роботу танцюристом до Оперного театру у Львові. У березні 1944 року виїхав до Перемишля, де продовжив працювати в місцевому драматичному театрі. У травні 1945 року Богдан Кох повернувся до Львова та вступив до Львівської державної консерваторії (вулиця Чайковського, 7). Паралельно працював у Театрі юного глядача імені Максима Горького. Всюди про нього відкликались як про здібного та ініціативного. Приміром, в характеристиці за підписом директора Театру юного глядача вказувалось: "За весь час своєї праці в театрі тов. Кох був дисциплінованим працівником. Увесь свій час віддавав театрові, був занятий у кожній театральній постановці і виконував обов’язки балетмайстра театру. Крім того зорганізував балетно-концертову групу і шефствував як постановщик в лазаретах і військових частинах Червоної Армії".

Проте 25 травня 1946 року його заарештувало МДБ. 27 серпня того ж року Богдана Коха засудили за статтею 54-10 ("антирадянська пропаганда і агітація") Кримінального кодексу УРСР до 7 років ув’язнення у виправно-трудових таборах та 5 років позбавлення політичних прав. Перших півроку засудженого утримували у Львові в пересильній в’язниці № 25 та створеній при ній промисловій виправно-трудовій колонії № 10, як була розташована на місці колишнього Янівського табору. Відтак його відправили на лісоповал у Кемеровську область РСФСР, згодом працював у шевській майстерні, а останні три з половиною роки – керівником бригади артистів з числа в’язнів.

Після звільнення 26 травня 1953 року, працював у Томській обласній філармонії. Згодом повернувся до Львова (вулиця Івана Франка, 79) та з березня 1954 року почав працювати у Львівському державному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Тут він став одним із провідних акторів. Із 1955 року був, також, керівником самодіяльного хору Львівського зооветеринарного інституту (вулиця Маяковського, 67, сьогодні – Левицького). У 1961 році закінчив Київську консерваторію. Крім театральних вистав, зіграв також у кінофільмах "Хазяїн" (1979 рік) та "Для домашнього огнища" (1992 рік), телесеріалах "Державний кордон" (1987 рік), "Злочин з багатьма невідомими" (1993 рік) та "…Час збирати каміння" (1993-1996 роки). У 1991 році отримав звання заслуженого артиста України. Написав спогади "Сенс життя". Похований на Личаківському цвинтарі.