Ян Болоз-Антоневич

Ян Болоз-Антоневич (Jan Bołoz Antoniewicz) (3.05.1858, с. Скоморохи біля Бучача – 29.09.1922, Львів) —  історик мистецтва і літератури, дослідник польського мистецтва ХVІ–ХХ ст. та італійського мистецтва доби Відродження, педагог, колекціонер.

Ян Болоз-Антоневич народився у сім'ї збіднілих вірменських купців, рід яких у кінці ХVІІІ століття отримав польське шляхетство. У 1876–1880 роках навчався у Краківському університеті, де займався спочатку правом, а згодом філологією, зокрема германською та романською. Закінчував навчання у Вроцлаві та Мюнхені.

Антоневич був великим шанувальником мистецтва. Перебуваючи у Мюнхені, він захопився музикою Ваґнера та його теорією музичної драми. Паралельно вивчав філософію та естетику поезії, а згодом також історію образотворчого мистецтва. У 1885 році став членом Комісії з історії мистецтва Польської академії наук (Akademii Umiejętnośći). З 1892 працював у Львівському університеті, де в той час була створена кафедра історії мистецтва. При цій кафедрі згодом почав працювати інститут історії мистецтва, який Антоневич очолював до кінця життя. В інституті були зібрані значні фонди з історії мистецтва: бібліотека, діапозитиви, репродукції, фотографії тощо, які після Другої світової війни частково були передані в різні музеї Львова. Під час роботи в університеті він засвоїв професію реставратора середньовічного та сучасного мистецтва, а в 1914 році став членом "Управління консервації пам'яток мистецтва Австро-Угорської імперії" (Галичина).

Брав участь у роботі багатьох культурно-мистецьких товариств. У 1902 році (за іншими джерелами – 1901) Антоневич був обраний головою Товариства прихильників образотворчого мистецтва (Towarzystwo przyjacół Sztuk Pięknych) у Львові. За його ініціативою у Львові організовували виставки сучасного мистецтва. У зв'язку з підготовкою та відкриттям виставок він прочитав низку лекцій, присвячених відомим і маловідомим художникам ХІХ та ХХ століть. У травні 1922 року відбувся один із останніх публічних виступів Антоневича: на відкритті львівської секції формістів, на якому він дав загальний огляд історичного розвитку нових напрямків у мистецтві від імпресіонізму до експресіонізму. У Львові був також відомий як голова експертів творів мистецтва.

У 1897 році став членом-кореспондентом, а з 1914 — дійсним членом Польської академії наук. У 1920 став членом львівського "Наукового товариства", у якому в 1922 р. організував секцію істориків мистецтва.

Був автором фундаментальних монографій про Артура Ґроттґера (Artur Grottger) та інших польських та європейських художників, а також великої кількості статей з історії мистецтва, які іноді підписував псевдонімом "Peregrinus". Улюбленим періодом досліджень для Антоневича була доба Відродження, в якій він надавав перевагу італійському Ренесансу ХV–ХVІ ст. Також вважався одним із найкращих знавців вірменського та старовірменського мистецтва. За його пропозицією в 1904 у Львівському університеті була заснована кафедра вірменської мови, яка проіснувала до початку Другої світової війни. Під час своїх чисельних подорожей по Галичині він зібрав велику кількість матеріалу з історії та культури галицьких вірмен. Одним із пріоритетів у його дослідженнях вірменського мистецтва була епіграфіка ХVІ–ХVІІ ст.

У Львові з 1913-го по 1922 рр. жив у будинку на вул. Романовича, 11 (сучасна вулиця Саксаганського).

Після смерті Антоневича у вересні 1922 році у польській пресі з'явилася серія статей авторства відомих художніх критиків та знавців мистецтва, що були присвячені його творчій діяльності.

Тісно пов'язаний із мистецькими колами Львова, Антоневич був неодноразово портретований львівськими живописцями та скульпторами. Скульптор Станіслав Казимир Островський (Kazimierz Ostrowski) включив його зображення (бл. 1904) у свою скульптурно-портретну галерею львівської інтелігенції. Його також портретували львівський живописець та рисувальник Юзеф Кідонь і живописець Станіслав Матусяк (Stanisław Matusiak), а скульптор Войцех Пшедвоєвський (Wojciech Przedwojewski) у 1913 році створив медаль на честь 55-ї річниці з дня його народження (Львівська галерея мистецтв).