Олександр Авґустинович

Олександр Авґустинович (Aleksander Augustynowicz) (7.02.1865 р., м. Іскшин (Польща) – 23.08.1944 р., Варшава) – живописець.

Олександр Авґустинович був включений до біографічного словника польських вірмен як художник вірменського походження. Середню школу він закінчив у Жешуві, потім вчився у Краківській художній школі (1883–1886) у Фелікса Шиналевського, Владислава Лущкевича (Władysław Łuszczkiewicz) та Яна Матейка (Jan Matejko). В 1888 р. виїхав до Мюнхена, де навчався у приватній школі Ш. Гольосси (S. Hollossy). Потім деякий час подорожував Італією та Угорщиною. 1890 р. оселився у Львові, де розпочав активну творчу та громадську діяльність.

У Львові прожив майже чверть століття – до 1914 р. Брав активну участь у львівських художніх виставках аж до кін. 1920-х рр. Був членом львівської Спілки польських художників, варшавського Клубу польських акварелістів, з 1925 р. – дійсним членом Товариства популяризації образотворчих мистецтв (Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych). Мав у Львові свою приватну мистецьку школу, в якій свого часу навчалася відома львівська художниця-графік Ванда Коженьовська, живописець Марія Шаєр-Гурська та інші. На поч. 1900-х рр. Олександра Авґустиновича, як одного із провідних львівських художників, Зиґмунт Ґорґолевський (Zygmunt Gorgolewski) запросив до участі в живописному оздобленні яскравої львівської споруди доби історизму – Великого міського театру (тепер – Театр опери та балету ім. С. Крушельницької), де він виконав окремі розписи для фойє, залу глядачів і дзеркального залу.

Як художник, Авґустинович належав до покоління “Молодої Польщі”, мистецькі пошуки якого стали своєрідною предтечею модернізму. У той самий час, наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст., на європейських теренах відбуваються процеси відродження різних національних культур та створення, в рамках цих процесів, національних мистецьких стилів. У вірменській діаспорі це відродження відбувається через відновлення зв'язків зі своєю прабатьківщиною та її мистецькими традиціями, зокрема візантійською релігійною традицією. Відгуком на ці процеси у творчості Олександра Авґустиновича став триптих “Візантійські варіанти” (Автопортрет з родиною), бл. 1898 р. (Львівська галерея мистецтв), у якому автор використав форми релігійного мистецтва для зображення світських портретів членів своєї родини.

Пізніше, вже у ХХ ст., Авґустинович вважав себе послідовником ідеолога польського модернізму, письменника, філософа та художника Станіслава Ігнатія Віткевича (Stanisław Ignacy Witkiewicz) (1885–1939), з творчістю якого він мав можливість ознайомитися безпосередньо у Закопаному, куди переїхав зі Львова в 1914 р. У 1921 р. Олександр Авґустинович покинув Закопане і оселився у Познані. Але до кін. 1920-х рр. продовжував брати участь у львівських виставках.

Малював аквареллю, пастеллю та олійними фарбами краєвиди, жанрові композиції, але здобув популярність насамперед як портретист. Часто виконував портрети в техніці акварелі. Неодноразово отримував нагороди за свої живописні твори саме як портретист – у цьому жанрі він славився вмінням передати характер людини, яку малював. Його “Автопортрет” на міжнародній виставці у Берліні 1895 р. був нагороджений золотою медаллю. В 1925 р. на виставці “Польський портрет” за свої роботи Авґустинович також отримав найвищу нагороду. В 1937 р. на честь 50-річчя творчості був нагороджений Золотим Хрестом Заслуги.

Твори Олександра Авґустиновича зберігаються у багатьох музеях Польщі (Варшава, Познань, Краків, Бидгощ, Вроцлав, Горліце, Сльонск Опольський, Жешув, Ланьцут тощо), а також у Львові – у Львівській галереї мистецтв та Львівському музеї історії релігії.